Історія справи

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 206/4980/15

провадження № 61-217св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року у складі суддів: Козлова С. П., Болтунової Л. М., Тамакулової В. О.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що 11 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит 615 000 швейцарських франків. Цього ж дня, з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передала в іпотеку земельну ділянку площею 0,0965 га, а також жилий будинок і господарські будівлі, які розташовані по АДРЕСА_1. У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 28 серпня 2015 року складає загальну суму 657064,87 швейцарських франків, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 28 серпня 2015 року складає 14 673 803,96 грн.

Заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2015 року позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 11 липня 2007 року, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 602 779,29 швейцарських франків, 31 887, 79 швейцарських франків, пені - 22 397,79 швейцарських франків, а всього 657 064, 87 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на 28 серпня 2015 року складає 14 673 803, 96 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку площею 0,0965 га, житловий будинок та господарські споруди, які розташовані по АДРЕСА_1, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, не нижчою, від звичайної ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 належним чином не виконала зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором, а тому позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року заочне рішення суду першої інстанції від 28 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що згідно вимог статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» неприпустиме зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. Для здійснення таких правочинів потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Суд першої інстанції не з'ясував, які особи проживали у будинку, що є предметом іпотеки. Апеляційним судом встановлено, що з травня 2003 року і до сьогодні в будинку, що є предметом іпотеки, зареєстровані та проживають ОСОБА_4 та його діти: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2. Однак доказів попередньої згоди органів опіки та піклування на укладення іпотечного договору матеріали справи не містять. Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача без її належного повідомлення про час і місце судового засідання у встановленому статтями 74-76 ЦПК України порядку, фактично позбавивши її процесуального права надавати докази.

01 липня 2016 року ПАТ «ОТП Банк» звернулось до суду із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а заочне рішення місцевого суду - залишити без змін.

18 листопада 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

03 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2018 року зупинено касаційне провадження у вказаній справі №206/4980/15 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_7, третя особа - фізична особа - підприємець ОСОБА_8, про звернення стягнення на предмет іпотеки (№ 235/3619/15-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року поновлено касаційне провадження у вказаній справі № 206/4980/15-ц.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що зі змісту статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» не випливає, що банк позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотечний договір у встановленому законом порядку визнаний недійсним не був.

Відповідно до пункту 5.1 іпотечного договору іпотекодавець гарантує, що відсутні права будь-яких третіх осіб щодо предмету іпотеки; обтяження будинку іпотекою не буде порушувати прав та законних інтересів інших осіб, у тому числі малолітніх та неповнолітніх, непрацездатних дітей; іпотекодавець стверджує, що за адресою місцезнаходження предмета іпотеки не проживають та незареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також відсутні малолітні та/чи неповнолітні діти, що мають право користування предметом іпотеки. Таким чином, суд апеляційної інстанції не врахував недобросовісність поведінки іпотекодавця під час укладення іпотечного договору, ввівши в оману банк про те, що в будинку, який є предметом іпотеки, не проживають та незареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 11 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала у кредит 615 000 швейцарських франків.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором 11 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передала в іпотеку належні їй на праві власності земельну ділянку площею 0,0965 га, а також житловий будинок і господарські будівлі, які розташовані по АДРЕСА_1.

11 липня, 7 вересня та 22 жовтня 2007 року укладені додаткові договори до кредитного договору, якими внесені зміни та доповнення до нього.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 28 серпня 2015 року складає суму 657 064,87 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на 28 серпня 2015 року становить 14 673 803,96 грн.

Як вбачається зі змісту іпотечного договору, предмет іпотеки - будинковолодіння по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору дарування від 01 квітня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори (пункт 3.1 договору). Іпотекодавець перебуває у фактичних сімейних відносинах ( підпункт «h»пункту 5.1 договору іпотеки).

Відповідно до підпунктів «e», «f», i пункту 5.1 іпотечного договору іпотекодавець гарантує, що відсутні права будь-яких третіх осіб щодо предмета іпотеки (будь-якої його частини); обтяження іпотекою предмета іпотеки не буде порушувати прав та законних інтересів інших осіб, у тому числі малолітніх та неповнолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких іпотекодавець зобов'язується утримувати за законом чи договором; іпотекодавець стверджує, що за адресою місцезнаходження предмета іпотеки не проживають та не зареєстровані малолітні/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати іпотекодавець, а також відсутні малолітні та/чи неповнолітні діти, що мають право користування предметом іпотеки.

Згідно із копією паспорта громадянина України, ОСОБА_4 зареєстрований АДРЕСА_1 з 15 травня 2003 року. Відповідно до довідок голови територіальної ради жилого масиву «Чаплі» ОСОБА_4 та його діти: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживають у спірному будинку з 15 травня 2003 року до теперішнього часу (а.с. 212-216, 237, 244).

Таким чином, при укладенні іпотечного договору ОСОБА_3 приховала той факт, що право користування житлом у будинку мають малолітні і неповнолітні діти, й попереднього дозволу на вчинення оспорюваних правочинів орган опіки та піклування не надавав.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Саме такі висновки щодо застосування статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» висловлено у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 6-2940цс15.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Із матеріалів справи випливає, що неповнолітній ОСОБА_5, малолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не мали і не мають права власності на будинок АДРЕСА_1. Вони набули права користування житлом, як діти ОСОБА_4, який є їх батьком і проживає у спірному будинку, та зберігають це право протягом часу перебування будинку в іпотеці. Іпотекодавець ОСОБА_3 не є матір`ю неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (а.с. 214-216).

За таких обставин у суду не було підстав для відмови в задоволенні позовних, оскільки укладення іпотечного договору хоча і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права дітей на користування житлом - будинком АДРЕСА_1.

Верховний Суд України у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16 сформував правовий висновок про те, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Судами не встановлено, що ОСОБА_3 є законним представником дітей, які зареєстровані та проживають в будинку, що є предметом іпотеки. На таку обставину вона не посилалася в апеляційній скарзі.

Апеляційний суд не надав належну оцінку положенням договору іпотеки і діям ОСОБА_3 під час його укладення щодо повідомлення банку про неповнолітніх осіб, які проживають у будинку, який є предметом іпотеки. Судом апеляційної інстанції не встановлено порушення прав неповнолітніх дітей внаслідок укладення договору іпотеки. Апеляційний суд виходив з того, що діти проживають у будинку, доказів попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення вказаного правочину матеріали справи не містять.

Отже, апеляційний суд неправильно застосував положення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», статті 177 СК України та дійшов помилкового висновку про відмову в позові.

Суд першої інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, порушення обов'язків іпотекодавцем, ухвалив рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки, а саме: земельну ділянку площею 0,0965 га, житловий будинок та господарські споруди, які розташовані по АДРЕСА_1, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, не нижчою, від звичайної ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження.

Суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим, відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Таким чином, ухвалюючи рішення про задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних відносин та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав відмовити банку у задоволенні позову.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги є обґрунтованими, рішення суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а заочне рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Керуючись статтями 400 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства«ОТП Банк»задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року скасувати, а заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2015 року - залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик