Постанова

Іменем України

03 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 482/2215/15-ц

провадження № 61-33475св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А.С., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 03 квітня 2017 року у складі суддів: Галущенка О. І., Серебрякової Т. В., Лисенка П. П.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, витребування земельної ділянки та відшкодування збитків.

Позовна заява мотивована тим, що в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8 набув право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,7495 га, що розташована у межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області. Вказану земельну ділянку, спадкодавець ОСОБА_8 за життя передала в оренду відповідачу ОСОБА_5 за договором оренди землі від 18 вересня 2006 року строком на десять років.

Позивач зазначає, що вказаний договір оренди від 18 вересня 2006 року не відповідає вимогам статті 15 Закону України «Про оренду землі», а саме відсутні усі його істотні умови, зокрема, умови збереження стану об'єкта оренди, що є підставою для визнання договору оренди недійсним. Крім того, відповідач незаконно відмовляється повернути належну йому на праві власності земельну ділянку, що перешкоджає здійснювати обробку землі та завдає йому збитків.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_7 просив: визнати недійсним договір оренди землі, укладений 18 вересня 2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5; зобов'язати ОСОБА_5 повернути земельні ділянку; стягнути з ОСОБА_5 177 069 грн неотриманого прибутку.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 у квітні 2016 року звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_7 про повернення безпідставно отриманих коштів.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що на підставі договору оренди землі, укладеного 18 вересня 2006 року між ним та ОСОБА_8, орендує земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,7495 га. За домовленістю з орендодавцем ОСОБА_8, а також з метою продовження оренди земельної ділянки, сплатив ОСОБА_8 орендну плату наперед до 2015 року в розмірі 30 тис. грн, переплата з яких 13 990 грн, які просив стягнути з ОСОБА_7, як спадкоємця ОСОБА_8, який не бажає продовження дії договору, з урахуванням інфляційних втрат в розмірі 11 218,84 грн та 3% річних в сумі 1 578,76 грн, а всього 26 787,60 грн.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7 суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір оренди землі містить усі істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент укладення договору, тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_5 на законних підставах користувався спірною земельною ділянкою, тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку та відповідно відшкодувати збитки.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про повернення безпідставно отриманих коштів з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних, місцевий суд виходив із недоведеності позовних вимог.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 03 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_7 про повернення земельної ділянки скасовано й задоволено вказані позовні вимоги. Зобов'язано ОСОБА_5 передати орендовану земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6, 7495 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована у межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області - ОСОБА_7 В решті позовних вимог ОСОБА_7 рішення суду першої інстанції залишено без змін. У частині вирішення зустрічних позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржувалося й не було предметом апеляційного перегляду.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та відшкодування у зв'язку з цим завданих збитків. Разом з тим, вимога про повернення земельної ділянки власнику підлягає задоволенню, оскільки обґрунтована позивачем не лише недійсністю договору оренди землі, а й закінченням терміну його дії, що є підставою для повернення орендованої земельної ділянки спадкоємцю, як правонаступнику орендодавця.

15 травня 2017 року ОСОБА_7 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду в частині незадоволених первісних позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати договір оренди земельної ділянки від 18 вересня 2006 року недійсним та стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 177 069 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що до теперішнього часу, спірна земельна ділянка, власником якої є позивач з часу відкриття спадщини, а саме з 17 вересня 2014 року незаконно утримається відповідачем на підставі недійсного договору оренди, який не містить усіх істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», що позбавляє власника користуватися землею та завдає значних збитків.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 червня 2018 року справу № 482/2215/15-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, витребування земельної ділянки, відшкодування збитків та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, про стягнення безпідставно отриманих коштів передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За правилами статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщиниі не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною першою статті 627 ЦК Українивизначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 204 ЦК України регламентує принцип презумпції правомірності правочину, за змістом якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судами встановлено, що 18 вересня 2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 був укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6,7495 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована у межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області. Вказаний договір зареєстровано у Новоодеському відділі Миколаївської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 01 листопада 2006 року за № 040601901290.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8, яка за життя склала заповіт на користь ОСОБА_7, яким заповіла належну їй на праві власності земельну ділянку площею 6,7495 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована у межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області ОСОБА_7

ОСОБА_7 у встановленому законом порядку прийняв та оформив спадщину. 01 грудня 2015 року ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НОМЕР_2 на вказану земельну ділянку.

Частиною першої статті 93 Земельного кодексу України та статтею 1 Закону України «Про оренду землі»в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі, передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та інших видів діяльності.

За змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19цього Законує підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Частиною першою статті 31 Закону України «Про оренду землі» визначено, що дія договору оренди землі припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Установлено, що ОСОБА_8 за життя розпорядилася належною їй на праві власності земельної ділянкою й відповідно до договору оренди земельної ділянки, укладеного 18 вересня 2006 року з ОСОБА_5 передали її в оренду відповідачу строком на десять років. Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що після припинення його дії орендар має повернути земельну ділянку орендодавцю.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК Українив редакції, чинній на час розгляду справи судами, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Крім того, частино першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, відповідно до вимог статті 3 ЦПК Українив редакції, чинній на час розгляду справи судами, і статті 15 ЦК Українив порядку цивільного судочинства підлягає захисту порушене право, а тому при розгляді справи про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності у договорі передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі»істотних умов, слід з'ясувати чи дійсно порушено права орендодавця відсутністю таких умов та в чому полягає порушення законних прав позивача.

Сама по собі відсутність в договорі оренди землі якоїсь з істотних його умов, якщо це не призводить до порушення прав сторін цього договору, не свідчить про порушення прав особи в момент укладення договору та не є підставою для визнання договору недійсним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі 6-49цс15.

Таким чином, вирішуючи спір, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, обґрунтовано виходив із того, що на момент укладення спірного договору оренди земельної ділянки його сторони не допустили таких порушень правових норм, які б давали підстави для визнання його недійсним та відшкодування у зв'язку з цим завданих збитків, а також про порушення прав позивача, що свідчить про безпідставність таких вимог позивача. При цьому, закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки є підставою для повернення її орендодавцю.

Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що з ІНФОРМАЦІЯ_1 він є власником спірної земельної ділянки, як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_8, а її незаконно утримує відповідач на підставі договору оренди землі від 18 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, який заявник вважає незаконним, є безпідставними, оскільки перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору(пункт 40 договору оренди землі), а позивач з такими вимогами до суду не звертався.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що в оспорюваному договорі оренди землі зазначена земельна ділянка за іншим державним актом, ніж земельна ділянка, яка належала ОСОБА_8, не свідчить про недійсність вказаного договору оренди землі, оскільки сторони не заперечували про те, що спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_8 в оренду ОСОБА_5

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції й не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_7 залишити без змін. У іншій частині рішення суду не оскаржується.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 03 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А.С. Олійник Г.І. Усик