Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.01.2019 року у справі №204/4606/17

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 204/4606/17

провадження № 61-1345св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного

банку «ПриватБанк» на рішення Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 27 листопада 2017 року в складі судді Токар Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»)звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 01 грудня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» отримав у власність квартиру, загальною площею 66,20 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 28 грудня 2006 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайленко В. Г. та зареєстрований у державному реєстрі за номером 1399.

Після отримання права власності на нерухомість позивач намагався здійснити доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало реєстрація та проживання у квартирі ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного, ПАТ КБ «ПриватБанк»просило суд виселити ОСОБА_1 , який зареєстрований і проживає в квартирі

АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу указаної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 27 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, в задоволенні позову

ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що в іпотеку була передана квартира, яка придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, у зв`язку з чим відсутні підстави для виселення мешканців зі спірної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк»подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вищевказана квартира придбана відповідачем за кредитні кошти. Крім того, відповідач не є власником спірної квартири, тому його виселення можливо без надання іншого постійного житла.

Відзив відповідачем на касаційну скаргу не подано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 28 грудня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит № DNU0GK00000971, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді поновлювальної лінії, в сумі 29 800,00 грн на строк до 28 грудня 2026 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором від 28 грудня 2006 року № DNU0GK00000971 між банком та ОСОБА_1 28 грудня 2006 року було укладено договір іпотеки № DNU0GK00000971, відповідно до якого відповідач передав банку в іпотеку належну йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2006 року квартиру

АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 грудня 2016 року № 74969095 право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 01 грудня 2016 року за

ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки від 28 грудня 2006 року.

14 червня 2017 року банком надіслано претензію ОСОБА_1 з вимогою добровільно звільнити квартиру

АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV (далі - Закон № 898-IV) та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Аналогічний висновок висловлено і в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У справі, що розглядається, новий власник - банк, який зареєстрував право власності у позасудовому порядку за банком на спірне майно, що було предметом іпотеки, не може одноособово користуватися своєю власністю, оскільки попередній власник, який втратив право власності на житло, відмовляється виселятися з нього.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 109 ЖК Української РСР.

Також усталена практика Верховного Суду України засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із звернення стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК Української РСР.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно», що міститься в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Стаття 109 ЖК Української РСР закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Судами встановлено, що спірне житлове приміщення належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, поведінку учасників правовідносин, позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, колегія суддів погоджується із висновками судів про відмову у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку із виселенням.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 27 листопада 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 28 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська