Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.07.2019 року у справі №372/5110/14

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 372/5110/14-ц

провадження № 61-14107св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-колект»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня

2016 року у складі колегії суддів: Фінагєєва В. О., Яворського М. А., Кашперської Т. Ц.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» (далі - ТОВ «Кей-колект»), про визнання договорів поруки припиненими.

Позовна заява мотивована тим, що 12 вересня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 140 000,00 доларів США. 04 вересня 2007 року між

АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі

75 000,00 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаними договорами між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладені договори поруки, згідно з умовами яких ОСОБА_1 зобов`язалася відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитними договорами. Права вимоги за вищевказаними договорами перейшли до ТОВ «Кей-колект».

Позивач зазначає, що порука є припиненою, оскільки відбулося одностороннє збільшення банком процентної ставки за вказаними договорами про надання споживчих кредитів без згоди поручителя, що в свою чергу призвело до збільшення обсягу відповідальності позивача.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що порука є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки строки дії договорів поруки не були встановлені, а вимоги до поручителя пред`явлені після закінчення передбаченого законом строку.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила припинити дію договору поруки № 41186, укладеного 12 вересня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та дію договору поруки № 138713, укладеного

04 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Припинено дію договору поруки № 41186, укладеного 12 вересня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 . Припинено дію договору поруки № 138713, укладеного 04 вересня

2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що банк у односторонньому порядку змінив умови кредитного договору, внаслідок чого збільшилася відповідальність поручителя, а оскільки строки дії договорів поруки, укладених між банком та ОСОБА_1 , не встановлено, тому, пред`явивши до суду позов про дострокове стягнення заборгованості з боржника та поручителя, банк змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором, отже, порука ОСОБА_1 припинилися.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-колект» задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 не надала доказів того, що банк в односторонньому порядку вніс зміни до кредитних договорів шляхом збільшення процентної ставки, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя. Крім того, строк виконання основного зобов`язання за кредитними договорами на момент звернення позивача до суду не настав, а тому посилання суду на частину четверту статті 559 ЦК України є безпідставним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що сторонами за договорами поруки узгоджені порядок і умови зміни розміру забезпеченого зобов`язання та поручитель не погоджувала збільшення процентної ставки і не давала згоду на збільшення розміру відповідальності, тому відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука є припиненою, проте суд апеляційної інстанції поверхово дослідив надані позивачем докази та неправильно застосував норми частини першої статті 559 ЦК України. Крім того, апеляційним судом неправильно застосовані норми частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки боржник здійснив останній щомісячний платіж у квітні 2009 року, тому строк виконання основного зобов`язання щодо повернення кредитних коштів у повному обсязі настав у листопаді 2009 року, проте кредитор не скористався правом пред`явити вимоги про дострокове погашення кредиту, а третя особа звернулася із таким позовом лише у 2014 році.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 04 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 12 вересня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та

ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11038606000, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 140 000,00 доларів США строком до 12 вересня 2016 року.

12 вересня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 41186, згідно з яким ОСОБА_1 поручалась відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання

ОСОБА_2 зобов`язання за вказаним кредитним договором.

04 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11209059000, за умовами якого банк надав

ОСОБА_2 кредит у розмірі 75 000,00 доларів США строком до 04 серпня 2017 року.

04 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 138713, згідно з яким ОСОБА_1 поручалась відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_2 зобов`язання за вказаним кредитним договором.

Листом від 20 листопада 2008 року № 4162 А ПАТ «УкрСиббанк» повідомило

ОСОБА_1 про зміну в односторонньому порядку із 05 грудня 2008 року процентної ставки за користування кредитними коштами за договором від 12 вересня 2006 року № 11038606000.

Згідно з договорами факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 і від 11 червня 2012 року

№ 4 право вимоги за вказаними договорами про надання споживчих кредитів передано ТОВ «Кей-колект».

15 жовтня 2014 року ТОВ «Кей-колект» пред`явлено позов до ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за вказаними кредитними договорами, який ухвалою Обухівського районного суду Київської області

від 30 червня 2016 року залишено без розгляду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що кредитор може звернутися до поручителя з вимогою протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Пред`явивши до суду позов про дострокове стягнення заборгованості з боржника та поручителя, банк змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором, а тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилася.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що ОСОБА_1 не надала доказів того, що банк в односторонньому порядку вніс зміни до кредитних договорів шляхом збільшення процентної ставки, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя. Крім того, строк виконання основного зобов`язання за кредитними договорами на момент звернення позивача до суду не настав, а тому посилання суду на частину четверту статті 559 ЦК України є безпідставним.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 628 ЦК України).

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Тобто частина четверта статті 559 ЦК України встановлює іншу підставу припинення поруки, ніж частини першої цієї статті.

Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України є помилковим, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості обсяг відповідальності поручителя не збільшився, тому відсутні правові підстави для припинення поруки з цієї підстави.

Апеляційний суд обґрунтовано не погодився з висновками суду першої інстанції у цій частині.

Водночас висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для припинення поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України є помилковим, оскільки вимогу до поручителя про виконання ним солідарно з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим поруку за договором не можна вважати припиненою в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором щодо погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Вирішуючи цей спір, суд виходить із обставин, які мали місце на час звернення позивача до суду.

Враховуючи, що ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом у лютому 2015 року, а строк дії кредитного договору № 11038606000 визначено до 12 вересня 2016 року, а кредитор не висував вимог до поручителя щодо повернення щомісячних платежів, строк внесення яких настав за шість місяців до подачі цього позову, тому порука ОСОБА_1 припинилася в частині зобов`язань, які виникли до серпня 2014 року, проте в іншій частині порука не припинилася.

А за кредитним договором № 11209059000, строк дії якого визначено до 04 серпня 2017 року, порука ОСОБА_1 припинилася також в частині зобов`язань, які виникли

до серпня 2014 року (за шість місяців до часу подачі позову), в іншій частині порука не припинилася.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 292,32 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договорів поруки припиненими задовольнити частково.

Визнати припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки

від 12 вересня 2006 року № 41186, укладеним між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у частині зобов`язань, які виникли до серпня 2014 року.

Визнати припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки

від 04 вересня 2007 року № 138713, укладеним між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , у частині зобов`язань, які виникли до серпня 2014 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користьОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 146,16 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик