Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 454/2025/15-ц

провадження № 61-46621св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_7, ОСОБА_5,

представник ОСОБА_4- ОСОБА_6,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, орган опіки та піклування Сокальської районної державної адміністрації Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року у складі судді Пахут С. О. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_5, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, орган опіки та піклування Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником житлового будинку по АДРЕСА_1.

У період з 02 грудня 2003 року до 12 січня 2007 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 Спільних дітей від шлюбу не мають.

У житловому будинку по АДРЕСА_1, окрім нього, зареєстровані його колишня дружина - ОСОБА_4 та її троє дітей від іншого шлюбу:ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5

Вказував, що після розірвання шлюбу, ОСОБА_4 певний час проживала в указаному будинку разом зі своїм сином ОСОБА_3 Однак, у 2011 році вона з ОСОБА_3 виїхала в Італію, де створила нову сім'ю. З цього часу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у належному йому на праві власності будинку не проживають. Двоє дітей ОСОБА_4: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, народилися в Італії, в Україні жодного разу не були, але зареєстровані в житловому будинку по АДРЕСА_1.

Оскільки ОСОБА_4 і ОСОБА_3 у житловому будинку по АДРЕСА_1 не проживають без поважних причин понад один рік, то вони згідно з частиною другою статті 405 ЦК України втратили право користування цим приміщенням.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1, визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 і ОСОБА_5 такими, що втратили право користування цим житловим приміщенням та зняти їх з реєстрації місця проживання.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1.

Визнано ОСОБА_4, 1979 року народження, ОСОБА_3, 2000 року народження, ОСОБА_7, 2012 року народження, ОСОБА_5, 2014 рокународження, такими, що втратили право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 та знято їх з реєстрації місця проживання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 та її син ОСОБА_3, 2000 року народження, у 2011 році виїхали до Італії, де у ОСОБА_4 народилося двоє дітей: ОСОБА_7, 2012 року народження, та ОСОБА_5, 2014 року народження, що свідчить про те, що відповідачі відповідно до частини другої статті 405 ЦК України втратили право користування житловим приміщенням, оскільки вони були відсутні без поважних причин за місцем реєстрації понад один рік.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки відповідачі були відсутні без поважних причин за місцем реєстрації понад один рік, при цьому іншої домовленості між ними і власником житла (позивачем у справі) про збереження права на користування житлом, у разі відсутності понад один рік, не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, орган опіки та піклування Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували положення статті 156 ЖК Української РСР, якою визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

При цьому вказаною статтею передбачено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користування займаним приміщенням.

З урахуванням вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Відзив на касаційну скаргу відповідачами не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором дарування від 17 вересня 2003 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 (а. с. 8, т. 1).

В указаному житловому будинку зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5 (а. с. 11)

02 грудня 2003 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим Свитазівською сільською радою Сокальського району Львівської області 02 грудня 2003 року (а. с. 6).

12 січня 2007 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, виданим Сокальським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівської області 12 січня 2007 року (а. с. 7).

Згідно з актом від 05 серпня 2015 року, затвердженим виконавчим комітетом Свитазівської сільської ради Сокальського району Львівської області, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5 у житловому будинку по АДРЕСА_1 не проживають (а. с. 12).

Відповідно до інформації, наданої Державною прикордонною службою України, ОСОБА_4 виїхала за кордон та у період 2013-2015 років двічі прибувала на територію України на короткий термін. ОСОБА_3 виїхав за кордон 18 серпня 2011 року, на територію України не повертався. Відомості про перетин кордону ОСОБА_7 і ОСОБА_5 - відсутні (а. с. 138).

Згідно з довідкою Генерального консульства у м. Мілан, Італія, ОСОБА_7 і ОСОБА_5 народилися в Італії.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме порушене право та з яких підстав.

Згідно з частиною другою статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року).

З урахуванням вказаного, встановивши, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1, а ОСОБА_4, колишня дружина позивача (шлюб з якою розірвано у січні 2007 році), та її син від іншого шлюбу ОСОБА_3 у 2011 році виїхали в Італію, де у ОСОБА_4 народилося двоє дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_5, які в Україні не були, у спірному житловому будинку не проживали, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що вказані особи відповідно до частини другої статті 405 ЦК України втратили право користування житловим приміщенням, оскільки були відсутні без поважних причин за місцем реєстрації понад один рік.

Доказів на спростування вказаних обставин або наявності поважних причини непроживання у спірному житловому приміщенні понад один рік відповідачі суду не надали.

Доводи касаційної скарги, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди не врахували положення статті 156 ЖК Української РСР, згідно з якими припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користування займаним приміщенням на правильність висновків судів не впливають, оскільки вказані обставини мали б місце у випадку продовження користування відповідачами цим приміщенням. Однак, судом установлено, що відповідачі житлом будинком по АДРЕСА_1не користуються з 2011 року, що відповідно до частини другої статті 405 ЦК України свідчить про втрату відповідачами права користування цим житлом.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк