Історія справи

Постанова

Іменем України

3 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 127/3669/17-ц

провадження № 61-310 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Правобережний районний центр зайнятості м. Вінниці;

представники позивача: Музалаєва ТетянаПетрівна, Кривенко Світлана Степанівна;

відповідач: ОСОБА_6;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Правобережного районного центру зайнятості м. Вінниціна рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 21 вересня 2017 року у складі судді Бар'яка А. С. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В. Медвецького С. К., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2017 року Ленінський районний центр зайнятості м. Вінницізвернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2012 року ОСОБА_6 надано статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно до пункту 1 статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яку він отримував по 16 квітня 2013 року.

Вінницький обласний центр зайнятості листом від 26 жовтня 2016 року повідомило Ленінську районну службу зайнятості м. Вінниці про те, що відповідачу з 12 жовтня 2010 року призначено пенсію на пільгових умовах, на виконання постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 6 квітня

2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року. Зазначене унеможливлювало виплату матеріального забезпечення безробітним у силу статті 43 Закону України «Про зайнятість населення».

Вказував на незаконність отриманої ОСОБА_6 допомоги по безробіттю за період з 28 грудня 2012 року по 16 квітня 2013 року, яку він не повернув на рахунок позивача.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача виплачену йому допомогу по безробіттю, загальна сума якої становить

1 992 грн 32 коп.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня

2017 року у задоволенні позову Правобережному районному центру зайнятості м. Вінниці відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звертаючись до Ленінської районної служби зайнятості м. Вінниці ОСОБА_6 керувався тим, що його право на пенсію не було визнано спеціалізованим органом державної влади, яким є Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці і до компетенції якого безпосередньо входить обов'язок визначення наявності або відсутності у особи права на пенсію, а звернення в суд з позовом не наділяє одразу особу відповідним правом, зокрема правом на пенсію, тому відповідач не діяв умисно та не зазначав недостовірні відомості. У вказаний позивачем період фактично пенсійні виплати не отримував, тому на законних підставах отримав відповідну допомогу по безробіттю. Судом не встановлено факт приховування відповідачем отримання ним пенсії, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача коштів, виплачених як допомога по безробіттю.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 листопада 2017 року апеляційну скаргу Правобережного районного центру зайнятості м. Вінниці відхилено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 21 вересня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду без змін виходив із того, що лише після звернення відповідача із заявою про отримання пенсії на пільгових умовах від 10 липня 2013 року Управлінням Пенсійного фонду України в

м. Вінниці було прийнято рішення про призначення йому відповідного виду пенсії таздійснено її виплату 12 серпня 2013 року за минулий час на виконання відповідного судового рішення. Тобто недостовірних відомостей центру зайнятості відповідач не надавав.

У грудні 2017 року Правобережний районний центр зайнятості м. Вінниці подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 набув права на пенсію за віком на пільгових умовах після досягнення 55 років, згідно із пунктом б) статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року лише підтверджено у відповідача права на пенсію на пільгових умовах. Під час реєстрації у центрі зайнятості 21 грудня 2012 року ОСОБА_6 був зобов'язаний повідомити щодо: отримання права на пенсію; звернення до органів, що здійснюють пенсійне забезпечення; судове рішення від 6 квітня 2011 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 12 жовтня 2010 року. Однак, відповідач у своїй заяві про надання йому статусу безробітного від 28 грудня 2012 року вказав недостовірні відомості про те, що немає такого права.

Відзив до суду касаційної інстанції не надходив.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 грудня 2018 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно достатті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 2 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Ураховуючи наведене, добросовісність безробітного полягає у своєчасному повідомленні Державної служби зайнятості України, в особі відповідного районного центру, про втрату ним права на отримання допомоги по безробіттю.

Судом встановлено, що відповідач отримував допомогу по безробіттю за період з 28 грудня 2012 року по 16 квітня 2013 року. При цьому, призначити ОСОБА_6 з 12 жовтня 2010 року пенсію за вислугу років Управлінням Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінницізобов'язано постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 6 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року. До набрання законної сили судове рішення

не виконується.

Крім того, відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем не було надано суду доказів, що з його сторони було допущено рахункову помилку у виплаті

ОСОБА_6 допомоги по безробіттю та не доведено факт недобросовісності з боку відповідача.

Виходячи з наведеного, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог обґрунтовано виходив із того, що на день звернення ОСОБА_6 до Ленінської районної служби зайнятості м. Вінниціпенсія за вислугу років ним не отримувалась, що вказує на відсутність недобросовісності дій з боку відповідача.

Звернення до органів Пенсійного фонду та Управління праці і соціального захисту населення не свідчить про отримання відповідачем права на призначення пенсії та не впливає на умови виплати матеріальної допомоги особі, якій надано статус безробітного. У зв'язку з цим доводи касаційної скарги стосовно приховання ОСОБА_6 інформації про набуття права на пільгову пенсію є необґрунтованими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Правобережного районного центру зайнятості м. Вінницізалишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк