Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.02.2019 року у справі №495/9109/17

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 495/9109/17

провадження № 61-2814св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Мале колективне підприємство «Мрія-2»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Білгород-Дністровська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Малого колективного підприємства «Мрія-2» на постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараш А. А., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року Мале колективне підприємство «Мрія-2» (далі МКП

«Мрія-2») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Білгород-Дністровська міська рада, про визнання договорів недійсними та витребування майна.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 07 серпня 2013 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та МКП «Мрія-2, в особі директора ОСОБА_4 , було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Чужовською Н. Ю., відповідно до якого МКП «Мрія-2» було надано позику в розмірі 820 000,00 грн на строк до 07 листопада 2013 року.

Посвідчуючи договір позики, приватний нотаріус належно не перевірив повноважень директора МКП «Мрія-2» на укладення такого договору за відсутності підпису головного бухгалтера МКП «Мрія-2». Отримані за договором позики грошові кошти ОСОБА_4 , не були зараховані на банківський рахунок МКП «Мрія-2», що підтверджується наданими ПАТ «Універсал Банк» відомостями про рух коштів по рахунку МКП «Мрія-2» за період з 01 березня 2011 року по 31 березня 2015 року, а також не були відображені у балансі підприємства, та не використовувались на цілі, передбачені статутом.

На забезпечення зобов`язань за договором позики, 07 серпня 2013 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та МКП «Мрія-2», в особі директора ОСОБА_4 , було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Чужовською Н. Ю., за яким МКП «Мрія-2» передало ОСОБА_1 в іпотеку нежитлову будівлю - магазин змішаної торгівлі, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 168,2 кв.м.

Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, що знаходиться у постійному користуванні МКП «Мрія-2» на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 17 квітня 1995 року, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 5, кадастровий номер не присвоювався. Відповідно до статей 116, 118, та 123 ЗК України, відчуження житлового будинку, будівлі або споруди можливо після отримання правовстановлюючого документу на земельну ділянку, оформлення якого передбачає встановлення розмірів земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру, а тому договір іпотеки від 07 серпня 2013 року був посвідчений приватним нотаріусом з порушенням вимог статей 7, 34, 49 ЗУ «Про нотаріат» та пунктів 31, 62, 72 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 03 березня

2004 року № 20/5.

В той же день, 07 серпня 2013 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. посвідчено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого іпотекодавець засвідчує, що він надав іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя (придбання предмету іпотеки у власність) у випадку виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України.

20 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та МКП «Мрія-2», в особі директора ОСОБА_4 , укладено договір про внесення змін № 1 до договору позики грошей від 07 серпня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., яким внесено зміни до договору позики від 07 серпня 2013 року, зокрема збільшено суму позики до 1 124 056,00 грн та змінено дату повернення позики - до березня 2014 року.

05 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу Ѕ частки магазину змішаної торгівлі, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що договори позики та іпотеки були укладені директором МКП «Мрія-2» - ОСОБА_4 з перевищенням наданих їй статутом повноважень, оскільки не були схвалені загальними зборами засновників МКП «Мрія-2», грошові кошти за договором позики МКП «Мрія-2» не отримувало, позивач просив визнати недійсним договір позики, укладений між

ОСОБА_1 , від імені якої діяв - ОСОБА_3 , та МКП «Мрія-2», в особі директора ОСОБА_4 , посвідчений 07 серпня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., за реєстровим № 3038; визнати недійсним договір іпотеки від 07 серпня 2013 року магазину змішаної торгівлі, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 , загальною площею

1 168,2 кв.м, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 3039; визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від

07 серпня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 3041; визнати недійсним договір про внесення змін №1 від 20 вересня 2013 року до договору позики від 07 серпня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 3852; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., реєстровий № 5754; витребувати з володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , на користь МКП «Мрія-2» магазин змішаної торгівлі, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від

28 серпня 2018 року позов МКП «Мрія-2» задоволено.

Поновлено МКП «Мрія-2» строк звернення до суду за захистом порушених прав.

Визнано недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та МКП «Мрія-2», в особі директора ОСОБА_4 , посвідчений 07 серпня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., за реєстровим номером 3038.

Визнано недійсним договір іпотеки від 07 серпня 2013 року магазину змішаної торгівлі, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який в цілому складається з: магазину змішаної торгівлі літ. «Б», загальною площею 1 168,2 кв.м, укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та МКП «Мрія-2», в особі директора ОСОБА_4 .

Визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від

07 серпня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., за реєстровим номером 3041, укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та МКП

«Мрія-2», в особі директора ОСОБА_4 .

Визнано недійсним договір про внесення змін №1 від 20 вересня 2013 року до договору позики від 07 серпня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю.,за реєстровим номером 3852.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 05 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., за реєстровим номером № 5754.

Витребувано з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь МКП «Мрія-2», магазин змішаної торгівлі, розташований за адресою: АДРЕСА_1, літ. «Б», загальною площею 1 168,2 кв.м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю поважних причин пропуску МКП «Мрія-2» строку звернення до суду, оскільки позивач не знав про існування оскаржуваних договорів, не давав згоду на їх укладання, більш того встановлено, що задля укладання договору іпотеки були підроблені підписи іншого співзасновника ОСОБА_5 у протоколах загальних зборів № 8 та

№ 10, про що свідчать висновки судово-почеркознавчої експертизи, що є підставою для поновлення МКП «Мрія-2» строку звернення до суду за захистом порушених прав. З огляду на те, що МКП «Мрія-2» не надавало згоди на укладення директором МКП «Мрія-2» ОСОБА_4 договору позикивід

07 серпня 2013 року, який вона уклала за відсутності підпису головного бухгалтера МКП «Мрія-2» та не в інтересах підприємства, оскільки позичені нею грошові кошти не були зараховані на банківський рахунок МКП «Мрія-2» та не використовувались на цілі, передбачені статутом, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог про визнання недійсним зазначеного договору, а також договору про внесення змін №1 від 20 вересня 2013 року до договору позики від 07 серпня 2013 року.

Відповідно до пункту 6.5. статуту МКП «Мрія-2», ОСОБА_4 не мала права розпоряджатися майном і засобами підприємства без уповноваження на вчинення таких дій загальними зборами засновників підприємства. Ураховуючи наведене, а також висновок судово-почеркознавчої експертизи, яким встановлено підроблення підпису ОСОБА_5 у протоколах № 8 та № 10 загальних зборів МКП «Мрія-2» про надання згоди на укладення з

ОСОБА_1 договору позики, іпотечного договору та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а також відсутність у договорі іпотеки такої істотної його умови, як кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки, суд першої інстанції вважав обгрунтованими позовні вимоги МКП «Мрія-2» про визнання недійсним договору іпотеки від

07 серпня 2013 року, а також похідного від нього договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 07 серпня 2013 року.

Оскільки у ОСОБА_1 право власності на предмет іпотеки за недійсними договорами не виникло, вона не мала права відчужувати Ѕ частину магазину змішаної торгівлі на користь ОСОБА_2 , а тому укладений між ними договір купівлі-продажу від 05 грудня 2014 року частини магазину змішаної торгівлі, який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 підлягає визнанню недійсним.

З огляду на те, що магазин змішаної торгівлі вибув з володіння МКП «Мрія-2» поза його волею, незаконним шляхом, що порушує право власності позивача на зазначене майно, суд першої інстанції вважав обгрунтованими позовні вимоги підприємства про витребування на його користь магазину змішаної торгівлі з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєдналася ОСОБА_1 , задоволено частково, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову МКП «Мрія-2» відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог МКП

«Мрія-2» про визнання недійсними договору іпотеки від 07 серпня 2013 року, договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 07 серпня 2013 року та похідного договору купівлі-продажу від 05 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки відповідно до пункту 6.5 статуту МКП «Мрія-2» право розпорядження майном мають загальні збори засновників, тоді як другий співзасновник МКП «Мрія-2» ОСОБА_5 не підписувала протоколи загальних зборів засновників МКП «Мрія-2» № 8 від 02 серпня

2013 року та № 10 від 20 вересня 2010 року про надання згоди на укладення оспорюваних договорів. Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо поважності пропуску МКП «Мрія-2» позовної давності, посилаючись на те, що відповідно до статуту МКП «Мрія-2» директор підприємства підзвітний у своїй діяльності загальним зборам, а тому відсутність контролю за діяльністю директора підприємства не є поважною причиною пропуску позовної давності, у зв`язку з чим дійшов висновку, що МКП «Мрія-2» могло дізнатися про укладення оскаржуваних договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя у день їх укладення, тобто 07 серпня

2013 року, тоді як з позовом до суду МКП «Мрія-2» звернулось поза межами позовної давності - у листопаді 2017 року, за відсутності поважних причин для її поновлення, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Оскільки вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 є похідною від вимог про визнання недійсними договору іпотеки від 07 серпня 2013 року та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 07 серпня 2013 року, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення. Вимоги про витребування магазину з володіння ОСОБА_2 на користь МКП «Мрія-2» також не підлягають до задоволення, оскільки вони є похідними від вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05 грудня 2014 року, а вимоги МКП «Мрія-2» про витребування магазину від ОСОБА_3 могли бути задоволені лише у випадку задоволення вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу магазину від 05 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яких позивач не заявляв. Позовні вимоги МКП «Мрія-2» про визнання недійсним договору позики від 07 серпня 2013 року апеляційний суд вважав безпідставними, оскільки статут підприємства не містить обмежень директора МКП «Мрія-2» на укладення такого виду угод.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року виправлено описку у вступній та резолютивній частинах постанови Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року, замість невірно зазначеного - «мале приватне підприємство «Мрія-2», вказано правильну назву - «мале колективне підприємство «Мрія-2».

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду МКП

«Мрія-2» просило скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від

13 грудня 2018 року, а рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема заявник вказував на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що грошові кошти за договором позики від

07 серпня 2013 року не були зараховані на рахунок МКП «Мрія-2» і не були використані на цілі, передбачені статутом підприємства, а тому сам по собі факт підписання сторонами договору позики без передання грошових коштів не породжує у позичальника обов`язку повертати грошові кошти. Поза увагою апеляційного суду залишилось і те, що оскаржувані договори позики та іпотеки укладені директором МКП «Мрія-2» - ОСОБА_4 з перевищенням наданих їй статутом повноважень, оскільки укладені за відсутності погодження загальними зборами засновників МКП «Мрія-2». Крім того, в договорі іпотеки відсутня така його істотна умова як кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки. Визнаючи неповажними причини пропуску позовної давності, апеляційний суд не надав оцінку викладеним у заяві доводам поважності причин пропуску цього строку та необгрунтовано застосував позовну давність до позовних вимог про визнання недійсними договору іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя та договору купівлі-продажу від 05 грудня 2014 року. Висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про витребування магазину у ОСОБА_3 з огляду на те, що такі позовні вимоги є похідними від вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу магазину, які позивачем не заявлялись, є помилковим, оскільки МКП «Мрія-2» звернулося до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, яке вибуло поза його волею, а не з позовом про визнання недійсним договору про відчуження майна. Право власника витребовувати майно від особи, яка не є стороною недійсного правочину, підлягає захисту шляхом подання віндикаційного позову від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. З урахуванням наведеного вважало, що апеляційний суд, не спростувавши законність та обгрунтованість висновків суду першої інстанції, які грунтуються на належно досліджених та оцінених ним доказах, здійснив переоцінку доказів та неправильно застосував норми матеріального права, скасувавши правильне по суті рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 , у якому він зазначав, що грошові кошти за договором позики від 07 серпня 2013 року були передані представнику позичальника безпосередньо при підписанні сторонами зазначеного договору готівкою, що засвідчується підписами сторін на договорі позики. Директор МКП «Мрія-2» ОСОБА_6 під час укладання договору позики діяла в межах наданих їй повноважень, отримання згоди засновників МКП «Мрія-2» на укладення цього договору не було обов`язковим. З огляду на те, що від імені позивача оскаржувані договори укладав директор, який діяв на підставі статуту та є підзвітним загальним зборам засновників підприємства, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність поважних причин пропуску МКП «Мрія-2» позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Посилання заявника на наявність кримінальних проваджень щодо протиправних дій ОСОБА_4 відносно підприємства є необгрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази вчинення ОСОБА_4 злочину та постанови про визнання МКП «Мрія-2» потерпілим. Задовольняючи позовні вимоги про витребування на користь МКП «Мрія-2» магазину з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції не встановив чи вибуло майно з володіння власника поза його волею та чи є відповідачі добросовісними набувачами такого майна. Крім того, висновки суду першої інстанції не підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема в матеріалах справи наявні лише фотокопії оскаржуваних договорів та відсутня копія статуту МКП «Мрія-2», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин. З огляду на зазначені обставини, вважав, що апеляційний суд повно і всебічно з`ясував обставини справи та ухвалив законне і обгрунтоване рішення, а тому відсутні підстави для його скасування.

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , обгрунтований тим, що на момент посвідчення оскаржуваних договорів директор МКП «Мрія-2» - ОСОБА_4 діяла в межах наданих їй повноважень. Позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідачам було відомо про обмеження повноважень директора МКП «Мрія-2», а тому такі обмеження не мають юридичної сили для відповідачів. Зазначала, що за рахунок отриманих за договором позики від 07 серпня 2013 року грошових коштів були погашені кредити МКП «Мрія-2» на суму 277 536,68 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку в ПАТ «Універсал Банк». Досудове розслідування у кримінальних провадженнях, про які зазначає позивач, триває з 2015 року, однак МКП «Мрія-2» до цього часу не визнано потерпілим, відсутні також і докази вручення колишньому директору ОСОБА_4 підозри у вчиненні кримінального правопорушення. В іншому ОСОБА_1 повністю підтримала доводи ОСОБА_3 , викладені ним у відзиві на касаційну скаргу.

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що засновниками МКП «Мрія-2» на момент вчинення оскаржуваних правочинів були ОСОБА_5 та

ОСОБА_4

07 серпня 2013 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та МКП «Мрія-2», в особі директора ОСОБА_4 , яка діяла на підставі статуту, протоколу № 02/06 загальних зборів засновників МКП «Мрія-2» від 04 грудня 2006 року, протоколу № 01/11 загальних зборів засновників МКП «Мрія-2» від

26 грудня 2011 року та контракту від 26 грудня 2011 року, було укладено договір позики, відповідно до якого представник позикодавця передав, а представник позичальника прийняв у власність грошові кошти у розмірі 820 000,00 грн, що еквівалентно 100 000,00 доларів США, на строк до 07 листопада 2013 року.

На забезпечення виконання зобов`язань МКП «Мрія-2» за договором позики,

07 серпня 2013 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та МКП «Мрія-2», в особі директора - ОСОБА_4 , укладено іпотечний договір, відповідно до якого МКП «Мрія-2» передало в іпотеку належний йому магазин змішаної торгівлі, загальною площею 1 171,7 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 2.3 договору іпотеки, сторони визначили вартість предмета іпотеки у розмірі 3 894 989,00 грн.

Цього ж дня, 07 серпня 2013 року між тими ж сторонами було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 3041, підписанням якого іпотекодавець засвідчив, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя (придбання предмета іпотеки у власність), у випадку виникнення в іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору та вимог законодавства.

Земельна ділянка, на якій розташований предмет іпотеки знаходиться у постійному користуванні МКП «Мрія-2» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів Одеської області 17 квітня 1995 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 5, кадастровий номер не присвоювався.

20 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та МКП «Мрія-2» укладено договір про внесення змін до договору позики №1 від 07 серпня 2013 року, яким пункт 1 договору позики викладено в новій редакції, а саме: позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти у розмірі 1 124 056 грн, що в еквіваленті за домовленістю сторін складає 137 080,00 доларів США, на строк до 20 березня 2014 року.

05 грудня 2014 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_3 купив Ѕ частку магазину змішаної торгівлі, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Цього ж дня, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за реєстровим № 5754, відповідно до якого

ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купила Ѕ частку магазину змішаної торгівлі, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з повідомленням ПАТ «Універсал Банк» від 01 грудня 2016 року №1321545 щодо руху коштів по рахунку МКП «Мрія-2» № НОМЕР_3 за період з 01 березня 2011 року по 31 березня 2015 року, грошові кошти за договором позики від 07 серпня 2013 року на рахунок МКП «Мрія-2» не надходили. Відсутність надходження грошових коштів, отриманих за договором позики до каси підприємства підтверджується витягом з касової книги з січня 2013 року по березень 2015 року.

Відповідно до абзацу 4 пункту 5.5 статуту МКП «Мрія-2», директор має право одержувати готівку від юридичних, фізичних осіб і населення для придбання товарно-матеріальних цінностей, закупівлі сільгосппродукції, а також для інших цілей, що стосуються діяльності підприємства.

Фінансово-економічні функції здійснює головний бухгалтер, що по оперативній роботі підлеглий директору підприємства, однак підзвітний тільки засновникам підприємства. Головний бухгалтер несе відповідальність за розрахунки, звітність перед державними органами і бюджетом, здійснює контроль за зберіганням і витратою товарно-матеріальних цінностей, коштів, підписує разом з директором підприємства розрахунково-прибуткові, банківські, кредитні документи, звіти підприємства (пункт 5.7 статуту МКП «Мрія-2»).

Пунктом 6.5. статуту МКП «Мрія-2» визначено, що право розпоряджатись майном і засобами підприємства мають загальні збори засновників підприємства, а також директор підприємства за уповноваженням загальних зборів засновників підприємства, в межах і на умовах, передбачених рішенням загальних зборів засновників підприємства чи договором (контрактом).

Протоколом загальних зборів засновників МКП «Мрія-2» від 02 серпня 2013 року № 8 схвалено необхідність укладення з ОСОБА_1 договорів позики грошей, іпотечного договору, договору про задоволення вимог іпотекодержателя та уповноважено директора МКП «Мрія-2» ОСОБА_4 підписати зазначені договори від імені МКП «Мрія-2».

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 24/18 від

30 березня 2018 року, виконаної експертом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр судових експертиз «Альтернатива» Фраймович Л. В. та висновку експерта № 223-П від 14 липня 2016 року, виконаної експертом Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Гарбуз Т. О. підписи ОСОБА_5 у протоколі загальних зборів МКП «Мрія-2» від 02 серпня 2013 року № 8 та у протоколі загальних зборів МКП «Мрія-2» від

20 вересня 2010 року № 10 є підробленими.

07 жовтня 2017 року за фактом підроблення підпису від імені ОСОБА_5 у протоколі загальних зборів засновників МКП «Мрія-2» № 8 від 02 серпня

2013 року порушено кримінальне провадження № 12017160470004074, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Рішенням загальних зборів засновників МКП «Мрія-2» від 01 березня 2015 року, оформленого протоколом № 5, прийнято вихід ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зі складу засновників підприємства, та у зв`язку з даруванням (передачею) на користь ОСОБА_8 часток статутного капіталу прийнято її до складу засновників підприємства.

17 березня 2015 року ОСОБА_5 призначено на посаду директора МКП

«Мрія-2» на підставі рішення засновника МКП «Мрія-2» від 17 березня 2015 року.

19 серпня 2015 року ОСОБА_5 звернулась до Білгород-Дністровського МРВ ГУ МВС України з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, а саме щодо незаконного відчуження ОСОБА_4 майна, яке належало МКП «Мрія-2», на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оформлення якого здійснено приватним нотаріусом Чужовською Н. Ю., за результатами розгляду заяви відкрито кримінальне провадження № 4201516024000084.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Частинами першою та другою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга та третя статті 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною третьою статті 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання(частина перша статті 241 ЦК України).

Суд першої інстанції, надавши належну оцінку положенням статуту МКП «Мрія-2» щодо обов`язковості підписання головним бухгалтером разом з директором підприємства розрахунково-прибуткових, банківських, кредитних документів, звітів підприємства, правильно виходив з того, що договір позики від

07 серпня 2013 року є кредитним документом, а тому відсутність підпису головного бухгалтера підприємства, не зарахування грошових коштів отриманих за договором позики на банківський рахунок МКП «Мрія-2», не оприбуткування їх через касу підприємства та не використання на передбачені статутом цілі, дійшов обгрунтованого висновку, що договір позики між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та МКП «Мрія-2», в особі директора ОСОБА_4 , посвідчений 07 серпня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., був укладений директором МКП

«Мрія-2» з перевищенням повноважень передбачених статутом, та не в інтересах підприємства, що є підставою для визнання його недійсним.

Недійсність договору позики від 07 серпня 2013 року, укладеного між

ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та МКП «Мрія-2», в особі директора ОСОБА_4 , як правильно зазначив суд першої інстанції, є підставою для визнання недійсним договору про внесення змін до договору позики від 20 вересня 2013 року.

Щодо доводів касаційної скарги про визнання недійсним договору іпотеки від

07 серпня 2013 року

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про іпотеку», зараз і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання(частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до пункту 6.5. статуту МКП «Мрія-2», право розпоряджатися майном і засобами підприємства мають загальні збори засновників підприємства, а тому укладення директором підприємства договорів, предметом яких є належне підприємству майно, потребує погодження загальними зборами засновників МКП «Мрія-2».

Рішення загальних зборів засновників МКП «Мрія-2» щодо надання згоди на укладення з ОСОБА_1 договору позики грошей, іпотечного договору та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а також надання повноважень директору МКП «Мрія-2» ОСОБА_4 на підписання зазначених договорів не приймалося. Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 24/18 від 30 березня 2018 року та висновку експерта № 223-П від 14 липня 2016 року підпис співзасновника ОСОБА_5 у протоколі №8 загальних зборів МКП «Мрія-2» від 02 серпня 2013 року є підробленим.

07 жовтня 2017 року за фактом підроблення підпису від імені ОСОБА_5 у протоколі загальних зборів МКП «Мрія-2» відкрито кримінальне провадження

№ 12017160470004074.

Ураховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність у директора МКП «Мрія-2» ОСОБА_4 повноважень на укладення договору іпотеки від 07 серпня 2013 року з ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , за яким в іпотеку

ОСОБА_1 було передано належний на праві власності МКП «Мрія-2» магазин змішаної торгівлі, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , що є підставою для визнання зазначеного договору, а також похідного від нього договору про задоволення вимог іпотекодержателя, недійсними.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05 грудня 2014 року, суд першої інстанції виходив з того, що такий правочин є недійсним, оскільки договір іпотеки від 07 серпня 2013 року та договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 07 серпня 2013 року укладено з перевищенням повноважень директора МКП «Мрія-2» ОСОБА_4 і є недійсними, а тому у ОСОБА_1 не виникло право власності на магазин змішаної торгівлі, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач не є стороною зазначеного договору, а відтак такий спосіб захисту не забезпечує ефективного поновлення його порушеного права.

Суд першої інстанції зазначеного не урахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому Верховний Суд дійшов висновку, що в зазначеній частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі.

Ураховуючи, що належний на праві власності МКП «Мрія-2» магазин змішаної торгівлі, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вибув з його володіння поза його волею, висновок апеляційного суду про можливість витребування магазину у ОСОБА_3 лише у випадку задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу такого майна є помилковим. Водночас, суд першої інстанції, урахувавши, що зазначене нерухоме майно вибуло з володіння МКП «Мрія-2» поза його волею, дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для витребування його у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь МКП «Мрія-2».

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі

№674/31/15-ц.

Щодо застосування судами попередніх інстанцій позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття

257 ЦК України).

Позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Формування загального правила, щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з безпосередньою обізнаністю особи про його порушення, а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

Відповідно до частин третьої, четвертої та п`ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 07 серпня 2013 року та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 07 серпня 2013 року, апеляційний суд виходив з того, що МКП «Мрія-2» звернулось до суду у листопаді 2017 році, тобто з пропуском позовної давності, оскільки від імені позивача оскаржувані договори укладав директор, який був підзвітним загальним зборам засновників підприємства, а тому не здійснення засновниками підприємства контролю за діяльністю директора, не є поважною причиною пропуску цього строку.

Такого висновку апеляційний суд дійшов належно не перевіривши доводи позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду та не навів належного обгрунтування їх відхилення, зокрема поза увагою апеляційного суду залишилось посилання на те, що загальними зборами засновників МКП «Мрія-2» не надавалася згода на укладення оспорюваних договорів колишнім директором підприємства - ОСОБА_4 , яка діяла всупереч інтересам підприємства. Грошові кошти на поточний рахунок МКП «Мрія-2» не надходили, не були відображені у балансі підприємства та не використовувались на цілі, передбачені статутом, що позбавляло можливості їх контролювати. Про існування таких договорів підприємству стало відомо лише після передачі у 2015 році на користь ОСОБА_8 частки статутного капіталу ОСОБА_4 та виявлення факту підробки підпису співзасновника МКП «Мрія-2»

ОСОБА_5 у протоколах загальних зборів засновників МКП «Мрія-2» про надання згоди на укладення оспорюваних договорів, у зв`язку з чим за заявою позивача правоохоронними органами здійснюється кримінальне провадження.

Надавши зазначеним обставинам належну оцінку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поважність причин пропуску МКП «Мрія-2» позовної давності щодо вимог про визнання недійсними договорів позики, іпотеки та задоволення вимоги іпотекодержателя.

Крім того, вирішуючи питання про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, апеляційний суд не звернув увагу, що у суді першої інстанції про сплив позовної давності заявив лише представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9 , з огляду на що у апеляційного суду були відсутні правові підстави для застосування позовної давності до вимог про визнання недійсними договорів позики, іпотеки та задоволення вимоги іпотекодержателя, заявлених до інших відповідачів.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку наданим доказам та дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог МКП «Мрія-2» про визнання недійсними договору позики, договору про внесення змін до нього, іпотечного договору та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, витребування майна з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь МКП «Мрія-2», а тому апеляційний суд помилково скасував у цій частині законне та обгрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору позики, договору про внесення змін до нього, іпотечного договору та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, витребування майна з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь МКП «Мрія-2», яке відповідає вимогам закону, постанова Апеляційного суду Одеської області від

13 грудня 2018 року підлягає скасуванню, з залишенням у цій частині у силі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від

28 серпня 2018 року.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2018 року помилково задоволено позовні вимоги МКП «Мрія-2» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в указаній частині, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог МКП «Мрія-2» про визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Малого колективного підприємства «Мрія-2» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року скасувати.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від

28 серпня 2018 року в частині вирішення позовних вимог Малого колективного підприємства «Мрія-2» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від

05 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, ухвали в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову Малого колективного підприємства «Мрія-2» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05 грудня 2014 року, відмовити.

В іншій частині рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2018 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко