Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.12.2018 року у справі №322/547/16

Постанова

Іменем України

03 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 322/547/16

провадження № 61-17438св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: Новомиколаївська селищна рада Новомиколаївського району Запорізької області, Новомиколаївська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 02 серпня 2016 року у складі судді Гасанбекова С. С. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кухаря С. В., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, треті особи: Новомиколаївська селищна рада Новомиколаївського району Запорізької області, Новомиколаївська державна нотаріальна контора, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, визнання державного акта на право приватної власності на землі недійсним.

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовувала тим, що на підставі рішення Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області від 16 лютого 1999 року № 31 вона отримала у приватну власність земельну ділянку, площею 6,50 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новомиколаївської селищної ради. Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю, виданого 15 грудня 1999 року на підставі зазначеного рішення, вона стала власником цієї земельної ділянки. На початку 2016 року працівниками Управління Пенсійного фонду України в Новомиколаївському районі Запорізької області при призначенні їй пенсії виявлено невідповідність її паспортних даних щодо по батькові записам у свідоцтві про народження, а саме помилково зазначено ОСОБА_4 замість ОСОБА_4, у зв'язку з чим вона звернулася із відповідною заявою про зміну паспорта. У паспорті, який вона отримала у 2016 році, її прізвище, ім'я та по батькові значиться вже вірно «ОСОБА_4». За таких обставин, при видачі їй державного акта на спірну земельну ділянку допущена помилка, - замість по батькові «ОСОБА_4» у акті записано «ОСОБА_4». У зв'язку із чим, вона звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що державний акт на землю, виданий на ім'я ОСОБА_4 належить їй.

Під час судового розгляду справи за її заявою про встановлення факту належності їй вищезазначеного державного акта на право приватної власності на землю, вона дізналася про наявність договору купівлі-продажу від 20 вересня 2001 року, який укладений нібито між нею та ОСОБА_5 щодо належної їй земельної ділянки. Вона зазначає, що у 2001 році домовлялась з відповідачем про передачу йому належної їй земельної ділянки в оренду та при цьому передала відповідачу копії правовстановлюючих документів на землю та копії особистих документів (паспорта та кода). Проте, з часу укладення, на думку позивача, договору оренди, відповідач жодного разу не здійснив орендної плати.

Вищезазначений договір купівлі-продажу земельної ділянки вона вважає незаконним та таким, що суперечить нормам частин першої та другої статті 17 ЗК України в редакції, чинній на момент укладення договору, оскільки укладений до спливу шести років із моменту отримання нею у власність земельної ділянки. Крім цього, вона зазначає про те, що технічна документація на земельну ділянку, яка належить відповідачу на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 вересня 2001 року, була виготовлена без державного акта, виданого позивачу на підставі рішення Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області від 16 лютого 1999 року № 31.

Враховуючи наведене, позивач просила:

встановити факт, що правовстановлюючий документ - державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий 15 грудня 1999 року на підставі рішення Новомиколаївської селищної ради від 16 лютого 1999 № 31 на ім'я ОСОБА_4, належить ОСОБА_4, яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1;

визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 20 вересня 2001 року щодо земельної ділянки площею 6,50 га, яка розташована на території Новомиколаївської селищної ради Запорізької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданий 06 листопада 2001 року на ім'я ОСОБА_5

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 02 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, як співвласник колективної власності на землю, набув право на неї з дня видачі їй державного акта на право колективної власності на землю КСП «Золотий колос» Новомиколаївського району Запорізької області 26 жовтня 1993 року, а тому саме з 26 жовтня 1993 року має обчислюватися шестирічний строк, передбачений частиною другою статті 17 ЗК України 1990 року, протягом якого остання не могла відчужувати належну їй земельну ділянку, а враховуючи те, що зазначений строк закінчився 27 жовтня 1999 року, а договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 20 вересня 2001 року укладений після спливу цього строку, то позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, виданого 06 листопада 2001 року на ім'я відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що правова підстава його видачі - договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20 вересня 2001 року є чинним, при цьому посилання позивача на порядок видачі відповідного свідоцтва не підтверджено доказами.

Позовну вимогу про встановлення факту належності позивачу правовстановлюючого документа - державного акта на право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції визнав такою, що не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю у позивача оригінала цього документа.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не простували.

У березні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 02 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 лютого 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що згідно із рішенням Новомиколаївської селищної ради позивач лише у лютому 1999 році отримала право власності на спірну земельну ділянку, а тому станом на 2001 рік не мала права її продавати, а відповідач купувати, і такий договір не міг бути нотаріально завірений, при цьому суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог неправильно зазначили, що відлік шестирічного строку, передбаченого положеннями частин першої, другої статті 17 ЗК України, розпочався не з часу отримання нею права власності на спірну земельну ділянку, а з часу набуття права колективної власності на земельну ділянку КСП «Золотий колос» - 1993 року. Крім того, Новомиколаївська селищна рада при видачі відповідачу державного акта на право власності на спірну земельну ділянку порушила порядок та правила його видачі, не перевірила законність договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та не зобов'язала його власника розробити технічну документацію на неї.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судами встановлено, що згідно із листом Управління Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області від 04 липня 2016 року № 31-28-0.5-4518/2-16, державний акт на право колективної власності на землю виданий КСП «Золотий колос» Новомиколаївського району Запорізької області 26 жовтня 1993 року за № 00036. До додатку 1 «Список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства» до зазначеного державного акта на право колективної власності на землю включена ОСОБА_4.

Рішенням Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області від 16 лютого 1999 року № 31 «Про видачу державних актів на право приватної власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» погоджено і надано згоду на видачу державних актів на право приватної власності на землю членам КСП «Золотий колос» згідно з рішенням правління КСП. При цьому ОСОБА_4 включена до списку на виділення земельного паю КСП «Золотий колос».

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданого 15 грудня 1999 року на підставі рішення Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області від 16 лютого 1999 року № 31, ОСОБА_4 була власником земельної ділянки площею 6,50 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області.

20 вересня 2001 року року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Новомиколаївської державної нотаріальної контори Запорізької області МоргуновимО. В., зареєстрований у реєстрі за № 1337.

Невід'ємною частиною цього договору є, зокрема державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданий Новомиколаївською селищною радою народних депутатів 15 грудня 1999 року, на підставі рішення Новомиколаївської селищної ради народних депутатів від 16 лютого 1999 року № 31.

Відповідно до пункту 5 зазначеного договору цей договір і документ про сплату вартості землі є підставою для видачі власнику (новому власнику) державного акта на право приватної власності на землю.

Відповідно до довідки Новомиколаївського районного сектора Управління Державної Міграційної служби України в Запорізькій області від 16 лютого 2016 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, була документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 виданим 02 грудня 2016 Новомиколаївським РС УДМС України в Запорізькій області у зв'язку з неточністю запису імені по батькові «ОСОБА_4» замість «ОСОБА_4» на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_4, виданого 07 травня 1975 Новомиколаївським РАЦС Запорізької області.

Вищезазначена обставина, а саме те, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу ім'я позивача за її паспортом було: «ОСОБА_4», сторонами у справі не оспорювалось.

Відповідач ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 6,50 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 вересня 2001 року № 1337.

Частиною другою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) 1990 року передбачено, що розпоряджаються землею ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно (стаття 6 ЗК України 1990 року).

Порядок передачі земельних ділянок у власність радами народних депутатів передбачений у статті 17 ЗК України 1990 року, відповідно до якої передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Власники земельних ділянок, переданих їм радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана.

Тобто заборона на відчуження земельної ділянки протягом шести років з часу набуття права власності на неї розповсюджується на земельні ділянки, що були передані їх власниками Радами народних депутатів.

При цьому розпорядження земельними ділянками, що перебувають у

колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних

зборів колективу співвласників (стаття 5 ЗК України 1990 року).

Відповідно до статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (в редакції чинній на момент отримання позивачем державного акта на землю) об'єктами права колективної власності підприємства є

земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та

майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані

доходи, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами права

власності підприємства є також частки у майні та прибутках

міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є

підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової

власності його членам. Суб'єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують

при виході з підприємства.

Тобто позивач, як співвласник колективної власності на землю, набула права на землю з дня видачі державного акта на право колективної власності на землю КСП «Золотий колос» Новомиколаївського району Запорізької області - 26 жовтня 1993 року.

Враховуючи, що розпорядження земельними ділянками, що перебували у власності колективного сільськогосподарського підприємства, здійснювалося самостійно підприємством, то саме з 26 жовтня 1993 року має обчислюватися шестирічних строк, передбачений частиною другою статті 17 ЗК України 1990 року, протягом якого позивач не могла відчужувати належну їй земельну ділянку, зазначений строк закінчився 27 жовтня 1999 року, а відтак позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між сторонами у справі, після спливу шестирічного строку, суди правильно визнали необґрунтованими.

При цьому, з урахуванням чинності зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, суди на підставі наявних у матеріалах справи доказах, дійшли правильних та обґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_5 на підставі цього договору.

Позовні вимоги про встановлення факту належності позивачу правовстановлюючого документа - державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 15 грудня 1999 року не тягне за собою жодних правових наслідків. Крім того, оригінал зазначеного державного акта у позивача відсутній.

Доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 02 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик