Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.06.2019 року у справі №705/3089/18

Постанова

Іменем України

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 705/3089/18

провадження № 61-9908св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Уманська міська рада Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2018 року у складі судді Коваля А. Б. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Уманської міської ради Черкаської області про визнання права власності на спільне сумісне майно подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 24 вересня 2004 року по 13 березня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого у них народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У період спільного подружнього життя, а саме 18 травня 2005 року ними було придбано у власність квартиру АДРЕСА_1, яка була оформлена на чоловіка ОСОБА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. За життя останнього питання поділу квартири між ними не вирішувалося, оскільки після розлучення вона з донькою залишилася в ній проживати.

Звернувшись до нотаріуса з приводу переоформлення квартири на себе і доньку, дізналася, що право на спадщину має лише їх зі ОСОБА_2 дочка, оскільки на момент смерті спадкодавця вони вже не перебували у шлюбі.

Посилаючись на те, що спірна квартира, яка придбання у період зареєстрованого шлюбу, є спільним майном подружжя, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2018 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира була придбана у шлюбі й є спільним сумісним майном подружжя, у зв'язку зі смертю ОСОБА_2, за яким було зареєстровано право власності на всю квартиру, за його колишньою дружиною ОСОБА_1 має бути визнано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішення суду першої інстанції оскаржив в апеляційному порядку ОСОБА_4, який не брав участі у справі.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем заявлено позовні вимоги до органу місцевого самоврядування, натомість належним відповідачем у даній справі є інші співвласники спірної нерухомості, а саме спадкоємці померлого власника, якою є донька ОСОБА_2 - ОСОБА_1, яка успадкувала усе його майно, проте її не було залучено до участі у справі, що в силу вимог частини 4 статті 367 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Крім того, до участі у справі не залучено як третю особу ОСОБА_4, який має претензії кредитора до спадкоємців ОСОБА_2.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції порушує права позивача та постановлена із чисельними порушеннями норм процесуального права, оскільки була розглянута апеляційна скарга подана сторонньою особою, яка взагалі не мала жодного права її подавати, а суд не мав би по ній відкривати апеляційне провадження. Крім того, судом зазначено про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4, натомість заявник саме і просив скасувати рішення суду першої інстанції, що і зробив суд апеляційної інстанції взагалі не навівши мотивів відмови в задоволенні, законних і обґрунтованих позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому 02 серпня 2019 року відзиві ОСОБА_4, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що у касаційній скарзі не наведено порушень норм процесуального та матеріального права, а також порушень, що призвели до неправильного вирішення справи, які можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення, натомість суд апеляційної інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення з дотриманням вимог процесуального і матеріального права.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 24 вересня 2004 року по 13 березня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

18 травня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.

При зверненні до нотаріуса з приводу оформлення спадщини, ОСОБА_1 було роз'яснено, що право на спадкування після смерті ОСОБА_2 має лише їх донька ОСОБА_3, позивач яка є колишньою дружиною такого права не має.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно частиною 1 статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи. Фізичні і юридичні особи, за змістом частини 2 статті 48 ЦПК України, можуть бути позивачем і відповідачем, тобто є сторонами.

У цивільному процесі сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, які мають юридичну заінтересованість в результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини 3 статті 376 ЦПК).

Апеляційний суд установив, що рішенням суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності на Ѕ частину спірної квартири, вирішено питання про права і обов'язки ОСОБА_3, яка є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2, та успадкувала усе його майно, однак її не залучено до участі у справі.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України вказана обставина є підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням рішення про відмову в задоволенні позову.

Установивши, що суд першої інстанції задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 та визнавши за нею право власності на Ѕ частину спірної квартири, вирішив питання про права і обов'язки спадкоємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3, яку не було залучено до участі у справі, суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення суду першої інстанції на підставі пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України та відмовив у задоволенні позову.

Висновок апеляційного суду узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 352/2155/17, та висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц.

Також є вірним висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності залучення до участі у справі в якості третьої особи кредитора спадкодавця ОСОБА_4.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд у своїй постанові не навів мотивів, з яких він виходив, відмовляючи у позові, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем неправильно визначено суб'єктний склад учасників справи, що унеможливило розгляд справи по суті, а суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду позбавлений процесуальної можливості здійснювати заміну неналежного відповідача належним відповідачем.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду щодо неналежного суб'єктного складу учасників справи, а зводяться до незгоди заявника з висновком суду та переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Постанова Апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2019 року відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2019 року - без змін. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2018 року не може бути скасовано за результатами касаційного перегляду, оскільки скасовано апеляційним судом.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко