ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 757/39063/14-ц

провадження № 61-28446св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Президент України Порошенко Петро Олексійович, Генеральний прокурор України Ярема Віталій Григорович, Генеральний прокурор України Шокін Віктор Миколайович, Генеральний прокурор України Луценко Юрій Віталійович, Державна казначейська служба України,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року, ухвалене у складі судді Москаленко К. О., та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Волошиної В. М., Панченка М. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Президента України Порошенка П. О. та Генерального прокурора України Яреми В. Г. про відшкодування моральної шкоди.

Протокольними ухвалами суду першої інстанції до участі у справі залучено Генеральних прокурорів України Шокіна В. М. та Луценка Ю. В. і Державну казначейську службу України.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2014 року зобов'язано компетентних осіб Генеральної прокуратури України розглянути її заяви від 17 березня 2014 року, 27 грудня 2014 року і 7 травня 2014 року у порядку, передбаченому статтею 214 КПК України.

З метою забезпечення виконання цієї ухвали і гарантування проведення незалежного розслідування відповідно до вимог чинного законодавства вона 4 вересня 2014 року звернулась із заявою до Президента України Порошенка П. О., який є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина.

Вказує, що на день подання позову Генеральний прокурор України Ярема В. Г. виконання ухвали слідчого судді не забезпечив, а Президент України Порошенко П.

О. такому виконанню не сприяв, у зв'язку з чим її права порушені.

За таких обставин та посилаючись на статті 1167, 1173, 1176 ЦК України, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачів відшкодування моральної шкоди, розмір якого визначити за результатами судової психологічної експертизи.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності існування визначених цивільним законодавством правових підстав для стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м.

Києва від 13 червня 2017 року - без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

На думку заявника, суд першої інстанції допустив порушення цивільного процесуального законодавства, так як безпідставно відмовив їй у повторному призначенні судової психологічної експертизи та унеможливив таким чином надання визначального доказу - висновку експерта про розмір заподіяної їй немайнової шкоди.

Зазначає, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2014 року наразі не виконана, на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2017 року Генеральна прокуратура України подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що Генеральна прокуратура України на виконання вимог Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв, повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, затвердженої наказом Генерального прокурора України № 125 від 3 грудня 2012 року, направила ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2014 року за належністю до прокуратури міста Києва. Вважає, що позивач не довела заподіяння їй моральних страждань.

Також у листопаді 2017 року надійшов відзив на касаційну скаргу від Президента України, у якому зазначено про безпідставність її доводів та вказано, що звернення ОСОБА_1 скеровано за належністю до Генеральної прокуратури України для вирішення у відповідності до вимог законодавства. У справі відсутні докази того, що права позивача порушені та їй заподіяно моральну шкоду, з огляду на що суди правильно відмовили у задоволенні позову.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року задоволено частково скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, і зобов'язано компетентних осіб Генеральної прокуратури України розглянути заяви ОСОБА_1 від 17 березня 2014 року, 27 березня 2014 року, 7 травня 2014 року у порядку, передбаченому статтею 214 КПК України.

Вказана ухвала направлена до Генеральної прокуратури України для виконання.

12 серпня 2014 року супровідним листом від вих. № 06/1-23694-12 Генеральна прокуратура України, керуючись пунктом 3.6 Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв, повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, затвердженої наказом Генерального прокурора України № 125 від 3 грудня 2012 року, скерувала цю ухвалу до прокуратури міста Києва з вимогою розглянути перелічені скарги (заяви) відповідно до статті 214 КПК України.

4 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Президента України Порошенка П. О. зі зверненням, у якому просила забезпечити виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року.

Вказане звернення Адміністрацією Президента України, з урахуванням змісту та суті порушених у ньому питань, скеровано до Генеральної прокуратури України.

Листом від 24 лютого 2015 року за вих. № 06/1-23694-12 Генеральна прокуратура України повідомила ОСОБА_1 про те, що усі її звернення, у тому числі ухвала слідчого судді, направлені до прокуратури міста Києва із зазначенням про зобов'язання розглянути ці звернення у відповідності до вимог статті 214 КПК України.

Прокуратурою міста Києва на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року розглянуто усі заяви ОСОБА_1 та 7 листопада 2014 року надано відповідь про відсутність підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань; роз'яснено заявнику порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності слідчого чи прокурора відповідно до вимог статті 303 КПК України.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (стаття 23 ЦК України).

Підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, тобто в інших випадках заподіяння шкоди цими органами, діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами (частини 1 статті 1176 ЦК України).

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини 2 статті 16, статей 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами (посадовими особами), відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (посадових осіб), проте лише у випадках визнання їх рішень незаконними із подальшим скасуванням або визнання дій та/або бездіяльності незаконними.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що відповідальність за моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів (посадових осіб) настає за таких умов як дійсна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача і причинний зв'язок між шкодою та протиправним діянням заподіювача.

Сам лише факт наявності шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести існування всіх зазначених складових цивільно-правової відповідальності та правильно визначити суб'єкта відповідальності. Відсутність хоча б однієї з цих складових виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частиною 1 статті 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення (частина 1 статті 218 КПК України).

Наказом Генерального прокурора України № 125 від 3 грудня 2012 року затверджено Інструкцію про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв, повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення (далі - Інструкція).

Пунктом 1.1 Інструкції передбачено, що вона встановлює єдиний порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв, повідомлень про вчинене кримінальне правопорушення і матеріалів самостійного виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з пунктом 3.6 Інструкції заяви, повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення, що віднесені до підслідності органів прокуратури та надійшли на розгляд прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур на правах обласних, Генеральної прокуратури України, керівниками підрозділів апаратів направляються для організації досудового розслідування з дотриманням територіального принципу до прокуратури відповідного рівня.

Оцінивши подані докази, суди встановили, що відповідно до вимог Інструкції ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року направлена до прокуратури міста Києва. Відповідне рішення співробітників Генеральної прокуратури України щодо скерування матеріалів заяв ОСОБА_1 за належністю не оскаржені і не визнані неправомірними; про результати розгляду звернень прокуратура міста Києва повідомила заявника у встановленому порядку.

Правові засади практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів визначені Законом України "Про звернення громадян".

Відповідно до Законом України "Про звернення громадян" звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян" у разі, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Суди встановили, що порушені у зверненні ОСОБА_1 до Президента України питання віднесені до повноважень правоохоронних органів, тому Адміністрація Президента України скерувала цю заяву до Генеральної прокуратури України, якою у межах своїх повноважень надано на неї відповідь.

Встановивши такі обставини і врахувавши відсутність усіх умов відповідальності за моральну шкоду, зокрема, недоведеність наявності цієї шкоди і протиправності у діях відповідачів, суди попередніх інстанцій правильно застосували статті 1167, 1173 та 1174 ЦК України і відмовили у задоволенні позову.

Доводи заявника про те, що суд першої інстанції допустив порушення цивільного процесуального законодавства, так як безпідставно відмовив їй у повторному призначенні судової психологічної експертизи і унеможливив таким чином подання визначального доказу, яким є висновок експерта, касаційний суд відхиляє.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та призначено у справі судову психологічну експертизу для визначення факту заподіяння їй моральної шкоди і її розміру.

У березні 2016 року судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз з метою забезпечення якості й повноти виконання експертизи направлено на адресу суду клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для її проведення. Копія цього клопотання вручена ОСОБА_1 та за її клопотанням суд оголосив перерву у справі для зібрання додаткових доказів. Після долучення до матеріалів справи поданих позивачем документів справа направлена до експертної установи для виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року.

У серпні 2016 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз повернув матеріали справи до суду з повідомленням про неможливість надання висновку експерта з посиланням на те, що із наданих на дослідження матеріалів встановити факт та визначити ступінь психологічного травмування і відповісти на постановлені питання не є можливим.

Заявляючи клопотання про повторне призначення експертизи, позивач додаткових матеріалів у достатній кількості не надала.

Суд першої інстанції у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку розглянув це клопотання і протокольною ухвалою суду від 21 грудня 2016 року відмовив у його задоволенні з підстав необґрунтованості.

За таких обставин касаційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції належним чином сприяв ОСОБА_1 у реалізації процесуальних прав, а доводи заявника про допущені порушення цивільного процесуального законодавства є безпідставними.

Твердження заявника про те, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2014 року наразі не виконана, касаційний суд відхиляє, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що прокуратура міста Києва розглянула заяви ОСОБА_1 від 17 березня 2014 року, 27 березня 2014 року та 7 травня 2014 року і повідомила її про результати такого розгляду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України").

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов