Постанова

Іменем України

31 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 279/2044/18

провадження № 61-4108св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Територіальна громада в особі виконавчого комітету Ковалівської сільської ради Коростенського району Житомирської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіальної громади в особі виконавчого комітету Ковалівської сільської ради Коростенського району Житомирської області про визнання права власності в порядку спадкування.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щоІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Після смерті її батька спадщину фактично прийняла її мати та дружина спадкодавця - ОСОБА_4, однак остання не отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_4.

За життя, а саме 10 березня 1990 року, ОСОБА_4 склала заповіт, згідно з яким вона заповіла їй все своє майно.

Однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірне спадкове майно.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати факт прийняття її матір'ю ОСОБА_4 спадщини після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, та визнати за нею право власності на спадкове майно у вигляді 2/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 вересня 2018 року у складі судді Шульги О. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

В частині вимог про встановлення факту прийняття ОСОБА_4 спадщини за законом після смерті ОСОБА_3, визнання права власності на 2/4 частини будинку АДРЕСА_1 відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини спірного житлового будинку в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4, яка прийняла у передбачений законом строк спадщину та, враховуючи, що нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно у порядку спадкування.

Відмовляючи у задоволенні вимог про встановлення факту прийняття ОСОБА_4 спадщини за законом після смерті ОСОБА_3, визнання права власності на 2/4 частини спірного житлового будинку, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела вказаних позовних вимог.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду, ОСОБА_2, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції не визначився з обсягом спадкового майна і не залучив до участі у справі ОСОБА_2, внаслідок чого ухвалив рішення про права та інтереси останньої, яка є спадкоємцем ОСОБА_5, що відповідно до пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування ухваленого судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не встановив фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог, позбавивши її права на частину спадкового майна за заповітом.

Вказувала на те, що вона не заперечує проти прийняття ОСОБА_2 1/4 частини спадкового майна після смерті її чоловіка ОСОБА_5.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, є батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4.

Після смерті ОСОБА_3 спадкова справа не заводилась.

Відповідно до заповіту від 10 березня 1990 року ОСОБА_4 заповіла своїй дочці ОСОБА_1 належні їй на праві власності житловий будинок, сарай, що знаходиться у с. Ковалі Коростенського району Житомирської області, і все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде їй належать на день смерті і на що вона за законом матиме право.

Після смерті ОСОБА_4 за заявою ОСОБА_1 державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу та видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_2.

25 квітня 2018 року нотаріус відмовив ОСОБА_1 в оформленні спадкових прав після смерті матері ОСОБА_4 на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1, посилаючись на те, що право власності на спірний будинок у визначеному законом порядку зареєстровано не було.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Статтями 1217, 1223 ЦК України (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частиною 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

У справі, що переглядається, установлено, що відповідно до рішення Народного суду Коростенського району Житомирської області від 09 січня 1978 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділ майна колгоспного двору, на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 виділено 3/4 частки майна колгоспного двору вартістю в 2571,75 рублів, що в натурі складається з хати, корови, швейної машинки, шафи, 2 ліжок, 2 столів, 2 стільців, шлаку (10 машин, ІІ рулонів толі). ОСОБА_3 виділено 1/4 частки майна вартістю 857 рублів, що складається в натурі із сараю та 56 листів шифера.

Згідно з погосподарськими книгами за 1986-1990 роки та 1991-1995 роки, витягів із погосподарських книг за 1955-2015 роки станом на час смерті ОСОБА_3 та станом на 15 квітня 1991 року спірний житловий будинок (1957 року побудови) не мав статусу колгоспного двору. У вказаному житловому будинку з 1981 року проживали та були зареєстровані подружжя: ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_4) і ОСОБА_2 (особа, яка подала апеляційну скаргу) та їх дочка ОСОБА_1.

Також апеляційним судом установлено, що на час розгляду цієї справи судом першої інстанції в провадженні цього ж суду перебувала справа № 279/2226/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, територіальної громади Коростенської міської ради, третя особа - ОСОБА_1, про визнання права власності на спадкове майно, а саме частину житлового будинку АДРЕСА_1, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, територіальної громади в особі виконавчого комітету Ковалівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно.

У червні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до суду першої інстанції з заявами про залучення їх до участі у справі як співвідповідачів та про об'єднання в одне провадження справи № 279/2226/18 та справи, що переглядається, а також надали довідку органу місцевого самоврядування про належність спірного будинку ОСОБА_5 (чоловіку ОСОБА_2 та батьку ОСОБА_1)

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року у задоволенні заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про залучення до участі у справі як співвідповідачів та про об'єднання цивільних справ відмовлено.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частиною 3 статті 1268 ЦК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частиною 3 статті 1268 ЦК України випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини 1 та 3 статті 13 ЦПК України).

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Предметом спору у цій справі є визнання права на спадкове майно - житловий будинок житлового будинку АДРЕСА_1, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо спадкового майна, однак суд першої інстанції розглянув справу за участю Ковалівської сільської ради, яка не є належним відповідачем, що, в свою чергу, унеможливило встановлення всіх обставин справи та об'єктивне вирішення спору.

Апеляційний суд у силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 367, 374 ЦПК України, не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд. Ці недоліки не можуть бути усунені при розгляді справи апеляційним судом, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції в цій справі дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення місцевого суду, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини 1 статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк І. А. Воробйова Р. А. Лідовець