Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.12.2020 року у справі №361/4886/19

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 361/4886/19

провадження № 61-18655 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Осіяна О. М. (суддя-доповідач)

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2020 року у складі судді Селезньової Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р.

О. про визнання договору іпотеки та договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання рішень державних реєстраторів незаконними та їх скасування.

Позовна заява мотивована тим, що для забезпечення виконання зобов'язань за договором позики вона 13 червня 2017 року уклала з ОСОБА_2 договір іпотеки, за яким передала в іпотеку ОСОБА_2 належні їй садовий будинок АДРЕСА_1.

Вважала, що договір іпотеки укладений з порушенням вимог закону, оскільки предметом іпотеки за договором є земельна ділянка для садівництва, тобто ділянка сільськогосподарського призначення, а згідно з вимогами частини 4 статті 133 ЗК України іпотекодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення може бути виключно банк. Відповідно, передача нею в іпотеку ОСОБА_2 ділянки для садівництва порушує вимоги закону. Оскільки земельна ділянка і розташований на ній будинок є невід'ємними одне від одного нерухомим майном, і оскільки будинок не може бути переданий в іпотеку окремо від земельної ділянки, то слід визнати недійсним договір іпотеки в цілому.

Посилалася, що вона виконала свої зобов'язання за договором позики і повернула борг за позикою у розмірі 18 923 940 грн, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 від 30 липня 2018 року. У той же день договір позики між ними було розірвано.

Незважаючи на це, 25 квітня 2018 року ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки як іпотекодержатель в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку" уклала із ОСОБА_3 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_2 і земельної ділянки площею 0,2041 га.

В подальшому, ОСОБА_3 відчужив садовий будинок і ділянку ОСОБА_4. Зазначає, що з огляду на недійсність договору іпотеки, недійсними є усі послідуючі правочини щодо відчуження належних їй садового будинку і земельної ділянки як похідні, а також незаконними є дії державних реєстраторів щодо реєстрації права власності відповідачів на нерухоме майно.

У зв'язку з викладеним, посилаючись на порушення своїх прав та вимог закону, просила визнати недійсним договір іпотеки, укладений 13 червня 2017 року між нею та ОСОБА_2, за яким предметом іпотеки є садовий будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 0,2041 га, кадастровий номер 3221282801:02:014:0137, розташовані по АДРЕСА_3; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Швеця Р. О. від 25 квітня 2018 року про державну реєстрацію переходу права власності на вказаний садовий будинок та земельну ділянку від ОСОБА_1 до ОСОБА_3; визнати недійсним договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, укладений 02 листопада 2018 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Швеця Р. О. від 02 листопада 2018 року про державну реєстрацію переходу права власності на вказаний садовий будинок та земельну ділянку від ОСОБА_3 до ОСОБА_4.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки від 13 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О., предмет іпотеки: садовий будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка кадастровий № 3221282801:02:014:0137 площею 0,2041 га, цільове призначення для ведення садівництва, що по АДРЕСА_3. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюваний договір іпотеки укладений з порушенням вимог закону, а саме з порушенням прямої, законодавчо встановленої заборони (частина 4 статті 133 ЗК України, стаття 15 Закону України "Про іпотеку"), згідно з якою спірна земельна ділянка не могла бути передана в іпотеку фізичній особі як окремо так і разом з розташованою на ній будівлею.

При цьому суд виходив з того, що згідно з приписами ЗК України земельна ділянка з цільовим призначенням для садівництва, яка є предметом іпотеки за договором, відноситься до земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а, відтак, на неї поширюється встановлене у частині 4 статті 133 ЗК України обмеження, відповідно до якого заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 змінено й викладено його мотивувальну частину рішення суду в іншій редакції. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом першої інстанції, та обставини справи підтверджують, що спір у ОСОБА_1 наявний із відповідачами: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. необхідно відмовити саме із зазначеної підстави, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні в мотивувальній частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 361/4886/19 із Броварського міськрайонного суду Київської області.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що положення частини 4 статті 133 ЗК України розповсюджуються на правовідносини, що виникли з загальних засад забезпечення зобов'язань - застави, та, які регулюються Законом України "Про заставу"; відносини застави, не передбачені Законом України "Про заставу", в тому числі - іпотека, регулюються іншими актами законодавства України.

Натомість, іпотека є окремим видом застави, правила якої регулюються спеціальним Законом України "Про іпотеку", тому положення про заставу, якщо Закон України "Про іпотеку" визначає інші правила щодо застави, на думку заявника, не застосовуються. Зазначала, що іпотека та застава є різними за змістом, та регулюються різними Законами, тому положення частини 4 статті 133 ЗК України не розповсюджуються на іпотеку.

Як вбачається з договору позики (пункт 10) та договору іпотеки, в іпотеку передається садовий будинок, а тому, відповідно до статті 6 Закону України "Про іпотеку" в такому випадку необхідно було і передавати земельну ділянку, на якій він розташований.

Отже, насамперед в іпотеку було передано саме садовий будинок, а потім, на виконання вимог закону було передано земельну ділянку, на якій він розташований.

ОСОБА_2 звернула стягнення на предмет іпотеки, в подальшому садовий будинок та земельна ділянка ОСОБА_3 були відчужені ОСОБА_4, проте перед зверненням до суду з даним позовом позивач повернула право власності на садовий будинок та земельну ділянку шляхом скасування рішень та записів про державну реєстрацію (в тому числі арешту, який накладений ухвалою суду), та відновлення дублікату договору дарування, відчужила їх третій особі - ОСОБА_6, тому позивачем обраний неналежний спосіб відновлення порушеного права; останньою в позові не зазначено, яким чином даний позов відновить її права.

Також ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про витребування майна із чужого незаконного володіння (справа № 361/312/20), провадження по якій зупинено ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2020 року.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 - подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу частини 1 статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договорів дарування від 30 червня 2015 року ОСОБА_1 набула право власності на садовий будинок АДРЕСА_2 і земельну ділянку площею 0,2041 га з кадастровим номером 3221282801:02:014:0137 з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташовані по АДРЕСА_3.

13 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 отримала на умовах позики 724 500 доларів США, які зобов'язалася повернути до 16 вересня 2017 року.

Також 13 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на забезпечення виконання зобов'язань за договором позики було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку ОСОБА_2 належні їй садовий будинок АДРЕСА_1.

30 липня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено договір про розірвання договору позики, в якому зазначено, що до підписання договору представник позичальника повернув позикодавцю отриману позику у розмірі 18 923 940 грн, еквівалент суми 724 500доларів США, фактом повернення грошових коштів та повного розрахунку є цей договір про розірвання. До договору додано заяву ОСОБА_2 від 30 липня 2017 року, в якій ОСОБА_2 підтвердила, що отримала від позичальника повний розрахунок за договором позики від 13 червня 2017 року. Заява і договір про розірвання договору позики посвідчені нотаріально.

За договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. 25 квітня 2018 року, ОСОБА_2, продавець, який є іпотекодержателем, діючи відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку" продала, а ОСОБА_3, покупець, купив вказані вище садовий будинок і земельну ділянку, кадастровий номер undefined, площею 0,2041га, цільове призначення для індивідуального садівництва, угіддя сади, по АДРЕСА_3. У пункті 2 договору зазначено, що право на продаж предмету іпотеки належить іпотекодержателю на підставі договору іпотеки від 13 червня 2017 року, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцю.

Згідно з пунктом 3 вказаного договору купівлі-продажу продавець стверджував, що за 30 днів до укладення цього договору письмово повідомив іпотекодавця/боржника про свій намір укласти договір купівлі-продажу предмету іпотеки.

Повідомлення іпотекодержателя ОСОБА_2 про намір укласти договір купівлі-продажу предмету іпотеки відправлено іпотекодавцю 25 січня 2018 року (а. с. 56-61, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 -задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Отже, вказана норма не проводить різницю між заставою і іпотекою, як різними видами забезпечення зобов'язань.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про заставу" та статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частин 1 , 3 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку", тому положення про заставу, якщо Закон України "Про іпотеку".

Особливості іпотеки земельних ділянок встановлені Законом України "Про іпотеку", тому положення про заставу, якщо Закон України "Про іпотеку", згідно якої іпотека земельних ділянок здійснюється відповідно до Законом України "Про іпотеку", тому положення про заставу, якщо Закон України "Про іпотеку".

Заборони та обмеження щодо відчуження і цільового використання земельних ділянок, встановлені Земельним кодексом України, є чинними при їх іпотеці.

Згідно з частиною статті 133 ЗК України заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них можуть бути лише банки.

Відповідно до частини 2 статті 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно з частиною 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва (стаття 35 ЗК України).

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про іпотеку" якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), на якій вони розташовані.

Зазначене узгоджується з положеннями статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України щодо принципу нерозривного слідування земельної ділянки за будинком, зведеним на ній, при переході права власності від одної особи до іншої.

Відповідно до положень частини 2 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.

Згідно зі статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, зокрема зміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статті 215 ЦК України.

Отже, вирішуючи спір, суди, з дотриманням вимог статей 263, 264, 265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили, що оспорюваний договір іпотеки укладено між фізичними особами, а предметом іпотеки є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, на яку поширюється обмеження, встановлені частиною 4 статті 133 ЗК України про те, що заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки, й дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 14 червня 2017 року у справі № 6-2973цс16.

Посилання касаційної скарги на те, що застава і іпотека є різними видами забезпечення виконання зобов'язань суперечать вимогам статей 546, 575 ЦК України і були вмотивовано спростовані судами.

Доводи касаційної скарги про те, що предметом іпотеки є, насамперед, садовий будинок, безпідставні, оскільки згідно з пунктом 1.1 договору іпотеки від 13 червня 2017 року предметом іпотеки визначено як садовий будинок, так і земельну ділянку. Тому суди правильно зазначили, що визнання недійсним договору іпотеки лише в частині передачі в іпотеку земельної ділянки, не призведе до захисту прав іпотекодавця, оскільки звернення стягнення на садовий будинок потягне і перехід права на земельну ділянку, що суперечить наведеним вище вимогам закону.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2020 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. М. Осіян

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович