Постанова

Іменем України

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 299/1523/16-ц

провадження № 61-6131св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом- ОСОБА_1, відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Мишинчук Василь Васильович, на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2018 року під головуванням судді Рішко Г. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 19 вересня 2015 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, що підтверджується розпискою, за умовами якого він надав відповідачці у борг грошові кошти в розмірі 25 000 євро на строк до 25 грудня 2015 року.

Вказував, що у визначений у розписці строк ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань не виконала, грошові кошти не повернула.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 703 250 грн, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 10 056,48 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 23 200 грн та судові витрати.

22 листопада 2016 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє представник ОСОБА_3, звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання розписки недійсною.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що гроші у ОСОБА_1 не позичала, будь-які зобов'язання перед останнім у неї відсутні. Розписка була написана під диктовку та психологічним тиском з боку ОСОБА_1.

Посилаючись на безгрошовість договору позики, а також відсутність справжньої волі на укладення такого договору у зв'язку із застосуванням до неї психічного тиску та погроз з боку відповідача, ОСОБА_2 просила визнати недійсною розписку від 19 вересня 2019 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 703 250 грн, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 10 056,48 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 23 200 грн. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не доведено безгрошовість договору позики, а також, що розписка написана нею під психологічним тиском та погрозами, тому відсутні підстави для визнання такої розписки недійсною на підставі статті 231 ЦК України. Зазначені обставини свідчать про дійсність боргової розписки від 19 вересня 2015 року, а також про те, що сторони діяли добровільно, розпоряджаючись своїми правами та обов'язками на власний розсуд.

Наявність оригіналу боргової розписки в кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане. Встановивши, що грошові кошти за договором позики від 19 вересня 2015 року ОСОБА_1 не повернуті, що свідчить про невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 й стягнення з ОСОБА_2 наявної заборгованості.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2018 року - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції розглянуто справу відповідно до норм чинного законодавства, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, а судове рішення таким, що відповідає обставинам, що мають значення для справи, та вимогам закону.

Що стосується питання про призначення додаткової почеркознавчої експертизи та додаткової психологічної експертизи, то апеляційний суд зазначив, що у клопотанні про проведення такої експертизи перед експертами ставились питання, які не ставились при проведенні первинної експертизи, що суперечить суті додаткової експертизи. Крім того, згідно з інформацією, наданою Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, проведення почеркознавчої експертизи з використанням висновку поліграфа неможливе, оскільки об'єктом почеркознавчого дослідження є почерковий матеріал; психологічне дослідження емоційного стану особи не передбачає проведення опитування з використанням поліграфу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Мишинчук В. В., в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки всім доказам у справі, зокрема показам свідків як зі сторони ОСОБА_1, так і зі сторони ОСОБА_2, які підтверджують безгрошовість договору позики та написання її під психологічним тиском й погрозами з боку ОСОБА_1.

Також, в касаційній скарзі містяться посилання на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про проведення комплексної судової психологічно-почеркознавчої експертизи залишилися не виконаними з підстав відсутності у Львівському науково-дослідному інституті судових експертиз фахівця - поліграфолога та оскільки при психологічному дослідженні емоційного стану не передбачено проведення опитування з використанням поліграфу. Клопотання про призначення додаткової судової психологічно-почеркознавчої експертизи судом апеляційної інстанції відхилено, що призвело до неповного з'ясування обставин справи.

Доводи інших учасників справи

У червні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Митровка Я. В., який просив касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Мишинчук В. В., залишити без задоволення, а рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року - залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

20 травня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 19 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надав відповідачці грошові кошти в розмірі 25
000 євро на строк до 25 грудня 2015 року.

На підтвердження договору позики ОСОБА_2 19 вересня 2015 року склала розписку, відповідно до якої вона отримала у борг 25 000 євро, які зобов'язувалась повернути до 25 грудня 2015 року.

Відповідачка взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконала, грошові кошти ОСОБА_1 не повернула. Оригінал розписки знаходиться у позивача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дослідивши боргову розписку, оцінивши її зміст, установивши, що оригінал розписки знаходиться в позивача, доказів неправомірного володіння ним розпискою відповідачка суду не надала й не спростувала, що сума заборгованості є іншою, ніж зазначена у розписці, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Згідно із статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України).

Згідно зі статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Верховний Суд зазначає, що для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов'язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

З'ясувавши всі обставини справи та дослідивши всі докази, надані ОСОБА_2 на підтвердження своїх вимог, й надавши оцінку висновкам судових психологічних експертиз, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не надано оцінки показам свідків відносно безгрошовості договору позики, не заслуговують на увагу, оскільки договір позики укладений у письмовій формі, тому рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця або одержані у меншому розмірі, ніж встановлено договором.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Мишинчук В. В., про призначення додаткової комплексної судової психолого-почеркознавчої експертизи не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій й направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки питання, які просила поставити ОСОБА_2 перед експертами, не ставились при проведенні первинної експертизи, що суперечить суті додаткової експертизи.

Доводи касаційної скарги щодо непроведення додаткової комплексної судової психологічно-почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки така експертиза не була проведена експертами у зв'язку з тим, що опитування із застосуванням спеціального технічного засобу - комп'ютерного поліграфа проводиться при проведенні судової психологічної експертизи з метою отримання орієнтовної інформації щодо: ступеня ймовірності повідомленої опитуваною особою інформації; повноти наданої опитуваною особою інформації; джерела отриманої опитуваною особою інформації; уявлень опитуваної особи про певну подію та іншої орієнтовної інформації, необхідної для конструювання версій розслідування певних подій.

Психологічне дослідження емоційного стану особи не передбачає проведення опитування з використанням поліграфу (а. с. 113, т. 2).

Також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги про те, що у висновку експертизи від 30 травня 2017 року не надано відповідь на всі питання, поставлені судом перед експертами, оскільки в матеріалах справи є лист Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (а. с. 106, т. 1), в якому зазначено про відсутність в інституті фахівця-поліграфолога, який може проводити опитування із застосуванням спеціального технічного засобу - комп'ютерного поліграфа.

Суд касаційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, при вирішенні клопотання про закриття касаційного провадження

ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Митровка Я. В., звернувся із клопотанням про закриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 396 ЦПК України, оскільки касаційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Відповідно до частини 1 статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно з частиною 4 статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У частинах 1 та 2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги може бути, зокрема, ордер.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених частинах 1 та 2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.

Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

До касаційної скарги ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Мишинчук В. В., додано ордер від 24 березня 2020 року, який відповідає типовій формі ордерів та підтверджує повноваження адвоката Мишинчука В. В. як представника відповідача під час звернення до Верховного Суду.

Разом з тим, неправильне зазначення адвокатом в ордері дати договору про надання правової допомоги не може бути підставою для закриття касаційного провадження, оскільки такий факт не впливає на дійсність ордера і не позбавляє адвоката права підписувати касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Мишинчук Василь Васильович, залишити без задоволення.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький І. В. Литвиненко