Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.04.2020 року у справі №522/12160/17

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 522/12160/17

провадження № 61-4775св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач: Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради,

третя особа - Дочірне підприємство "Клінічний санаторій ім. Пирогова" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2019 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів:

Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, третя особа - Дочірне підприємство "Клінічний санаторій ім. Пирогова" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ДП "Клінічний санаторій ім. Пирогова"), про визнання дій протиправними та скасування рішення.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2008 року у справі № 2-3077/08 за ним було визнано право власності на нежиле приміщення станції технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 199,9 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 07 квітня 2014 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2008 року скасовано, та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні його позову про визнання права власності на нежиле приміщення станції технічного обслуговування автомобілів. При цьому апеляційний суд не вирішував питання про скасування запису про право власності позивача на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Разом з тим, 19 січня 2015 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Тулба О. О. прийняла рішення № 18703519 про скасування запису про нерухоме майно, право власності та суб'єктів цього права, форма власності: приватна спільна часткова, розмір частки 1/2, за номером 3607 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 28067428. Підставою прийняття такого рішення визначено заяву Макарова Д. В. (картка прийому заяви № 18694386), з доданими до неї документами: копія рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2008 року та копія рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2014 року у справі № 2-3077/08.

Протиправність рішення державного реєстратора про скасування реєстрації його права власності на нерухоме майно - станцію технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 199,9 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1, на думку позивача, полягає у наступному:

- діючим на час прийняв рішення державним реєстратором законодавством (стаття 2, 19, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження", пункти 41,44 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141) встановлено, що скасування запису про реєстрацію права власності можливе лише у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, а отже підставою скасування запису про реєстрацію права власності має слугувати судове рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав;

- на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2008 року у справі № 2-3077/08 за ним було зареєстровано право власності на нежиле приміщення в цілому, тоді як оскаржуваним рішенням державного реєстратора скасовано запис про нерухоме майно, право власності та суб'єкта цього права, форма власності приватна, спільна часткова, розмір частки 1/2, що не відповідає дійсності, оскільки нежиле приміщення СТО ніколи не існувало у формі власності - спільна часткова;

- в оскаржуваному рішенні державного реєстратора міститься застереження про те, що заявник діє на підставі довіреності, але не вказано ким видано відповідну довіреність, тобто хто його уповноважував, у чиїх інтересах він діє, чи має довіритель повноваження на звернення з такими заявами.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив: визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Тулби О. О. щодо рішення про скасування запису про нерухоме майно, право власності та суб'єкта цього права, форма власності приватна, спільна часткова, розмір частки: 1/2 за номером 3607, індексний номер: 18703519, яким скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про належне йому право власності на нерухоме майно, а саме на інше нежиле приміщення - станції технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 199,9 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1; встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого набрання законної сили рішенням у цій справі є підставою для скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про скасування запису про скасування його права власності на інше нежиле приміщення станції технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 199,9 кв. м, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2019 рокуу задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуване рішення державного реєстратора є законним, прийнято за наслідками розгляду заяви представника ДП "Клінічний санаторій ім. Пирогова" Макарова Д. В., яким було надано усі необхідні документи, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяження", у тому числі рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2014 року у справі № 2-3077/08. Крім того, суд зауважив, що статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяження" не передбачено такої дії як "скасування рішення про скасування запису".

Суд зазначив про обґрунтованість аргументів відповідача про те, що він не є належним відповідачем за заявленим до нього позовом, оскільки рішенням Одеської міської ради від 03 лютого 2016 року № 248-VII, створено новий підрозділ Юридичного департаменту Одеської міської ради - управління державної реєстрації, на яке покладено обов'язок з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. 18 серпня 2016 року Одеське міське управління юстиції припинено, а Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради не є правонаступником Одеського міського управління юстиції.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2019 року залишено без змін з викладенням його мотивувальної частини у редакції постанови апеляційного суду.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що встановлена рішенням Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2014 року у справі № 2-3077/08неправомірність набуття позивачем права власності на нерухоме майно - нежиле приміщення станції технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 199,9 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1, має наслідком припинення речового права

ОСОБА_1. Єдиним способом захисту прав та інтересів ДП "Клінічний санаторій ім.

Пирогова", на балансі якого знаходитися нерухоме майно, було скасування державної реєстрації права власності позивача. Висновок суду першої інстанції про правомірність прийняття державним реєстратором рішення

від 19 січня 2015 року № 18703519 про скасування запису про право власності ОСОБА_1 на вищевказане спірне нежиле приміщення узгоджується з положеннями статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки у разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Крім того, відповідно до частини десятої пункту 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (у редакції від 01 січня 2015 року, чинної на момент прийняття рішення державним реєстратором), документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно є рішення суду, що набрало законної сили щодо прав власності та інших речових прав на нерухоме майно. Посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, щореєстратор не мав права скасовувати запис про право власності ОСОБА_1 без відповідного рішення суду, в якому було б зазначено про скасування державної реєстрації щодо об'єкта нерухомого майна, апеляційний суд вважав необґрунтованим з посиланням на те, що право власності за ОСОБА_1 скасовано на підставі судового рішення, а тому державний реєстратор мав правові підстави для прийняття рішення про скасування запису про право власності позивача на нерухоме майно.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилковго висновку про те, що Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради не є належним відповідачем у справі після припинення Одеського міського управління юстиції, оскільки на виконання розпоряджень Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1395-р та 20 квітня 2016 року № 304-р, Управлінню державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради передано усі реєстраційні справи, що свідчить про те, що відбувся факт передачі адміністративних функцій від одного державного органу, що ліквідується (Одеське міське управління юстиції) до іншого органу влади, що створюється (Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради), а тому Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради є належним відповідачем у справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, у якій він просив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, ОСОБА_1 посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 3 частини 2 статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга ОСОБА_1, у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що вирішуючи спір, суди неправильно застосували норми матеріального права, зокрема:

- неправильно застосували до спірних правовідносин частину 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (не у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин);

- не звернули увагу, що діючим станом на 19 січня 2015 року законодавством було закріплено, що скасування запису про реєстрацію права власності можливе лише у випадках скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, а оскільки державному реєстратору такого рішення суду не було надано, рішення про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_1 прийнято з порушенням вимог статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №
1141.

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, у якому відповідач просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про правомірність прийнятого державним виконавцем оспорюваного рішення. Зауважив, що між позивачем та Управлінням державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради відсутні правовідносини з оскаржуваного питання, оскільки спір не виник унаслідок неправомірних дій органу, якого позивач визначив відповідачем.

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ДП "Клінічний санаторій ім. Пирогова", до якого третьою особою долучено заяву про поновлення строку на подання відзиву, обґрунтовану тим, що у зв'язку із встановленням постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня

2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на території України карантину та впровадженням відповідних заборон, ДП "Клінічний санаторій ім. Пирогова" не мав змогу працювати у штатному режимі, тому відзив подано після відновлення роботи підприємства.

Наведені відповідачем обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити ДП "Клінічний санаторій ім. Пирогова" строк для подання відзиву на касаційну скаргуОСОБА_1, та приєднати його до матеріалів справи.

Відзив на касаційну скаргу ДП "Клінічний санаторій ім. Пирогова" мотивований необґрунтованістю посилань ОСОБА_1 на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" у подібних правовідносинах, оскільки такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц. У пункті 74 зазначеного правового висновку Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення суб'єкта державної реєстрації не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача.

За певних умов таким належним способом захисту може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2008 року у справі № 2-3077/08 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності задоволено. Визнано за

ОСОБА_1 право власності на нежиле приміщення станції технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 199,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі зазначеного рішення суду, державним реєстратором Комунального закладу "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежиле приміщення станції технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 199,9 кв. м, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна: 28067428, номер запису: 3607 в книзі: 89неж-107, дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 19 серпня 2009 року, дата внесення запису: 19 серпня 2009 року.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2014 року апеляційні скарги ДП "Клінічний санаторій ім. Пирогова", ОСОБА_5,

ОСОБА_6 та ОСОБА_7, задоволено частково. Рішення Київського районного суду м.

Одеси від 10 квітня 2008 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, крім іншого, виходив з того, що:

- позивач на момент звернення до суду не був власником спірного майна та не набував на нього права власності,

- позов заявлено до неналежного відповідача ОСОБА_4,

- суд першої інстанції порушив права ДП "Клінічний санаторій ім. Пирогова", оскільки спірна будівля (нежиле приміщення станції технічного обслуговування автомобілів) належить санаторію та числиться на його балансі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2014 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2014 року відмовлено.

19 січня 2015 року державний реєстратор Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Тулба О. О. прийняла рішення № 18703519 про скасування запису про нерухоме майно, право власності та суб'єкта (суб'єктів) цього права, форма власності приватна, спільна часткова, розмір частки: 1/2 за номером 2007 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 28067428.

Передумовою прийняття державним реєстратором рішення від 19 січня

2015 року № 18703519 зазначено заяву про скасування запису про державну реєстрацію від 19 січня 2015 року, реєстраційний № 9822852, подану

Макаровим Д. В., який діє на підставі довіреності, серія і номер: ВТЕ 111190, виданої 15 квітня 2013 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (зараз і надалі у редакції Закону від 25 листопада

2014 року) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації (абзац перший частини 4 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" містить вимоги до документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Такими документами відповідно до пункту 36 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (у редакції від 01 січня

2015 року) є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, зокрема - рішення суду, що набрало законної сили щодо прав власності та інших речових прав на нерухоме майно (підпункт 10 пункту 37 цього Порядку).

Особливості внесення державними реєстраторами записів до Державного реєстру прав на дату спірних правовідносин врегульовано частиною 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції, чинній на час оскаружуваного рішення державного реєстратора), якою визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Наведене дає підстави для висновку про те, що Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.

Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18).

Ураховуючи обґрунтованість аргументів ОСОБА_1 про те, що суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин положення статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування дії статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у часі, а також наявність правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування вказаної норми права (статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), який не було ураховано суди при вирішення спору, Верховний Суд погоджується з доводами заявника про неправильне застосування судами положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, що діяла на час вчинення оскаржуваних реєстраційних дій.

Доводи ДП "Клінічний санаторій ім. Пирогова", викладені у відзиві на касаційну скаргу про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а не з вимогами про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, а тому обраний позивачем спосіб захисту порушених прав, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), не є ефективним, не заслуговують на увагу, оскільки обставини справи, встановлені у наведеній вище справі, що переглядалися Великою Палатою Верховного Суду є відмінними від обставин, які встановлені у справі, що переглядається, зокрема з огляду те, що предметом розгляду у даній справі є скасування рішення державного реєстратора про скасування запису про проведену державну реєстрацію права позивача.

Разом з тим, Верховний Суд не може погодитися з доводами позивача про обґрунтованість позовних вимог.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що спір у справі, що розглядається, фактично стосується права власності на об'єкт нежилої нерухомості - приміщення станції технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 199,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Таким чином, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Звертаючись з позовом про визнання протиправність рішення державного реєстратора про скасування реєстрації його права власності на нерухоме майно - станцію технічного обслуговування автомобілів, загальною площею

199,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1 фактично намагається оспорити обґрунтованість вибуття зазначеного нерухомого майна з його реєстраційної власності, тоді як незаконність набуття ним права власності на зазначений об'єкт нерухомості на підставі рішенняКиївського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2008 року встановлено рішенням Апеляційного суду Одеської області від 07 квітня 2014 року, яким скасовано зазначене рішення суду першої інстанції.

У контексті обставин даної справи та характеру спірних правовідносин, задоволення судом заявленої позивачем вимоги про визнання протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Тулби О. О. про скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно його права власності на спірне нерухоме майно - інше нежиле приміщення станції технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 199,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до поновлення права власності ОСОБА_1 на спірний об'єкт нерухомого майна.

Суди першої та апеляційної інстанцій зазначеного не урахували, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у позові з підстав його недоведеності, не урахувавши, що відмова у позові за недоведеністю вимог можлива за умови, якщо позовні вимоги відповідають змісту порушеного права та характеру його порушення, а обраний позивачем спосіб захисту є ефективним.

Ураховуючи наведене, судам належало відмовити у задоволенні вимог

ОСОБА_1 з підстав неефективно обраного ним способу захисту, а не за недоведеністю його позовних вимог.

Суд касаційної інстанції вважає необхідним зауважити, що позов ОСОБА_1 за формою пред'явлено до Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, яке є структурним підрозділом юридичної особи - Юридичного департаменту Одеської міської ради. Разом з тим, оскільки Юридичний департамент Одеської міської ради був повідомлений про розгляд справи, приймав участь у справі через уповноваженого ним представника на всіх стадіях судового розгляду справи, зазначене не може підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з підстав того, що позов заявлено до неналежного відповідача.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм до спірних правовідносин норм матеріального права, Верховний Суд вважає на необхідне судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Оскільки за результатом вирішення касаційної скарги судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, третя особа - ДП "Клінічний санаторій ім.

Пирогова", про визнання дій протиправними та скасування рішення, з інших підстав, судові витрати, понесені заявником у зв'язку з розглядом справи, поданням апеляційної та касаційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

РІшення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, третя особа - Дочірне підприємство "Клінічний санаторій ім. Пирогова" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", про визнання дій протиправними та скасування рішеннявідмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко