Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2019 року у справі №742/1860/18

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 742/1860/18

провадження № 61-9457св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області, про визначення місця проживання дітей з матір`ю, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Обґрунтовуючи позов, позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що з 04 серпня 2001 року до 22 листопада 2017 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_6 - син ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу діти залишилася проживати з батьком, який категорично заперечує проти проживання дітей з нею та чинить перешкоди у спілкуванні з дітьми. Атмосфера, створена відповідачем є несприятливою для дітей. Діти постійно перебувають під психологічним тиском батька, який їх залякує та погрожує фізичними розправами з рідними, якщо вони будуть спілкуватися з нею. Раніше відповідач не брав активної участі у вихованні та розвитку дітей та не приділяв їм уваги. Співмешканка ОСОБА_2 виштовхала старшого сина ОСОБА_3 з квартири, що негативно вплинуло на нервову систему дітей. Менший син почав часто хворіти і залишається без нагляду. Вона створила всі необхідні умови для комфортного проживання та розвитку дітей, має достатній заробіток для їх забезпечення. Діти також проявляють бажання проживати з нею, але відповідач не погоджується з цим та усіляко перешкоджає. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з нею.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 600 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції врахував рівність прав та обов`язків батька та матері щодо своїх дітей, дохід відповідача, який значно більший від доходу позивача і дає можливість йому забезпечувати дітей, проживання дітей з відповідачем протягом майже двох років, зміна місця проживання та зміна звичного для дітей способу життя може негативно вплинути на їх стан, думку старшого сина ОСОБА_3 , якому виповнилося 13 років, і він має право бути заслуханий та почутий, та який в категоричній формі виявив бажання проживати з батьком, а також те, що розлучення братів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 буде суперечити їх інтересам, у зв`язку з чим дійшов висновку про те, що проживання дітей з батьком відповідає та повністю забезпечує інтереси та права дітей щодо належного рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального їх розвитку.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 січня 2019 року скасовано. Позов задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не взято до уваги та не досліджено належним чином неодноразові письмові звернення ОСОБА_1 до Прилуцького відділу поліції щодо вчинення колишнім чоловіком ОСОБА_2 фізичного та психологічного насильства та заборони спілкування з дітьми, проживання дітей за місцем їх реєстрації та реєстрації обох батьків, у квартирі, яка за поясненнями позивача є спільною сумісною власністю подружжя, враховано фактично лише більші доходи відповідача та можливість у зв`язку з цим забезпечувати дітей. Місцевий суд в порушення норм сімейного законодавства розглянув справу без належним чином оформленого висновку органу опіки та піклування. Апеляційний суд при розгляді справи врахував висновок органу опіки та піклування Прилуцької міської ради від 03 квітня 2019 № 02-16/1409, поведінку батьків до та після розлучення, ставлення до дітей та виконання батьківських обов`язків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що його 11 березня 2019 року апеляційним судом шляхом направлення текстового повідомлення засобом мобільного зв`язку було повідомлено про розгляд справи на 13 березня 2019 року, проте заяви про здійснення такого повідомлення він не подавав. Він має щільний графік роботи і тому не зміг з`явитися в судове засідання. 03 квітня 2019 року він з поважних причин не з`явився в судове засідання, однак апеляційний суд не зазначив у рішення суду наведені ним причини неявки в судове засідання. Апеляційний суд не надав жодної оцінки поясненням ОСОБА_3 , наданим в суді першої інстанції та висловленій ним думці щодо місця проживання. Суд першої інстанції повно дослідив обставини справи та дав оцінку доказам на їх підтвердження. Апеляційний суд фактично зобов`язав орган опіки та піклування вирішити судовий спір шляхом надання висновку з визначенням конкретно з ким з батьків мають проживати діти, що є порушенням норм матеріального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу і просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 2001 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 листопада 2017 року.

Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно з висновком Органу опіки та піклування Прилуцької міської ради від 10 вересня 2018 року № 02-16/3569 як за адресою: АДРЕСА_1 (місце проживання батька дітей), так і за адресою: АДРЕСА_2 (місце проживання матері дітей) створені належні умови для проживання дітей, батьки мають всі можливості сприяти їх розвитку, виховувати та утримувати синів. Щодо визначення місця проживання дітей покладається на розсуд суду.

З наявних у матеріалах справи характеристик, довідок навчального шкільного та дошкільного закладів встановлено, що діти розвиваються згідно з особливостям дітей свого віку, спілкуються з дітьми та дорослими. Ситі, доглянуті, чисті. Батьки опікуються справами синів, беруть участь у батьківських зборах, цікавляться як проходить виховання дітей.

Згідно з довідкою Прилуцького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 20 червня 2018 року № 01-05/346 родина ОСОБА_2 , у якій виховуються неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є отримувачем послуг Центру. За результатами проведеної роботи, щодо з`ясування стану виконання батьківських обов`язків, задоволення потреб дітей та їх психологічного стану, було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 поважають та люблять батька, він є авторитетом і прикладом для дітей, усі потреби дітей у фізичному, педагогічному, духовному розвитку забезпечуються у повній мірі; діти усвідомлюють сімейну ситуацію, яка склалася між батьками, але на свідомому рівні мають прихильність та виявляють бажання жити з батьком; однією з важливих складових моделі сім`ї ОСОБА_2 є виховання поважливого ставлення до матері. З`ясувати рівень прив`язаності дітей до мами не було можливим, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за весь час проведеної роботи, не виявили бажання зустрітися з мамою та зателефонувати їй. Умови проживання, виховання, гармонійного розвитку дітей забезпечені у повній мірі; батько має позитивні індивідуальні особливості та поведінку, яка забезпечує повноцінний розвиток та виховання дітей; позитивні фактори сім`ї (матеріальне становища, відсутність шкідливих звичок, дружня атмосфера, взаємопідтримка і взаєморозуміння) забезпечують повноцінний та гармонійний розвиток дітей; ОСОБА_3 і ОСОБА_4 виявляють бажання залишитися проживати у сім`ї батька. На підставі вказаного зроблено висновок, що проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у родині ОСОБА_2 відповідатиме інтересам дітей.

Згідно з листом Прилуцького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 16 липня 2018 року № 01-05/396 проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у родині ОСОБА_2 відповідає їх інтересам.

Встановлено, що ОСОБА_2 безпідставно вчиняє з ОСОБА_1 словесні суперечки, під час яких застосовує фізичний та психологічний тиск, що підтверджується зверненнями ОСОБА_1 до Прилуцького відділу поліції.

Згідно з довідкою від 06 грудня 2018 року № 4961, виданою Прилуцьким ВП ГУНП в Чернігівській області, за результатами проведеної перевірки за зверненням громадянки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , встановлено, що останні на ґрунті неприязних відносин вчиняють сварки під час яких був присутній ОСОБА_2 , який по телефону повідомив, що у них з матір`ю протягом останніх років складаються конфліктні ситуації, так як його мати ОСОБА_12 заперечує проти того, щоб він проживав із своєю співмешканкою ОСОБА_13 17 листопада 2018 року він дійсно приходив до матері та у них виникла словесна суперечка на підвищених тонах. Фізичної сили до матері він не застосовував.

Сторони люблять своїх дітей, бажають їх виховувати, однак мають проблеми спілкування між собою, в тому числі і з приводу виховання дітей.

Апеляційним судом встановлено, що батьки дітей мають відповідні умови для проживання дітей, створені належні умови для їх проживання, повноцінного виховання та розвитку. Батьки працевлаштовані, позитивно характеризуються, цікавляться життям, навчанням дітей, беруть участь у їх вихованні. Під час бесіди ОСОБА_3 висловив бажання проживати з батьком, проте, вмотивувати свою думку не зміг. Молодший син виявив прихильність як до батька так і до матері, він сумує за мамою.

Враховуючи інтереси дітей, зважаючи на рівність прав та обов`язків матері та батька щодо дітей, забезпечення їх прав на спілкування, орган опіки та піклування Прилуцької міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання дітей з матір`ю, що підтверджується висновком Органу опіки та піклування Прилуцької міської ради від 03 квітня 2019 року № 02-16/1409.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.

11 червня 2019 року справа № 742/1860/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

У пунктах «а», «b» частини першої статті 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року визначено, що для цілей цієї Конвенції «договір» означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв`язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування; «;ратифікація», «;прийняття», «затвердження» і «приєднання» означають, залежно від випадку, міжнародний акт, який має таке найменування і за допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов`язковість для неї договору.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються з державою.

Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із системного тлумачення статей 3, 9 та 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (стаття 155 СК України).

Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов`язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини , сім`ї, свого народу та Батьківщини .

Згідно з частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18)

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Задовольняючи позов, апеляційний суд, врахувавши якнайкращі інтереси дітей, які переважають над інтересами батьків, вік дітей, висновок Органу опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області від 03 квітня 2019 року № 02-16/1409, згідно з яким Орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дітей з матір`ю, створення як батьком так і матір`ю однакових умов для проживання дітей, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дітей до обох батьків, показання свідків, враховуючи показання матері ОСОБА_2 - ОСОБА_15 та рідної сестри ОСОБА_16 , які підтвердили, що відповідач перешкоджає ОСОБА_1 бачитися з дітьми, письмові звернення ОСОБА_1 до Прилуцького відділу поліції про заборону її колишнім чоловіком спілкування з дітьми, дійшов обґрунтованого висновку, що місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , слід визначити разом з матір`ю ОСОБА_1 , яка здатна забезпечити їм розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Також апеляційним судом були враховані пояснення неповнолітнього ОСОБА_3 , який виявив бажання проживати з батьком, однак не пояснив мотивів такого вибору, прихильність молодшого сина до обох батьків, а також практику ЄСПЛ, згідно з якою не допускається розлучення братів і сестер.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів не погоджується з думкою заявника про те, що місцевим судом повно досліджено обставини справи, так як в порушення норм статті 19 Сімейного кодексу України, суд першої інстанції розглянув справу без належним чином оформленого висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору.

Посилання апеляційного суду при ухваленні рішення про задоволення позову на Декларацію прав дитини, 1959 року є помилковим, оскільки вказана Декларація не є міжнародним договором і не має обов`язкового характеру. Однак це не впливає на вирішення спору по суті апеляційним судом за належних обґрунтованих підстав для задоволення позову з посиланням на інші належні та допустимі докази у справі.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що в порушення норм процесуального права розгляд справи апеляційним судом відбувся за його відсутності, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 06 березня 2019 року - закінчено підготовчі дії у справі та призначено її розгляд на 13 березня 2019 року.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, оформленою протоколом судового засідання, розгляд справи відкладено на 03 квітня 2019 року, про що сторін було належним чином повідомлено.

01 квітня 2019 року ОСОБА_2 подав до Чернігівського апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні у КЛПЗ «Прилуцька центральна міська лікарня».

За правилами частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Неявка відповідача в судове засідання 03 квітня 2019 року не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення апеляційного суду, оскільки вказана справа перебувала на розгляді в судах першої та апеляційної інстанцій з 11 червня 2018 року і у відповідача було достатньо часу для надання всіх пояснень і доказів, які він вважав за доцільне надати суду.

Крім того, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У справі, що розглядається, апеляційний суд врахував, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дітей, а не батьків, а зібрані у справі докази вказують на те, що проживання дітей з матір`ю якнакраще забезпечить їх інтереси.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська