Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 28.03.2018 року у справі №333/4565/17 Ухвала КЦС ВП від 28.03.2018 року у справі №333/45...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.03.2018 року у справі №333/4565/17

Державний герб України

Постанова

Іменем України

04 червня 2018 року

м. Київ

справа № 333/4565/17

провадження № 61-12753 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів:

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, від 07 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що в період з 22 червня 1983 року по

07 серпня 1985 року він проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан. Під час проходження служби він отримав осколкові поранення голови, правої руки, лівої ноги, контузію головного мозку, наслідком яких є рубці у зазначених анатомічних областях. Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) йому була встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби. Від отриманих травми у нього розвинулись хвороби та погіршився стан здоров'я, у зв'язку з чим він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування. Вважає, що у зв'язку з отриманням поранень під час захисту Вітчизни та отриманням інвалідності йому завдана моральна шкода, яку він оцінює в 240 тис. грн., та яку просив стягнути з Міністерства оборони України.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя у складі судді

Варнавської Л. О. від 29 вересня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4

30 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу встановлена друга група інвалідності, що є наслідком поранень і захворювань, які він отримав під час проходження військової служби, тому, керуючись статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 23 ЦК України, суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку повинно відшкодувати Міністерство оборони України.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07 лютого 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач отримав ушкодження здоров'я під час проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан у період з 22 червня 1983 року по

07 серпня 1985 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 1991 року та положень цивільного законодавства, що регулюють відшкодування моральної шкоди, а тому позовні вимоги ОСОБА_4 є такими, що не ґрунтуються на законі.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив йому у позові, оскільки він має право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням здоров'я, отриманим під час проходження військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан у період

з 22 червня 1983 року по 07 серпня 1985 року у складі діючої армії в період бойових дійта був звільнений з військової служби в запас.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії від 07 березня 2017 року № 778 позивач під час проходження військової служби в Афганістані отримав численні поранення голови (контузія головного мозку), лівої нижньої кінцівки, які в подальшому призвели до розвитку ряду захворювань.

За висновком МСЕК від 30 серпня 2017 року ОСОБА_4 була встановлена ІІІ група інвалідності в зв'язку з хворобою, яка пов'язана з проходженням військової служби при перебуванні в країнах, де проходили бойові дії.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте, надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Ураховуючи наведене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, є обґрунтованим.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1983-1985 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку вперше передбачено статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Установивши, що на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я, які стали підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності, під час проходження військової служби у складі Радянської армії на території Демократичній Республіці Афганістан, де велися бойові дії, у період з 22 червня 1983 року по 07 серпня 1985 року, чинним законодавством не регулювалось питання відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що відсутні підстави відшкодування моральної шкоди позивачу з Міністерство оборони України.

Крім того, відсутні протиправні дії або бездіяльність Міністерства оборони України, причинний зв'язок між шкодою і протиправними діями заподіювача шкоди.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого у період з 22 червня 1983 року по 07 серпня 1985 року, не спростовують висновків апеляційного суду, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Ці доводи не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С.Ф. Хопта

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати