Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.09.2018 року у справі №464/231/17

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 464/231/17

провадження № 61-1339св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Львівська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна, Управління комунальної власності Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство "Агенція ресурсів Львівської міської ради", ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 січня 2018 року у складі судді Горбань О. Ю. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична У. В., Управління комунальної власності Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство "Агенція ресурсів Львівської міської ради", ОСОБА_4, ОСОБА_5, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 05 травня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. зареєстровано право власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 1/3 частці на кожного на нежитлове приміщення, загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1.

Підставою виникнення у ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на 1/3 частки цього об'єкта нерухомого майна є договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 05 травня 2016 року № 1599, відповідно до якого продавцем є ОСОБА_5

ОСОБА_5 набув право власності на цей об'єкт нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2016 року, згідно з яким продавцем є ОСОБА_6.

Підставою виникнення права власності на спірне майно у ОСОБА_6 є реєстраційне посвідчення № НОМЕР_1, видане 05 грудня 2002 року Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації на підставі розпорядження Галицької районної державної адміністрації Львівської міської ради від 02 листопада 2002 року № 475.

Однак спірний об'єкт нерухомого майна у власності ОСОБА_6 не перебував.

Галицька районна державна адміністрація Львівської міської ради не видавала розпорядження від 02 листопада 2002 року № 475 про оформлення права власності на спірний об'єкт за ОСОБА_6, розпорядження від 02 листопада 2002 року № 475 не стосується нежитлових приміщень на АДРЕСА_1.

Відділ Головного управління Національної поліції у Львівській області порушив за фактом незаконного заволодіння нежитловими приміщеннями кримінальне провадження за частиною 1 статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Відповідно до листа Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 12 грудня 2016 року № 4198 в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 відсутня інформація за реєстраційним посвідченням від 05 лютого 2002 року № 10124, виданим на підставі розпорядження Галицької районної державної адміністрації Львівської міської ради від 02 листопада 2002 року № 475.

Нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 перебуває на балансі Державного комунального підприємства "Агенція ресурсів Львівської міської ради".

Крім того, 13 січня 2015 року між Львівською міською радою в особі Управління комунальної власності Департаменту економічної політики та ОСОБА_4 укладений договір оренди зазначеного нежитлового приміщення № С-9356-15, строком на 2 роки 364 дні.

На даний час Львівська міська рада обмежена в праві володіти, розпоряджатись, користуватись комунальним майном внаслідок незаконного його вибуття у власність ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Ураховуючи викладене, Львівська міська рада на підставі статей 16, 386, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просила суд витребувати у ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлове приміщення, загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 на це нежитлове приміщення, здійснену 10 травня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 866076546101.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року, позов Львівської міської ради задоволено.

Витребувано у ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь територіальної громади м.

Львова в особі Львівської міської ради нежитлове приміщення, загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, загальною площею 238,7 кв. м., на АДРЕСА_1, здійснену 10 травня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 866076546101.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суди попередніх інстанцій постановили, що спірне нерухоме майно належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності та вибуло з її володіння поза волею власника, оскільки було відчужене особою, яка не мала на це права. Тому наявні підстави для витребування спірного нерухомого майна у відповідачів на користь власника - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради в порядку статті 388 ЦК України та скасування запису про державну реєстрацію права власності відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що в матеріалах цієї справи відсутні дані, які б свідчили про передачу спірного нежитлового приміщення з державної у комунальну власність, та відповідного рішення виконкому, прийнятого після 1990 року, про прийняття цього приміщення у комунальну власність. Позивачем не доведено, що він є власником спірного нерухомого майна. Також унікальний реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна, яке просить витребувати позивач, і унікальний реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна, яке є у власності відповідачів, - це різні об'єкти нерухомого майна.

Крім того, судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не враховані вимоги статей 256, 257, 261, 267 ЦК України щодо строків позовної давності.

Вказує також, що справу розглянуто судами попередніх інстанцій за відсутності ОСОБА_1, яку належним чином не було повідомлено про час та місце розгляду справи.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Львівська міська рада зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Крім того, до відзиву додано ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 13 квітня 2017 року, якою накладено арешт на спірне нерухоме майно на АДРЕСА_1 у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 420161141040000088 за ознаками злочинів, передбачених статтями 365-2, 356, частиною 4 статті 190 КК України.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 січня 2018 року та постанови Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року і витребувано із Сихівського районного суду м. Львова цивільну справу № 464/231/17.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

З 15 травня 2015 року нежитлова будівля літ. "А-1", загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1 належить на праві власності Львівській міській раді, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04 червня 2015 року № НОМЕР_3, виданим Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції.

Право комунальної власності на будівлю на АДРЕСА_1 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданим Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції, номер запису про право власності 9911051.

03 березня 2016 року до Державного реєстру прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. внесено відомості про право приватної власності ОСОБА_6 на нежитлове приміщення, загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1, на підставі розпорядження Галицької районної державної адміністрації Львівської міської ради від 02 листопада 2002 року № 475 та реєстраційного посвідчення № НОМЕР_1, виданого 05 грудня 2002 року Обласним комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки".

Однак під таким порядковим номером у 2002 році Галицька районна державна адміністрація Львівської міської ради прийняла розпорядження "Про затвердження акту технічної комісії Галицького району про готовність до експлуатації квартири АДРЕСА_2 на АДРЕСА_3 після об'єднання та перепланування".

Таким чином, 02 листопада 2002 року Галицькою районною державною адміністрацією Львівської міської ради не видавалось розпорядження № 475 про передачу у власність ОСОБА_6 нежитлової будівлі, загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1.

Відповідно до листа Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 12 грудня 2016 року № 4198 в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 відсутня інформація за реєстраційним посвідченням від 05 лютого 2002 року № 10124, виданим на підставі розпорядження Галицької районної державної адміністрації Львівської міської ради від 02 листопада 2002 року № 475.

27 квітня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_6 з подальшою реєстрацією право власності ОСОБА_6 на нежитлове приміщення, загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_5, номер запису про право власності останнього НОМЕР_2, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

05 травня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. зареєстровано право власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на 1/3 частку за кожним на нежитлове приміщення, загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1, а також 10 травня 2016 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29539769, форма власності - приватна, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 866076546101.

Підставою виникнення у ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на 1/3 частку цього об'єкта нерухомого майна є договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 05 травня 2016 року № 1599, відповідно до якого продавцем є ОСОБА_5

25 серпня 2016 року органом досудового розслідування внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420161141040000088 за фактом незаконного вибуття з комунальної власності об'єктів нерухомого майна на території м. Львова, зокрема, будівлі на АДРЕСА_1, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 365-2, 356, частиною 4 статті 190 КК України, складено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6.

Обвинувальним актом встановлено, що ОСОБА_6 03 березня 2016 року перебуваючи на АДРЕСА_4, діючи умисно, за попередньою змовою з невстановленими на даний час особами, з метою набуття у власність об'єкту нерухомості, що належить територіальній громаді м. Львова, шляхом обману через використання завідомо підроблених документів подав такі, для державної реєстрації права власності приватному нотаріусу ОСОБА_7, внаслідок чого набув право приватної власності та заволодів нежитловими приміщеннями на першому поверсі будівлі, підвалу під індексом І-1-І-9, загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1, чим спричинив шкоду територіальній громаді м. Львова в розмірі 2 467 760,00 грн.

Потерпілим у кримінальному провадженні є Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 13 квітня 2017 року задоволено клопотання старшого слідчого Слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області про накладення арешту на об'єкти нерухомості.

Накладено арешт, тобто тимчасово позбавлено права на відчуження, на об'єкт. нерухомості, зокрема нежитлове приміщення, загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно зі статтею 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд (частина 1 статті 317, частина 1 статті 319 ЦК України).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 1 статті 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно із частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що при вибутті майна поза волею власника право власності не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно не може бути у нього витребувано. Право власності дійсного власника у такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього права. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року (провадження №6-1цс15).

За віндикаційним позовом може бути витребувано лише індивідуально визначена річ, оскільки мета такого позову полягає у поверненні лише того майна, яке було у власності особи.

Заперечуючи проти позову, а також у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилалась на те, що Львівська міська рада обґрунтовує своє право власності на спірне нерухоме майно витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 червня 2015 року та свідоцтвом про право власності на нежитлову будівлю літ. "А" на АДРЕСА_1. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 червня 2015 року, індексний номер 38552578, нежитловій будівлі літ. "А" присвоєно унікальний реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 650877646101, який не змінюється протягом всього часу незалежно від переходу права власності.

Разом з тим об'єкт, який ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули у встановленому законом порядку згідно з договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 05 травня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В., та предметом якого було нежитлове приміщення, загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1. Відповідно до інформаційної довідки від 08 листопада 2016 року цьому об'єкту присвоєно унікальний реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 866076546101, який є відміним від того, на який посилається Львівська міська рада обґрунтовуючи своє право власності, що в цілому вказує на відмінність даних об'єктів нерухомого майна.

Проте судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 листопада 2002 року Галицькою районною державною адміністрацією Львівської міської ради не видавалось розпорядження № 475 про передачу у власність ОСОБА_6 нежитлової будівлі, загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1. Під порядковим номером 475 у 2002 році Галицька районна державна адміністрація Львівської міської ради прийняла розпорядження "Про затвердження акту технічної комісії Галицького району про готовність до експлуатації квартири АДРЕСА_5 після об'єднання та перепланування".

Оскільки спірне нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 було набуто ОСОБА_6 на підставі розпорядження Галицької районної державної адміністрації Львівської міської ради від 02 листопада 2002 року № 475, яке нею не приймалося, і, відповідно, Львівська міська рада від імені територіальної громади не вчиняла дій щодо розпорядження комунальним майном на підставі та у спосіб, передбачені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про вибуття спірного нежитлового приміщення з власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради поза волею власника та про можливість витребування цього майна у відповідачів відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України.

Зазначений висновок суддів узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), про те, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна спірне нежитлове приміщення, загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1 зареєстровано на праві власності за відповідачами, а не на праві комунальної власності за власником - територіальною громадою м. Львова.

~law26~ передбачено, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги і в частині скасування державної реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо незастосування судами попередніх інстанцій строків позовної давності до спірних правовідносин.

Частина 1 статті 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено і не спростовано матеріалами справи, що спірне нежитлове приміщення вибуло з комунальної власності Львівської міської ради 03 березня 2016 року, коли право власності на це приміщення було зареєстровано за ОСОБА_6.

Позов у цій справі Львівська міська рада подала до Сихівського районного суду м.

Львова 06 січня 2017 року.

Доводи касаційної скарги про те, що початок перебігу строку позовної давності у цій справі потрібно обчислювати з 02 листопада 2002 року - дати видачі Галицькою районною державною адміністрацією Львівської міської ради розпорядження № 475 про передачу ОСОБА_6 нежитлової будівлі, загальною площею 238,7 кв. м, на АДРЕСА_1, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю, оскільки судами встановлено і не спростовано відповідачами, що Галицька районна державна адміністрація Львівської міської ради таке розпорядження не видавала.

Доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи спростовуються матеріалами цієї цивільної справи, які містять докази про зворотне (том 1 а. с. 214, том 2 а. с. 53,60,101,145,174).

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, їм надана належна правова оцінка, тому колегія суддів їх відхиляє як необґрунтовані.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк