Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.10.2018 року у справі №643/2952/17

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 643/2952/17

провадження № 61-21417св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І., КурилоВ.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», фізична особа - підприємець ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 травня 2017 року в складі судді Довготько Т. М. та на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року в складі колегії суддів: Яцини В. Б., Карімової Л. В., Пономаренко Ю. А.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк», Банк), фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) про визнання недійсним договору споживчого кредиту та розірвання договору побутового підряду.

В обґрунтування позову зазначала, що 25 листопада 2016 року вона та відповідач ФОП ОСОБА_5 уклали договір побутового підряду, предметом якого є організація ФОП ОСОБА_5 робіт по виготовленню та передачі у власність позивача ПВХ конструкцій (металопластикових вікон Rotta 4-16-4) вартістю 22 123 грн.

Цього ж дня вона та ПАТ «Акцент-Банк» уклали договір споживчого кредиту № ABHORG173180037, відповідно до умов якого позивач отримала кредит в розмірі 13 283,92 грн для оплати частини замовлення за договором побутового підряду.

Вважаючи, що під час укладення кредитного договору відповідач ввів її в оману щодо умов договору, вона направила банку заяву про намір відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту, однак відповіді не отримала. Посилаючись на викладене, просила визнати кредитний договір недійсним.

Крім того, позивач просила розірвати договір побутового підряду як такий, що укладений з використанням нечесної підприємницької практики, оскільки після отримання від банку коштів ФОП ОСОБА_5 товар їй так і не передав.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела факту використання ФОП ОСОБА_5 нечесної підприємницької практики під час укладення договору побутового підряду і що позивач не надала належні та допустимі докази укладення договору кредиту під впливом обману.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У липні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що ФОП ОСОБА_5 примусив її укласти спірний договір шляхом шахрайських дій, замовлення не виконав і товар не передав. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору, суди не врахували висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 1746 цс16 та не звернули уваги на те, що кредитні кошти позивачу не видавались, оскільки були перераховані на рахунок ФОП «ОСОБА_5

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 квітня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 25 листопада 2016 року ОСОБА_4 та ПАТ «Акцент-Банк» на підставі заяви позивача уклали договір про надання споживчого кредиту № ABHORG173180037 для часткової оплати товару (вікна/двері металопластикові конструкції Rotta 4-16-4 у кількості 2 шт. загальною вартістю 22 123 грн), страхового платежу та єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту, відповідно до умов якого Банк надає ОСОБА_4 кредит в розмірі 13 283,92 грн строком на 36 місяців до 24 листопада 2019 року включно зі сплатою відсотків у розмірі 0,12 % річних. Єдиноразова винагорода за надання фінансового інструменту становить 510,92 грн, щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту складає 531,36 грн, щомісячний платіж складає 901,05 грн за період сплати з 07 до 11 числа кожного місяця .

25 листопада 2016 року ОСОБА_4 (замовник) та ФОП ОСОБА_5 (виконавець) уклали договір (індивідуальний номер заказу GA00128), відповідно до умов якого ОСОБА_4 доручила, а ФОП ОСОБА_5 зобов'язався організувати роботи по виготовленню та передачі у власність ПВХ конструкцій за розцінками виконавця, а замовник зобов'язалася оплатити та прийняти готові вироби та роботу згідно з умовами даного договору. Загальна вартість виробів становить 22 123 грн.

Відповідно до Додатку № 1 до цього договору позивач своїм підписом підтвердила, що вона під час укладання договору належним чином повідомлена, що ПВХ конструкції виготовляються з використанням скла, розкроєного під визначений замовником, індивідуальний розмір. Згідно Додатку № 3 до Постанови КМУ від 19 березня 1994 року № 172 затверджений перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню). Відповідно до даного переліку скло, нарізане або розкроєне під розмір, визначений покупцем (замовником), не підлягає поверненню. Враховуючи викладене, розірвання договору не допускається. У випадку придбання ПВХ конструкцій у кредит, договір кредиту не підлягає розірванню, допускається дострокове повне погашення кредиту.

Згідно з листом ФОП ОСОБА_5 на виконання умов договору від 25 листопада 2016 року №GA00128 позивач внесла завдаток за товар в розмірі 12 773 грн, решту суми вона повинна внести до 10 березня 2017 року.

Підставою розірвання договору підряду позивач зазначала використання ФОП ОСОБА_5 нечесної підприємницької практики, а підставою недійсності кредитного договору - укладення нею під впливом обману. Вважає, що дотрималась процедури, передбаченої статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» для відкликання згоди на укладення договору споживчого кредиту.

Відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору підряду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для справи на підставі частини шостої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довела використання ФОП ОСОБА_5 нечесної підприємницької практики, а підстави, на які посилалась позивач, не є підставами для його розірвання.

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.

З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором.

Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші збори у зв'язку з відкликанням згоди.

Кредитодавець зобов'язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів), споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем.

Отже, реалізація права споживача на розірвання кредитного договору можлива, якщо споживачем дотримано три умови, передбачені законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасне (разом з відкликанням згоди) повернення виданого кредиту або отриманого товару за договором; сплата процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору суди повно та всебічно з'ясували обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про те, що умови розірвання договору про споживчий кредит не були дотримані позивачем в частині повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом одночасно з відкликанням згоди на укладення споживчого кредиту.

Доводи касаційної карги про те, що кошти за кредитним договором позивач не отримувала, оскільки після його укладення вони були перераховані ФОП ОСОБА_5 як плата послуг за договором побутового підряду, не заслуговують на увагу, оскільки такі умови кредитування були погоджені та підписані сторонами і не дають підстав для висновку про укладення кредитного договору під впливом обману.

Доводи касаційної скарги про те, що суди, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору, не врахували висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі №6-1746цс16, є безпідставними, оскільки правовідносини у даній справі та у постанові Верховного Суду України не є подібними.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, а зводяться до викладення обставин справи та переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.І. Крат

В.П. Курило