Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.01.2020 року у справі №705/4505/17

Постанова

Іменем України

29 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 705/4505/17

провадження № 61-630св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - слідчий Уманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області Ліхута Тетяна Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області

від 18 жовтня 2019 року в складі судді Годік Л. С. та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в складі колегії суддів:

Нерушак Л. В., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law33~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law34~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law35~.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до слідчого Уманського відділу поліції Головного управління Національної поліції

в Черкаській області (далі - Уманський ВП ГУНП в Черкаській області)

Ліхути Т. В. про відшкодування моральної шкоди за незаконні дії досудового слідства.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2012 року у справі № 2а/2370/1956/2012 зобов'язано начальника Управління Держкомзему

в м. Умань та Уманському районі Черкаської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 травня 2012 року та вжити заходів щодо належного оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 у повній відповідності до рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2004 року

у справі № 2-443/2004.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року у справі № 2а/2370/1956/2012 визнано протиправною бездіяльність начальника Управління Держкомзему в м. Умань та Уманському районі Черкаської області щодо невиконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2012 року

в частині вжиття заходів щодо належного оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 у повній відповідності до рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2004 року у справі № 2-443/2004.

У подальшому Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції

у Черкаській області Міністерства юстиції України звернулося до Уманського районного відділу Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області з поданням від 17 липня 2015 року про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Управління Держкомзему в Уманському районі Черкаської області за умисне невиконання законних вимог державного виконавця та рішення суду.

За вказаним поданням було відкрите кримінальне провадження, проте слідчий належним чином не виконує свої обов'язки, провадження було незаконно неодноразово закрите. Крім того, на запити позивача слідчий відповіді не надає. ОСОБА_1 надано статус спостерігача в указаному кримінальному провадженні, а його адвоката не попущено до участі в цьому кримінальному провадженні, що призвело до незахищеності від протиправних дій слідства щодо інтересів та прав позивача.

Незаконними діями слідства позивачу завдано моральної шкоди, яку він оцінює

у 50 000 грн.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути за рахунок Державного бюджету України на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області

від 18 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо відшкодування моральної шкоди за незаконні дії досудового слідства.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що подані до апеляційного суду копія відповіді прокуратури, в якій зазначено про закриття кримінальних проваджень, та копія медичного висновку про потребу ОСОБА_1 у сторонній допомозі також не підтверджують заявлені у справі вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про залишення позову без розгляду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у зв'язку з незаконними діями відповідача позивач був позбавлений права власності на земельну ділянку, тому йому заподіяна моральна шкода у розмірі 50 000 грн.

Суди встановили, що позивач не подав до суду доказів на підтвердження заявлених у справі вимог, а вказана обставина згідно зі статтею 257 ЦПК України є підставою для залишення позову без розгляду.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 26 грудня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2012 року у справі № 2а/2370/1956/2012 зобов'язано начальника Управління Держкомзему в м. Умань та Уманському районі Черкаської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 травня 2012 року та вжити заходів щодо належного оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 у повній відповідності до рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2004 року у справі № 2-443/2004.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року у справі № 2а/2370/1956/2012 визнано протиправною бездіяльність начальника Управління Держкомзему в м. Умань та Уманському районі Черкаської області щодо невиконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2012 року

в частині вжиття заходів щодо належного оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 у повній відповідності до рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2004 року у справі № 2-443/2004.

Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Міністерства юстиції України звернувся до Уманського районного відділу Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області з поданням

від 17 липня 2015 року про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Управління Держкомзему в м. Умань та Уманському районі Черкаської області за умисне невиконання законних вимог державного виконавця та рішення суду.

Згідно з повідомленням Уманської місцевої прокуратури від 20 серпня

2019 року кримінальні провадження № 12013250250000966 від 08 червня 2013 року за частиною 1 статті 382 КК України, № 12015250250001463 від 29 березня 2015 року за частиною 1 статті 191 КК України закриті слідчим відділом Уманського ВП ГУНП в Черкаській області та досудове розслідування по них не проводиться.

В указаному повідомленні також зазначено, що у провадженні СВ Уманського ВП ГУНП в Черкаській області перебуває кримінальне провадження № 12017250250001098 від 04 липня 2017 року за частиною першою

статті 296 КК України, досудове розслідування здійснюється слідчим Ільченко О. І.

Згідно з медичним висновком Комунального некомерційного підприємства "Уманський міський центр первинної медико-санітарної допомоги" Уманської міської ради від 15 серпня 2018 року ОСОБА_1 не здатний до самообслуговування та потребує надання соціальних послуг територіальним центром соціального обслуговування.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною 1 статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Частинами 1 та 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала

у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Положеннями частини 3 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих

і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду позовною заявою) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 10 ЦПК України.

Подібні за змістом норма викладена у частині 3 статті 12 ЦПК України

(у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Згідно з частиною 2 статті 13 ЦПК України (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій) збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 13 ЦПК України.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення.

В силу принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частиною 2 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів).

Разом з тим, позивач не подав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених у справі вимог, зокрема наявності неправомірних дій, рішень або бездіяльності відповідача, внаслідок яких позивачу заподіяно моральної шкоди; протиправність поведінки слідчого Ліхути Т. В. ; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою останньою та її результатом - моральною шкодою.

Встановивши, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених у справі вимог, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди повинні були залишити позов без розгляду відповідно до статті 257 ЦПК України, оскільки судами не встановлено та матеріалами справи не підтверджено наявності обставин, що можуть бути підставою для застосування вказаної норми процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в судах з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв'язку

з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області

від 18 жовтня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду

від 03 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук