Постанова

Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 1316/3987/12-ц

провадження № 61-3838св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 квітня 2016 року у складі судді Данилів Є. О. та рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що за час шлюбу, що укладений 03 жовтня 1998 року та розірваний рішенням суду від 18 червня 2012 року, сторонами було набуте майно, а саме: квартира АДРЕСА_2; квартира АДРЕСА_3; квартира АДРЕСА_1; гаражний бокс НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; автомобіль «Skoda Super В», номерний знак НОМЕР_1, автомобіль марки «Деу Ланос», номерний знак НОМЕР_2.

Право власності на вказане майно було зареєстроване за ОСОБА_5, окрім права на гаражний бокс НОМЕР_3 та автомобіль «Daewoo Lanos».

Зазначене майно було придбане сторонами за спільні кошти, що були одержані в ході трудової діяльності сторін. Вказала, що відповідач відчужив автомобіль «Skoda Super В».

Не зважаючи на те, що спірні квартири є, на її думку, спільною власністю подружжя, ОСОБА_4 не має до них доступу, разом з дітьми проживає у квартирі своєї матері. Натомість ОСОБА_5, заперечуючи щодо рівності часток у спільному майні подружжя, вважає вказані квартири своєю приватною власністю, використовує їх для особистого проживання та підприємницької діяльності.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд поділити майно, яке належить сторонам на праві спільної сумісної власності наступним чином: виділити ОСОБА_4 нерухоме майно, загальною вартістю 570 908,00 грн, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 507 476,00 грн; гаражний бокс НОМЕР_3 вартістю 63 432,00 грн; стягнути з ОСОБА_5 на її користь грошову компенсацію Ѕ частини вартості автомобіля «Skoda Super В»; виділити ОСОБА_5 нерухоме майно, загальною вартістю 960 066,00 грн, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, вартістю 632 832,00 грн; квартиру за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 327 234,00 грн; гаражний бокс НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_4, орієнтовною вартістю 63 432,00 грн.

У березні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.

Зустрічний позов мотивовано тим, що вказані квартири є його особистою приватною власністю, не належать до шлюбного майна та поділу не підлягають.

Гараж НОМЕР_3 був оформлений на ОСОБА_4, хоча придбав його саме він. Автомобіль «Daewoo Lanos» був придбаний ним, проте проданий без його згоди ОСОБА_4 Тому, ОСОБА_5 просив суд залишити ОСОБА_4 кошти від продажу вказаного автомобіля, які приблизно дорівнюють вартості гаражного боксу НОМЕР_3.

З огляду на викладене, ОСОБА_5 просив суд поділити спільне майно подружжя та виділити йому у власність гаражний бокс НОМЕР_3, залишивши у власності ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 64 246,80 грн.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 квітня 2016 року у задоволенні позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судові рішення, які ухвалені за наслідком розгляду позовів про стягнення з ОСОБА_5 коштів за договорами позики, підтверджують наявність у відповідача коштів для придбання вказаних вище квартир, а отже вони є його особистою приватною власністю і поділу як майно подружжя не підлягають.

Автомобіль марки «Skoda Super В» продано до розірвання шлюбу, кошти від продажу використані в інтересах сторін, а тому він не є предметом поділу майна подружжя.

Грошові кошти, отримані ОСОБА_4 від продажу автомобіля марки «Daewoo Lanos», не підлягають поділу, враховуючи наявність особистої заборгованості позивача перед ТзОВ «Франс-Гібрид-Україна», яке передало останній цей автомобіль, і кошти за який вона не сплатила.

Гараж НОМЕР_3 є спільним майном подружжя, проте не підлягає поділу, оскільки сторони не ставили питання про його поділ в натурі, не надали доказів його неподільності та можливості компенсувати його частку іншій стороні.

Гараж НОМЕР_4 не підлягає поділу у зв'язку ненадання сторонами доказів його належності ОСОБА_5

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 квітня 2016 року у частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_4 про здійснення реального поділу майна шляхом виділення їй гаражного боксу НОМЕР_3, про стягнення з ОСОБА_5 на її користь Ѕ частини вартості автомобіля «Skoda Super B», а також у частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про здійснення реального поділу майна шляхом виділення ОСОБА_5 у власність гаражного боксу НОМЕР_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Виділено ОСОБА_4 Ѕ ідеальних частки гаражного боксу НОМЕР_3, загальною вартістю 63 432,00 грн.

У задоволенні первісного позову про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 Ѕ частини вартості автомобіля «Skoda Super B» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Виділено ОСОБА_5 Ѕ ідеальних частки гаражного боксу НОМЕР_3.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 3 974,40 грн за проведення експертизи.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірні квартири, придбані відповідачем за кошти, що він взяв у борг, а тому не є об'єктами спільної сумісної власності сторін.

Суд першої інстанції безпідставно не визнав за сторонами ідеальні частки на гараж НОМЕР_3 без його реального поділу і не залишив майно у їх спільній частковій власності.

Кошти від продажу автомобіля марки «Skoda Super B» відповідач не міг використати в інтересах сім'ї, оскільки сторони припинили фактичні шлюбні стосунки раніше, ніж відбувся продаж вказаного автомобіля, що встановлено судовим рішенням за наслідком розгляду позову ОСОБА_4 про стягнення аліментів. Зазначений автомобіль не підлягає поділу, оскільки придбаний відповідачем за рахунок подарованих йому у шлюбі коштів, що визнала позивач, а тому є його особистою власністю.

Гараж НОМЕР_4 не підлягає поділу, оскільки позивач не надала доказів реєстрації його права власності, а вимога про поділ будівельних матеріалів не заявлялась.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листопаді 2016 року, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення про стягнення заборгованості свідчать про наявність грошових коштів у відповідача, проте не про придбання останнім спірних квартир. Відповідач не довів факт реального повернення коштів за договорами позики. Надання нею згоди на купівлю квартири АДРЕСА_1 свідчить про її придбання в інтересах сім'ї. Позивач не визнавала факт придбання відповідачем автомобіля марки «Skoda Super B» за його особисті кошти. Суди не дослідили та не витребували інформацію про доходи відповідача з метою встановлення походження грошових коштів на придбання спірного майна.

У січні 2017 року ОСОБА_5 подав відзив (заперечення) на касаційну скаргу, який мотивований тим, що судовими рішеннями про стягнення з нього заборгованості встановлено факт отримання ним позики на купівлю спірних квартир, що не підлягає доказуванню. Клопотання позивача про витребування доказів не відповідає вимогам процесуального закону та не стосується предмета доказування. Позивач визнала факт придбання відповідачем автомобіля марки «Skoda Super B» за його особисті кошти. Заява позивача про зміну предмета позову прийнята судом з порушенням процесуальних норм.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

24 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди установили, що за час шлюбу у період з 01 січня 2005 року до 26 листопада 2010 року сторонами набуто спірне майно на загальну суму 1 008 009,87 грн, а саме: квартиру АДРЕСА_2, що придбана 06 липня 2009 року за 321 511,87 грн; квартиру АДРЕСА_3, що придбана 14 лютого 2008 року за 400 000,00 грн; квартиру АДРЕСА_1, що придбана 24 грудня 2009 року за 57 643,00 грн; гаражний бокс НОМЕР_3 по АДРЕСА_4, що придбано 24 грудня 2008 за 30 155,00 грн; автомобіль «Skoda Super В», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, що придбано 29 вересня 2008 року за 183 000,00 грн; автомобіль «Daewoo Lanos», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, що придбано 26 листопада 2010 року за 15 700,00 грн.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно із частиною другою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Стаття 65 СК України регламентує право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини третьої цієї статті для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно до положень статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно вимог статей 10 та 12 ЦПК України (в редакції чинні на момент вирішення справи судами), які покладають і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційної гарантією (стаття 129 Конституції України).

ОСОБА_5 на підтвердження того, що спірні квартири не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, надав суду копії судових рішень про стягнення з нього на користь третіх осіб коштів, позичених ним у третіх осіб і повернутих їм ним же вже після розірвання шлюбу, та матеріали виконавчих проваджень з примусового виконання цих судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із положеннями частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 в частині поділу спірних квартир, суди виходили із того, що вказані квартири не є майном подружжя, судові рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 свідчать про придбання останнім спірних квартир за рахунок особистих коштів, які він отримав за договорами позики від 4 грудня 2007 року, 20 лютого 2008 року та 15 грудня 2009 року.

Проте, такий висновок судів є передчасним, оскільки суди не перевірили доводи ОСОБА_4 про те, що встановлені судовими рішеннями факти є свідченням наявності не особистих грошових коштів у ОСОБА_5, а сімейних. З урахуванням позиції позивача за первісним позовом про використання спірних квартир для задоволення потреб сім'ї, суди не дослідили, в чиїх інтересах укладені зазначені договори позики, які докази свідчать, що саме вказані грошові кошти були витрачені на придбання спірних квартир.

Також суди не перевірили доводи ОСОБА_4 про те, що виконання зобов'язання щодо повернення грошових коштів здійснювалося ОСОБА_5 за рахунок спільних коштів подружжя, набутих за час перебування у зареєстрованому шлюбі, оскільки інших джерел доходів, які б давали можливість набути майно або грошові кошти у особисту приватну власність та за рахунок яких можливо було б виконати боргові зобов'язання, ОСОБА_5 не наведено.

Суди також не надали оцінки доводам ОСОБА_4 про надання нею письмової згоди як подружжя на купівлю квартири АДРЕСА_1, що свідчить про належність спірної квартири до спільної сумісної власності подружжя.

Під час вчинення зазначеного правочину ОСОБА_5, який перебував у зареєстрованому шлюбі, не повідомив про свій намір придбати вказану квартиру на праві особистої приватної власності.

Суд першої інстанції у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не перевірив доводів позивача й не надав належної правової оцінки поданим ним доказам, дійшовши передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог в частині поділу спірних квартир.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, на вказані порушення вимог закону уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, рішення суду апеляційної інстанції у частині в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про поділ спірних квартир не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Разом із тим, висновок апеляційного суду у частині поділу автомобіля марки «Skoda Super В» є також передчасним.

Так, апеляційний суд дійшов висновку, що автомобіль марки «Skoda Super В», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і поділу між сторонами не підлягає, оскільки ОСОБА_4 29 серпня 2016 року під час надання нею пояснень в суді апеляційної інстанції, як свідка, визнала, що цей автомобіль придбано ОСОБА_5 за рахунок подарованих йому в шлюбі коштів, тобто коштів, які є його особистою власністю.

Разом із тим, в касаційній скарзі ОСОБА_4 такий факт заперечила.

Подаючи позов, ОСОБА_4 також зазначала, що автомобіль сторони придбали за рахунок спільних коштів подружжя, проте відповідач продав його без її згоди.

За таких обставин доводи касаційної скарги про безпідставне застосування судом статті 61 ЦПК України є обґрунтованими, обставини щодо джерела походження коштів на придбання вказаного автомобіля підлягають доказуванню.

В іншій частині судові рішення є такими, що відповідають вимогам закону, а доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.

Висновок апеляційного суду щодо визнання за сторонами права спільної часткової власності на гаражний бокс НОМЕР_3, який розташований на АДРЕСА_4, в ідеальних частинах, по 1/2, є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Колегія суддів погоджується також з висновками судів щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 про поділ гаражного боксу НОМЕР_4, що знаходиться на АДРЕСА_4, оскільки позивач не надала доказів реєстрації права власності цього нерухомого майна.

Обгрунтованим є також висновок суду про те, що грошові кошти, отримані ОСОБА_4 від продажу автомобіля «Daewoo Lanos», не підлягають поділу, враховуючи наявність особистої заборгованості позивача перед ТзОВ «Франс-Гібрид-Україна», яке передало останній цей автомобіль, і кошти за який вона не сплатила.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 щодо поділу квартири АДРЕСА_2; квартири АДРЕСА_3; квартири АДРЕСА_1 та автомобіля марки «Skoda Super В» та передачу справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо поділу гаражних боксів НОМЕР_4 та НОМЕР_3, що знаходяться на АДРЕСА_4 та грошових коштів, отриманих ОСОБА_4, від продажу автомобіля «Daewoo Lanos».

Керуючись статтями 400, 411, 414, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2016 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 щодо поділу квартири АДРЕСА_2; квартири АДРЕСА_3; квартири АДРЕСА_1 та автомобіля марки «Skoda Super В», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2016 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо гаражного боксу НОМЕР_4 та гаражного боксу НОМЕР_3, що знаходяться на АДРЕСА_4, та грошових коштів, отриманих ОСОБА_4 від продажу автомобіля «Daewoo Lanos», номерний знак НОМЕР_2, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк