Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2019 року у справі №204/2694/18

Постанова

Іменем України

30 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 204/2694/18

провадження № 61-15964св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у квітні 2018 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у вересні 2012 року ОСОБА_2 запропонував йому придбати у нього комплект електронної техніки Hi-End вартістю 160 000,00 дол. США. 14 вересня 2012 року позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 160 000,00 дол. США. На підтвердження отримання грошових коштів відповідач власноручно написав розписку. Проте, в обумовлені строки ОСОБА_2 електронну техніку не поставив і гроші за товар не повернув.

У грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 на свою користь заборгованості за невиконаним договором купівлі-продажу електронної техніки від 14 вересня 2012 року в сумі 160 000,00 дол. США.

19 лютого 2018 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення у справі № 204/8070/16, яким у задоволенні позову відмовлено.

Цим рішенням суду встановлено, що між сторонами договір купівлі-продажу електронної техніки не укладався. Рішення набрало законної сили 05 квітня 2018 року та є чинним.

Стислий виклад заперечень відповідача

У відзиві на позов відповідач зазначав, що у цивільній справі № 204/8070/16 вже розглядалася позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, предметом якої було стягнення грошових коштів у розмірі 160 000,00 дол. США. Предметом справи № 204/2694/18 є стягнення безпідставно набутого майна, зокрема грошових коштів у розмірі 160 000,00 дол. США. Тобто, фактично підміняючи поняття та перекручуючи одні й ті ж самі обставини, позивач пред'явив той самий позов. Крім того, обставини щодо укладання між сторонами договору купівлі-продажу не підтверджуються доказами.

Відповідно до змісту розписки в ній відсутні умови про боргове зобов'язання, неможливо встановити, у якої особи вони виникли. Розписка є документом, який вже був предметом розгляду судом в іншій страві, має іншу правову природу виникнення. Зазначена розписка передувала укладанню договору позики і була написана на переліку майна, який планувалося передати під заставу забезпечення зобов'язання.

Ці обставини були встановлені під час розгляду справи № 204/4786/16 Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська і цей факт визнавався сторонами в судовому засіданні. За результатами розгляду цієї справи ухвалено рішення 28 листопада 2016 року, яким суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 160 000,00 дол. США за договором позики. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року це рішення залишено без змін.

Станом на 09 березня 2017 року рішення Красногвардійського районного суду м.

Дніпропетровська від 28 листопада 2016 року набрало законної сили. Отже, ці обставини є преюдиційно встановленим фактом і підтверджують, що розписка вже була предметом спору між тими ж сторонами і з тих самих підстав.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті грошові кошти в сумі 160 000,00 дол. США, судовий збір у розмірі 8 810,00 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позивач довів, що відповідно до власноручно написаної розписки ОСОБА_2 отримав грошові кошти в сумі 160 000,00 дол. США. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на вимоги статей 1212, 1213, 1214, 1215 ЦК України та визнав доведеним факт отримання відповідачем від позивача суми грошових коштів без достатніх правових підстав.

Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача судовий збір у розмірі 13 215,00 грн.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що із наявної в матеріалах справи копії розписки неможливо встановити характер спірних правовідносин, між якими сторонами виникли ці відносини та з приводу якого предмету. Отже, суд першої інстанції зробив передчасний висновок щодо доведеності позовних вимог та можливості стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у сумі 160 000,00 дол. США.

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо визнання відповідачем факту отримання грошових коштів в сумі 160 000,00 дол. США від ОСОБА_1, про що зазначалося ним у письмових запереченнях і заяві про виклик свідка у цивільній справі № 204/8070/16.

У цих запереченнях і заяві ОСОБА_2 та його представник посилалися на те, що у вересні 2012 року, можливо 14 числа, відповідач отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 160 000,00 дол. США, про що склав розписку про їх одержання, але в рахунок отримання позики, про що пізніше між сторонами було укладено договір позики.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку у серпні 2019 року, ОСОБА_3 просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року та залишити в силі рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, надано неправильну оцінку обставинам справи та доказам у справі, не зазначено мотивів відхилення кожного аргументу. Викладеного позивачем.

Заявник зазначає, що ухвалюючи постанову, апеляційний суд хоча і послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-88цс13 щодо застосування статті 1212 ЦК України, проте не врахував, що у справі № 6-88цс13 між сторонами існували договірні правовідносини, тому в позові про стягнення безпідставно отриманих грошей було відмовлено позивачу. У справі, що переглядається, апеляційний суд не врахував обставин, які не підлягали доказуванню, - встановлення чинними рішеннями судів в інших справах факту недоведеності наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договірних відносин щодо отримання останнім грошових кошти в сумі 160 000,00 дол. США саме 14 вересня 2012 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Представник відповідача ОСОБА_4 просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Зазначала, що касаційна скарга є необґрунтованою та безпідставною.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом правила частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14 вересня 2012 року ОСОБА_2 отримав грошові кошти в сумі 160 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою, яку відповідач написав власноручно.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм ЦК України.

Вважаючи, що ОСОБА_2 набув грошові кошти без достатніх правових підстав, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з врахуванням такого.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України врегульовані випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані іншими спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Відповідно до частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України.

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення цього виду зобов'язань, є відсутність достатньої правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно, набуте або збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.

Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту отримання відповідачем від позивача суми коштів у розмірі 160 000,00 дол. США без достатньої правової підстави. При цьому зазначив, що обставини отримання 14 вересня 2012 року ОСОБА_2 від ОСОБА_1 визнавалися і не заперечувалися відповідачем.

Проте, апеляційний суд не погодився із таким висновком суду першої інстанції, зазначивши, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 160 000,00 дол. США як позику, про що пізніше між сторонами укладено відповідний договір (а. с. 10-12).

Ці обставини встановлені в іншій справі № 204/4786/16, за результатами розгляду якої 28 листопада 2016 року ухвалено рішення, яким суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 160 000,00 дол. США за договором позики від 01 жовтня 2010 року. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27 червня 2018 року, рішення суду першої інстанції залишено в силі й набрало законної сили.

У цій справі, скасовуючи рішення суду першої інстанції у зв'язку з безпідставністю пред'явленого позову, апеляційний суд врахував, що єдиним доказом на підтвердження позовних вимог позивача є розписка, датована 14 вересня 2012 року.

Відповідно до матеріалів справи у рішенні Красногвардійського районного суду м.

Дніпропетровська від 19 лютого 2018 року у справі № 204/8070/16 зазначено, що розписка, написана 14 вересня 2012 року ОСОБА_2, не містить зазначення про обов'язок з їх повернення, не містить відомості, від якої особи отримана така сума та на виконання якого правочину (оскільки позивачем зазначено про договір купівлі-продажу електронної техніки) (а. с. 18). Рішення суду від 19 лютого 2018 року набрало законної сили. Отже, ці обставини є преюдиційно встановленими і підтверджують, що розписка була предметом дослідження у спорі між тими ж сторонами.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що відповідач двічі отримав ту саму суму грошових коштів від позивача: перший раз - 14 вересня 2012 року без достатніх правових підстав, другий - 01 жовтня 2012 року на підставі договору позики, є необґрунтованими.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 4 статті 82 ЦПК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог частини 4 статті 82 ЦПК України, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отримане однією зі сторін у зобов'язанні майно підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого набуття.

Відповідно до статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у разі якщо правова підстава переходу не виникла або відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Позивачем всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів щодо отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 160 000,00 дол. США саме від позивача, з якою метою та на яких умовах для визначення судом характеру спірних правовідносин.

Отже, вирішуючи спір, апеляційний суд, урахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, правильно визначив правову природу розписки від 14 вересня 2012 року, дослідив наявні у справі докази і надав їм оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права

Доводи касаційної скарги щодо не зазначення апеляційним судом мотивів відхилення суттєвих аргументів позивача щодо обставин справи не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду постановлено з порушенням норм процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини визначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухваленого рішення не впливають.

Постанова суду апеляційної інстанції переглядались Верховним Судом відповідно до правил статті 400 ЦПК України у межах доводів касаційної скарги, підстав вийти за межі доводів не встановлено.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко