Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.04.2020 року у справі №760/17065/17

Постанова

Іменем України

03 червня 2021 року

м. Київ

справа № 760/17065/17

провадження № 61-4994св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А.

А.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) про захист прав споживачів.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 12 вересня 2016 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу № 12/9/16/2 згідно умов якого ФОП ОСОБА_2 прийняв на себе зобов'язання передати у власність покупцеві ОСОБА_1 комплект меблів, зазначений в ескізі (додаток № 1), остаточному ескізі (додаток № 3), специфікації (додаток № 2), остаточній специфікації (додаток № 4), що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Позивач зазначив, що на виконання умов договору він сплатив 325 240 грн, однак після здійснення оплати, відповідач почав ухилятися від підписання договору, а підписав його лише після погроз звернутися до правоохоронних органів.

Дату підписання договору, за наполяганням відповідача та його персоналу, які морально тиснули на нього, позивач вказав 08 червня 2017 року, хоча, фактично договір було укладено 12 вересня 2016 року, що підтверджується відповідною квитанцією про оплату.

Незважаючи на виконання позивачем умов договору, відповідні роботи відповідачем так і не було розпочато, йому з боку відповідача не було надано для узгодження та підписання ескіз та специфікацію товару, а також кінцевий ескіз та кінцеву специфікацію, що передбачено пунктами 4.2 та 4.3 договору.

У червні 2017 року відповідач повідомив позивача про поставку товару та направив йому своїх працівників для його встановлення.

Позивач зазначив, що всупереч вимогам пунктів 4.2 та 4.3 договору відповідач не узгодив з ним ескіз та специфікацію товару, а також кінцевий ескіз та кінцеву специфікацію на меблі.

Після поставки товару та встановлення меблів виявилось, що замовлення суттєво не відповідає його бажанням, тому акти прийому-передачі меблів позивач не підписував.

Сторонам не вдалось вирішити спір в позасудовому порядку.

Відповідач погодився лише усунути недоліки дивану, тумби у ванній, дзеркала та петель душової кабіни, з приводу чого було складено відповідну рекламацію, однак, протягом встановленого місячного строку відповідачем було лише замінено дзеркало, яке все одно не відповідало побажанням позивача, як і решта меблів.

Крім того, відповідачем було доставлено позивачу комплект побутової техніки для дому, однак, ні ціна доставленої йому техніки, ні моделі чи марки техніки, як і її габарити та інші характеристики, з позивачем не було узгоджено, не надано жодного гарантійного талону від офіційних дилерів техніки.

15 серпня 2017 року позивач направив відповідачу претензію про виконання умов договору протягом 7 днів або розірвання договору.

Позивач зазначив, що з відповідача на його користь підлягають стягненню у порядку статті 625 ЦК України інфляційні втрати, 3 % річних, а також пеня у відповідності до пункту 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з направлення претензії.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати договір купівлі-продажу комплекту меблів №12/9/16/2 від 12 вересня 2016 року таким, що укладений 12 вересня 2016 року та розірвати цей договір, а також стягнути з відповідача на свою користь сплачені кошти у розмірі 325 000 грн, компенсацію інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 63 572, грн та пеню у розмірі 4 228 грн.

Уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на свою користь компенсацію інфляційних втрат за період з 12 вересня 2016 року по 19 жовтня 2018 року у розмірі 88 692,95 грн, 3 % річних у розмірі 20 522,11 грн та пеню у розмірі 140 178,44 грн.

Короткий зміст рішення та ухвали суду першої інстанції

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2018 року у складі судді Усатової І. А. задоволено позовні вимоги ОСОБА_1.

Визнано договір купівлі-продажу № 12/9/16/2 від 12 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 таким, що укладений 12 вересня 2016 року.

Розірвано договір купівлі-продажу № 12/9/16/2 від 12 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2.

Стягнуто із ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 325 000 грн, інфляційні втрати у розмірі 88 692,95 грн, 3 % річних у розмірі 20 522,11 грн та пеню у розмірі 140 178,44 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не скористався своїм правом з'явитись до суду і спростувати доводи позивача, будь яких доказів суду не надав, клопотань про їх витребування не заявив.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року у складі судді Усатової І. А. заяву ФОП ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1.

Визнано договір купівлі-продажу комплекту меблів № 12/9/16/2 від 12 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 таким, що укладений 12 вересня 2016 року.

Решту позовних вимог залишено без задоволення.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду про те, що договір купівлі-продажу № 12/9/16/2 між сторонами було укладено 12 вересня 2016 року, з моменту здійснення оплати позивачем договору, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 35 від 12 вересня 2016 року.

Разом з цим, апеляційним судом встановлено, а сторонами не заперечувалось те, що ескізи та специфікації товару відповідачем не складались, а позивачем не узгоджувались і не підписувались. Сторони жодних претензій один одному не заявляли, а матеріали справи не містять доказів заперечень з боку позивача на подальше продовження та виконання договору.

Сторонами не заперечувався й той факт, що відповідач поставив та встановив меблі позивачу разом із технікою, а позивач фактично їх прийняв.

Позивачем не доведено істотне порушення умов договору відповідачем та того, що внаслідок завданої цим шкоди позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору.

Встановлено, що позивач обрав безоплатне усунення недоліків товару, що підтверджується рекламацією, підписаною позивачем та представником відповідача.

У матеріалах справи відсутні докази істотного порушення вимог щодо якості поставленого відповідачем позивачу товару.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача, якого не було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року та залишити в силі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2018 року.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

29 травня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Сімоненко В. М. у касаційному провадженні № 61-4994св20 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

22 квітня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для повного задоволення заявлених позовних вимог.

Апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статті 6, 10, 12 Закону України "Про захист прав споживачів"), зокрема викладених у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 333/6447/13-ц, від 14 лютого 2019 року у справі № 210/910/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 569/12830/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц.

Заявник вважає, що апеляційний суд неправильно застосував частину 1 статті 678 ЦК України, яка стосується правових наслідків передання продавцем товару неналежної якості покупцеві, а також не враховано положення статей 638, 655, 656, 662, 664 ЦК України щодо укладення договору купівлі-продажу та прав та обов'язків продавця та покупця.

Вважає, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 81 ЦПК України (тягар доказування обставин належності виконання зобов'язання перед споживачем лежить на продавцеві товару) без врахування правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 29 листопада 2018 року у справі № 333/6447/13-ц при розгляді даної справи та в порушення цього не встановив, на підставі наявних у справі доказів, фактичних обставин справи. Не врахував, що тягар доказування належності виконання зобов'язання перед споживачем лежить на продавцеві товару.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Представник ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 вказує на безпідставність доводів представника ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_3, викладених у відзиві на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач при зверненні до суду з даним позовом посилався на укладення між сторонами договору купівлі-продажу № 12/9/16/2 від 12 вересня 2016 року, згідно пункту 1.1 якого, продавець ФОП ОСОБА_2 прийняв на себе зобов'язання передати у власність покупцеві ОСОБА_1 комплект меблів, зазначений в ескізі (додаток № 1), остаточному ескізі (додаток № 3), специфікації (додаток № 2), остаточній специфікації (додаток № 4), що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

У договорі позивач зазначив дату підписання договору 08 червня 2017 року, хоча фактично договір був укладений 12 вересня 2016 року.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 35 від 12 вересня 2016 року ФОП ОСОБА_2 прийняв від ОСОБА_1 325 240 грн на підставі договору № 12/9/16/4 від 12 вересня 2016 року.

Сторонами не заперечувався той факт, що відповідач поставив та встановив меблі позивачу разом із технікою, а позивач фактично їх прийняв.

Ескізи та специфікації товару відповідачем не складались а позивачем не узгоджувались та не підписувались.

Вказані обставини підтверджуються доводами позивача, викладеними у позові, а також тим, що у 2017 році в результаті виявлених недоліків товару, а саме в дивані, тумбі в ванній, дзеркалі, петлі душової кабіни 19 липня 2017 року представник відповідача зобов'язався усунути протягом одного місяця (а. с. 14).

15 серпня 2017 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію про виконання умов договору.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статей 12, 81 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов'язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.

Надання доказів на підтвердження доводів і обставин, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов'язком саме позивача, і їх ненадання є неналежним виконанням процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У разі ненадання певних доказів суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами.

Встановивши, що відповідач поставив та встановив меблі позивачу разом із технікою, позивач їх прийняв, а виявлені недоліки поставленого товару відповідач зобов'язався безоплатно усунути (і за ствердженням останнього вони були усунуті), а також врахувавши те, що позивачем не було доведено належними доказами наявність істотного порушення умов договору відповідачем, та того, що внаслідок завданої цим шкоди позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про розірвання договору купівлі-продажу № 12/9/16/2 від 12 вересня 2016 року, укладеного між сторонами, стягнення компенсації інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

Дійсно, тягар доказування належності виконання зобов'язання перед споживачем лежить на продавцеві товару, проте як встановив апеляційний суд матеріали справи не містять доказів істотного порушення вимог щодо якості поставленого відповідачем позивачу товару.

Стандарти доказування не передбачають обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний.

Суд позбавлений права збирання доказів за власною ініціативою, оскільки обов'язок доказування покладається на сторони. Доказування є юридичним обов'язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доведення підстав позову покладається на позивача. Наведені положення є найважливішою складовою принципу змагальності.

Апеляційний суд відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Судувід 29 листопада 2018 року у справі № 333/6447/13-ц, від 14 лютого 2019 року у справі № 210/910/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 569/12830/15-ц, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, алез різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко