Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.07.2018 року у справі №757/11202/17

Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 757/11202/17-ц

провадження № 61-37818св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Печерський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чередніченка Максима Миколайовича на постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Семенюк Т. А., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви, заперечень на заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересована особа - Печерський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - Печерський РВ ГУ ДМС України в місті Києві), про встановлення факту проживання на території України, посилаючись на те, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті П'ятигорську Ставропольського краю Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - СРСР). Після закінчення навчання у школі в місті П'ятигорську вона вступила на навчання до Київського технологічного інституту легкої промисловості і з 1988 року по 1993 рік проживала та була зареєстрована в гуртожитку АДРЕСА_1. Враховуючи викладене та посилаючись на положення пунктів 1, 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про громадянство України", який набрав чинності 13 листопада 1991 року, з метою встановлення факту належності до громадянства України, ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Печерський РВ ГУ ДМС України в місті Києві проти задоволення заяви заперечував, посилаючись на те, що після закінчення навчання ОСОБА_1 повернулася до Російської Федерації, з 14 квітня 1995 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, і вона є громадянкою Російської Федерації.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року у складі судді Остапчук Т. В. заяву задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що встановлення факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) є підставою для оформлення належності до громадянства України. Заявник підтвердила належними доказами факт її проживання станом на 13 листопада 1991 року на території України.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу Печерського РВ ГУ ДМС України в місті Києві задоволено, рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в порядку окремого провадження не можуть розглядатися заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, якщо чинним законодавством передбачений інший порядок його встановлення. Заявник не надала належних та допустимих доказів звернення до відповідного органу із заявою для встановлення належності до громадянства України, як це передбачено пунктами 1, 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про громадянство України" та Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок № 215). Факт тимчасового проживання ОСОБА_1 на території України з 20 жовтня 1988 року по 01 липня 1993 року Печерським РВ ГУ ДМС України в місті Києві не заперечується, тому звернення до суду із заявою про встановлення такого факту є передчасним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

04 червня 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чередніченко М. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2018 року, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з'ясував обставини справи, не дослідив у повному обсязі доказів і не звернув уваги на те, що відповідно до пункту 9 Порядку № 215 для встановлення належності до громадянства України заявник повинна подати до Печерського РВ ГУ ДМС України в місті Києві копію паспорта громадянина колишнього СРСР та судове рішення про встановлення факту її проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року. У заявника відсутній оригінал паспорта громадянина колишнього СРСР, а його копія не є достатньою підставою для встановлення належності до громадянства України. У зв'язку з відсутністю у заявника оригінала паспорта громадянина колишнього СРСР Печерським РВ ГУ ДМС України в місті Києві залишено без розгляду подані заявником документи щодо надання громадянства України. Під час розгляду справи представник заінтересованої особи не заперечував факт проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року, що також підтверджує обґрунтованість заяви. Крім цього, справу розглянуто апеляційним судом у складі суддів, які мали підстави для самовідводу, оскільки розглядали апеляційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2017 року про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду.

У серпні 2018 року Печерський РВ ГУ ДМС України в місті Києві подав до Верховного Суду заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, зазначивши про її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Порядком № 215 передбачено обов'язок подання відповідного рішення суду про встановлення факту проживання на території України лише у разі відсутності документів, які підтверджують цей факт, а ОСОБА_1 має паспорт громадянина колишнього СРСР з відміткою про реєстрацію місця проживання на території України з 20 жовтня 1988 року по 01 липня 1993 року, тому в неї немає необхідності доводити факт проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року в судовому порядку.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

02 серпня 2018 року справа № 757/11202/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті П'ятигорську Ставропольського краю СРСР, а після досягнення 16-річного віку у встановленому на той час порядку була документована паспортом громадянина СРСР.

В період з 20 жовтня 1988 року по 01 липня 1993 року ОСОБА_1 проходила навчання в Київському технологічному інституті легкої промисловості (денна форма навчання) та була тимчасово зареєстрована у гуртожитку № 2 за АДРЕСА_4, що підтверджується копією паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1.

Крім цього, надана заявником копія паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 містить запис "является гражданином Российской Федерации на основании Закона РСФСР "О гражданстве РСФСР" от ІНФОРМАЦІЯ_2".

Встановлення факту проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року заявник обґрунтовувала необхідністю оформлення її належності до громадянства України і посилалася на те, що чинним законодавством України не передбачено іншого порядку встановлення такого факту.

У частині 1 статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до Законом України "Про громадянство України".

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Порядок № 215 відповідно до Закону України "Про громадянство України" визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Абзацом першим пункту 1 Порядку № 215 передбачено, що для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.

Згідно з абзацом другим пункту 4 Порядку № 215 заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні.

Підпунктом "а" пункту 7 Порядку № 215 передбачено, що встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;

Згідно з пунктом 9 Порядку № 215 для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про громадянство України" особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови № 5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Врахувавши вищевказані положення Закону України "Про громадянство України" та Порядку № 215, а також встановивши, що факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 13 листопада 1991 року підтверджено відміткою в її паспорті громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для встановлення зазначеного факту ще й судовим рішенням.

Оскільки заявником не надано доказів того, що вона зверталася до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України із заявою та іншими документами для встановлення належності до громадянства України, або доказів того, що їй було відмовлено у встановленні належності до громадянства України, то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України є передчасною.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не має можливості звернутися із заявою про встановлення належності до громадянства України, оскільки в неї відсутній оригінал паспорта громадянина колишнього СРСР, є необґрунтованими і не підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Що стосується доводів касаційної скарги про неналежний, на думку заявника, склад апеляційного суду, то за наявності обставин, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді, особи, які беруть участь у справі можуть заявити йому відвід на підставах та в порядку, встановлених статтями 36, 39 ЦПК України. Матеріали справи не містять відомостей про те, що заявником такий відвід був заявлений. Разом з тим наведені у касаційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених законом підстав для відводу чи самовідводу суддів.

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чередніченка Максима Миколайовича залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов