Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.02.2019 року у справі №610/2069/18

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 610/2069/18

провадження № 61-2589св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа: Держава Україна в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, за участю третьої особи - Держави Україна в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що він є наймачем службової квартири АДРЕСА_1.

Квартира перебуває у власності Держави Україна в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій. У цій квартирі зареєстровані він та відповідач ОСОБА_2, з якою він перебував у шлюбі, що був розірваний у 2017 році.

Позивач зазначав, що ОСОБА_2 добровільно виселилася із вказаної квартири у 2012 році, витрат з утримання квартири та оплати житлово-комунальних послуг не здійснює. Реєстрація відповідача у зазначеній квартирі перешкоджає йому належним чином оформити субсидію з оплати житлово-комунальних послуг, що негативно впливає на його бюджет, порушує його житлові права. Крім того він одружений. Для реєстрації у квартирі його дружини та дитини необхідна згода усіх зареєстрованих у квартирі повнолітніх осіб, у тому числі і ОСОБА_2.

Позивач, посилаючись на статті 71, 72 ЖК Української РСР, а також на те, що відповідач добровільно виселилася та була відсутня у вказаній квартирі понад шість місяців без поважних причин з 2012 року, просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не проживає у спірній квартирі з поважних причин, а тому підстави для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року апеляційні скарги Державної служби України з надзвичайних ситуацій та ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено рішення, яким позов задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Державної служби України з надзвичайних ситуацій судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057,20 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач з 2012-2013 років не проживає в квартирі; жодних дій з вселення протягом 5 років не вчиняла та вселитись не намагалася, позов про вселення не пред'являла; одружена, має іншу сім'ю, що свідчить про втрату нею інтересу до цього житла. Кожна із сторін має іншу сім'ю, дітей; квартира є службовою. Доказів поважності не проживання у квартирі відповідачем не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що службова квартира на підставі ордеру була надана у користування позивача у складі сім'ї у тому числі і відповідача та їх сина, які зареєстрували своє місце проживання у квартирі; суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин статтю 71 ЖК Української РСР та помилково вважав, що вона мала можливість проживати у квартирі та не реалізувала своє право, оскільки не врахував, що з 2012 року позивач системно чинив їй перешкоди у користуванні квартирою, створив несприятливі умови для проживання та змінив замки у квартирі; оскільки позивач чинить перешкоди у користуванні житловим приміщенням, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою.

У березні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Державна служба України з надзвичайних ситуацій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки відповідач у суді підтвердила факт не проживання у службовій квартирі, на момент розгляду справи обставини надання у користування житла змінилися, оскільки ОСОБА_3 не є членом сім'ї позивача та не перебуває у трудових відносинах з балансоутримувачем службового житла, а реєстрація місця проживання у спірній квартирі може порушувати права власника на володіння, користування та розпорядження майном.

У квітні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки відповідач не зверталася до суду з позовом про поновлення права на проживання у спірній квартирі, одружилася та тривалий час проживає за іншою адресою з чоловіком та двома дітьми, не перебуває на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, відповідач не надала доказів вчинення перешкод у користуванні квартирою.

Заява та клопотання

У відзиві на касаційну скаргу Державна служба України з надзвичайних ситуацій просить розглядати справу за участю представника.

Оскільки згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України та необхідності виклику учасників справи для надання пояснень у справі не вбачається, відсутні підстави для розгляду справи у судовому засіданні за участю представника третьої особи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що власником квартири АДРЕСА_1 є Держава Україна в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 червня 2018 року № 127707442.

Рішенням Виконавчого комітету Балаклійської міської ради Харківської області від 07 листопада 2006 року № 542 "Про включення жилих приміщень до числа службових Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Харківській області" вказану квартиру включено до числа службових жилих приміщень Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Харківській області.

Рішенням Виконавчого комітету Балаклійської міської ради Харківської області від 07 листопада 2006 року № 543 "Про затвердження рішення побутово-житлової комісії Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Харківській області про надання службового житла співробітникам" затверджено рішення комісії від 26 жовтня 2006 року про надання службових жилих приміщень співробітникам у АДРЕСА_2, а саме ОСОБА_1 - трикімнатної квартири АДРЕСА_3, житловою площею 43,5 кв. м на склад сім'ї 3 особи.

Цим рішенням вирішено на службові житлові площіспівробітникам видати ордери.

20 листопада 2006 року між Головним управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір найму службового житлового приміщення для тимчасового проживання на період отримання постійного житла на час проходження служби позивачем. ОСОБА_1 до теперішнього часу проходить службу цивільного захисту в підрозділах управління та є наймачем квартири.

ОСОБА_1 проживає та зареєстрований за вказаною адресою. Також за вказаною адресою з 24 грудня 2006 року зареєстрована ОСОБА_2 та спільний син сторін, 2002 року народження.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 16 вересня 2001 року перебували у шлюбі, який рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 20 березня 2017 року розірвано.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 20 березня 2017 року встановлено, що ОСОБА_2, як на підставу для розірвання шлюбу посилалася на те, що вони з ОСОБА_1 проживають окремо та спільне господарство не ведуть, фактично сімейні відносини припинені з 2012 року.

ОСОБА_2 в 2012 році виселилась із квартири АДРЕСА_1 та в ній не проживає.

Наведене підтверджується актом обстеження матеріально побутових умов від 11 липня 2018 року, складеним депутатом Балаклійської міської ради Харківської області Якименком В. С. у присутності свідків, які є сусідами: ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а. с. 10).

Факт не проживання відповідачки за місцем реєстрації також підтверджений допитаними в суді першої інстанції свідками та не заперечується відповідачем (відзив на позовну заяву, а. с. 37-41).

Із відповіді Балаклійського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області за 2013 рік за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 проведено перевірку, під час якої встановлено, що в листопаді 2012 року за сімейними обставинами вона переїхала від свого чоловіка ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_4 та до теперішнього часу там мешкає (а. с. 53).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 64 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжений наймодавцем, а в разі спору судом.

Згідно з статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Вичерпного переліку поважності причин непроживання в жилому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Такого висновку щодо застосування статей 71, 72 ЖК Української РСР у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).

Аналогічного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах дійшов Верховних Суд у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 2-375/2005 (провадження № 61-24981св18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 201/10924/13-ц (провадження № 61-9646св19).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 понад шість місяців з листопада 2012 року до теперішнього часу у квартирі не проживає, із заявою про продовження строку збереження за нею житлового приміщення не зверталася, а до поліції зверталася у 2012 році, вселилася в квартиру і їй було надано ключі від квартири, однак, через декілька днів вона знову виселилась.

Оцінивши докази, наявні в справі та встановивши, що позивач у 2017 році одружився та в нього народилася дитина, а відповідач ОСОБА_2 не проживає в квартирі без поважних причин більше шести місяців, після вселення у квартиру поліцією з 2012 року, перешкод у проживанні в квартирі позивачем не створено, а відповідач жодних дій з вселення протягом 5 років не вчиняла, вселитись не намагалася, позов про вселення не пред'являла, а також врахувавши те, що ОСОБА_2 створила нову сім'ю, що свідчить про втрату нею інтересу до цього житла, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та визнання відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок її відсутності понад встановлені законом строки без поважних причин.

Посилання відповідача на те, що вона звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою не має правового значення, оскільки такий позов поданий поза шестимісячним строком, передбаченим статтею 71 ЖК Української РСР та після звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом.

Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 принижував відповідача, бив чи погрожував, чи створював інші перешкоди, відповідачем надано не було, а тому відсутність з поважних причин є недоведеною.

Доводи касаційної скарги про те, що службова квартира на підставі ордеру була надана у користування позивача у складі сім'ї у тому числі і відповідача та їх сина, які зареєстрували своє місце проживання у квартирі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про недоведеність її відсутності в квартирі з поважних причин.

Також не спростовують висновків суду апеляційної інстанції доводи скарги про те, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин статтю 71 ЖК Української РСР та помилково вважав, що вона мала можливість проживати у квартирі та не реалізувала своє право, оскільки не врахував, що з 2012 року позивач системно чинив їй перешкоди у користуванні квартирою, створив несприятливі умови для проживання та змінив замки у квартирі, та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

При вирішенні справи суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а висновок суду про те, що відповідач понад шість місяців без поважних причин не користується житловим приміщенням, відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2019 року зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання цього судового рішення.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Державної служби України з надзвичайних ситуацій про розгляд справи за участю їх представника відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. ФаловськаСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук