Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.04.2019 року у справі №336/4272/17

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 336/4272/17-ц

провадження № 61-6692св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , на постанову Запорізького апеляційного суду

від 13 березня 2019 року в складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончара М. С., Кочеткової І. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 07 вересня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня

2011 року. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу, дочка мешкає разом із матір`ю. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 у розмірі 1 500,00 грн щомісячно, починаючи з 04 січня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття. Зазначала, що відповідач з донькою не спілкується, вихованням та утриманням дитини не займається, дитина знаходиться на її утриманні. Тривалий час відповідач не підтримує з дитиною ніяких стосунків, не приділяє їй уваги, не цікавиться її вихованням та життям.

Посилаючись на указані обставини, позивач просила суд позбавити

ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дочки

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня

2018 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що є підстави для застосування до відповідача крайнього заходу, такого як позбавлення батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_7 , оскільки він протягом тривалого часу не займається вихованням своєї дочки, ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не проявляє до дитини батьківської уваги та турботи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2018 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, щовідсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_6.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що з 07 вересня 2007 року ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_6 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня

2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня

2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 у розмірі 1 500,00 грн щомісячно, починаючи з 04 січня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття.

Встановлено, що з часу розірвання шлюбу дитина проживає з матір`ю.

11 серпня 2014 року ОСОБА_2 надав згоду на виїзд його дочки на постійне місце проживання до держави Сполучені Штати Америки у супроводі матері ОСОБА_1 , яка посвідчена нотаріусом.

08 грудня 2016 року ОСОБА_2 складено іншу заяву, якою він заперечував проти виїзду його дитини за межі України, яка також посвідчена нотаріусом, проте вказана заява не була надана до компетентних органів, оскільки відповідач не хотів зашкодити інтересам доньки.

Згідно з довідкою Шевченківського відділу державної виконавчої служби

м. Запоріжжя (далі - Шевченківський ВДВС м. Запоріжжя) станом на 31 січня 2018 року існувала заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 104 850,00 грн.

20 лютого 2018 року у відношенні відповідача Шевченківським ВДВС

м. Запоріжжя засновані обмеження у праві полювання, користування зброєю, виїзду за межі України, керування транспортними засобами, до погашення заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Запорізької міської ради по Шевченківському району від 17 травня 2018 року орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно відомостей, наданих Прикордонною службою України, дитина вперше виїхала за межі України 03 червня 2015 року та перебувала в Україні у період з 18 грудня 2015 року по 04 січня 2016 року, у період з 09 червня 2016 року по

19 серпня 2016 року та у період з 17 червня 2017 року по 18 серпня 2017 року.

12 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звертався із заявою до органу опіки та піклування про створення йому з боку ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з дочкою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня

2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява

від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява

№ 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи і вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, що не виконують батьківських обов`язків та те, що позивачем не надано доказів того, що відповідач навмисно ухилявся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та свідомо нехтував своїми батьківськими обов`язками, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська