Постанова

Іменем України

28 липня 2020 року

м. Київ

справа №759/17953/15-ц

провадження №61-18718св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Святошинський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, Київська міська рада,

треті особи: комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва", ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 червня 2019 року у складі судді Величко Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у складі колегії суддів Мережко М.

В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Святошинського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у м.

Києві (далі - Святошинський РВ ГУ ДМС у м. Києві), Святошинської районної в м.

Києві державної адміністрації (далі - Святошинської у м. Києві РДА), Київської міської ради (далі - КМР), треті особи: комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" (далі - КП "ККОЖФ Святошинського району"), ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просила визнати за ОСОБА_1, як за членом сім'ї наймача, право проживання, користування та реєстрацію місця проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_4, яка доводилась бабою позивача, була основним наймачем та власником особового рахунку квартири за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 була інвалідом першої групи та пенсіонером, яка потребувала постійного догляду.

У 2011 році, за згодою ОСОБА_4 позивач вселилася у квартиру на правах члена сім'ї наймача, проживала разом із ОСОБА_4 у спірній квартирі та вела з нею спільно господарство.

У 2012 році ОСОБА_4 видала на ім'я позивача доручення на представництво її інтересів, що на думку позивача доводить факт догляду позивачем останньої.

27 червня 2014 року ОСОБА_4 подала до нотаріальної контори заяву, про згоду на реєстрацію місця проживання у спірній квартирі позивача.

З 2011 року по даний час позивач проживає та користується квартирою АДРЕСА_2, сплачує комунальні та інші платежі щодо утримання цього житла.

Крім ОСОБА_4, у спірній квартирі, за життя ОСОБА_4, були зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3, які у цій квартирі не проживали з 2011 року по 2014 рік.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано такими, що втратили право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Вказане рішення суду до виконання не пред'являлось, а тому ОСОБА_2 і ОСОБА_3 продовжують бути зареєстровані у спірній квартирі.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

У2014 році позивач зверталася до ДМС у м. Києві із заявою про реєстрацію місця проживання у спірній квартирі, але їй було відмовлено без надання письмової відповіді.

Вказані обставини свідчать про наявність правових підстав для визнання за позивачем, як за членом сім'ї наймача, права проживання, користування та реєстрації місця проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 отже, зазначена квартира і є місцем її проживання.

Позивач не довела належними доказами своє право постійного проживання та користування спірною квартирою на законних підставах, при збереженні за собою права на інше житло (на час виникнення спірних правовідносин), а відтак, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Докази, на які посилається позивач, що вона продовжує утримувати спірну квартиру та нести комунальні послуги, не заслуговують на увагу, оскільки позивач, як спадкоємець ОСОБА_4 мала право, звернутися із відповідною заявою про заміну сторони у справі, та отримати та пред'явити виконавчий лист до виконання щодо зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що нею зроблено не було, фактично оплачувала комунальні послуги за осіб, яких визнано такими, що втратили право користування спірною квартирою, у справі, де позивач була представником своєї бабусі. За відсутності реєстрації позивача у спірній квартирі та у разі зняття з реєстрації місця проживання за рішенням суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вважалось би, що спірна квартира є вільною та якою могла розпорядитися Святошинська районна в м. Києві держана адміністрація.

Судом встановлено, що позивач згідно показів свідків та обставин, встановлених судовим рішенням від 30 вересня 2014 року у справі № 759/11455/14, постійно із бабою ОСОБА_4 не проживала, не була вселена у спосіб, передбачений законом, докази про вселення у встановленому законом порядку в якості члена сім'ї до ОСОБА_4 суду не надала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що позивач була вселена у квартиру до смерті наймача, і після смерті основного квартиронаймача зберігає право на проживання в цьому житлі та користування ним, та відповідно, і має право на реєстрацію місця проживання в ньому.

При цьому, позивач власного повноцінного житла не має, була зареєстрована в квартирі її матері, в якій проживає її мати та вітчим, а сама проживала в квартирі бабусі. Для нормального існування позивачка та члени її сім'ї: неповнолітній син та чоловік повинні мати повноцінне житло.

У даному випадку документом, що підтверджує право на проживання в житлі, який необхідно подати ОСОБА_1 до органу ДМС для реєстрації місця проживання може бути лише рішення суду, у зв'язку зі смертю наймача, онукою якої є позивач.

Суди першої та апеляційної інстанції помилково витлумачили норми Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", вказавши, що нотаріальна заява ОСОБА_4 про надання згоди на реєстрацію місця проживання позивача в її квартирі, не надає згоду на вселення позивачки у квартиру, а лише висловлює згоду щодо місця реєстрації позивача у спірній квартирі.

Суди помилково вказали, що така заява не підтверджує згоди наймача на вселення онуки та її проживання там, оскільки надання згоди на реєстрацію місця проживання презюмує згоду особи на користування її житлом та, відповідно, вселення.

Суди безпідставно не взяли до уваги покази свідків, які підтвердили вселення ОСОБА_1 до спірної квартири за життя наймача, та не надали обґрунтованих мотивів відхилення цих доказів.

На момент вселення у квартирі проживала лише одна ОСОБА_4, яка є основним квартиронаймачем. Вселення відбулось в установленому порядку. Вселена ОСОБА_1 була вселена як член сім'ї наймача, а саме, як її онука.

ОСОБА_1 і по даний час проживає та користується квартирою АДРЕСА_2, сплачує всі комунальні та інші платежі по утриманню житла.

Посилаючись на положнення частини 1 , частини 2 статті 64 ЖК УРСР, заявник вважає, що позивач повинна бути визнана членом сім'ї наймача, оскільки вона є онукою ОСОБА_4, постійно проживала разом з нею до її смерті та доглядала за нею, вела спільне господарство.

За домовленістю зі ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 набувала всіх прав наймача, права бути зареєстрованою у спірній квартирі та інших прав без обмежень. Це підтверджується нотаріальною довіреністю ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_1, її нотаріальною заявою про реєстрацію та показаннями свідків: ОСОБА_5, соціального працівника Благодійного фонду "Хесед"; ОСОБА_6, соціального працівника Благодійного фонду "Хесед" та ОСОБА_7 - сусідки, іншими доказами.

Заявник вважає доведеним, що позивач ОСОБА_1 здобула та має право постійного проживання та користування квартирою ОСОБА_4, у якій вона продовжує проживати після смерті останньої.

Судами не враховано, що ЖК УРСР не вимагає доведення в особливому порядку цього права, воно виникає по факту вселення як члена сім'ї в силу закону. ЖК також не пов'язує права користування вселеного родича з наявністю у нього виділеного іншого житла.

Оскільки в силу норм статей 64, 65, 106, 166 ЖК УРСР позивач набула право на користування квартирою і, як похідне право на реєстрацію у цьому житлі, а таке право не визнане та оспорене відповідачами, то і спосіб захисту права позивачем обрано, шляхом визнання права користування житловим приміщенням та права на реєстрацію у ньому.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, КП "ККОЖФ Святошинського району м. Києва", заперечує проти доводів заявника та просить залишити без змін ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надійшов.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

У статті 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 61 статей 64 та 65 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Частиною 1 статті 106 ЖК УРСР передбачено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини 1 та 2 статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина 2 статті 65 ЖК УРСР).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини 2 статті 64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

За змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

Статтею 107 ЖК УРСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою.

Суди встановили, що на час смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та на момент звернення до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, тобто зберігала постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні, а отже не могла бути визнана такою, що відповідно до встановленого статтями 64, 65, 156 ЖК УРСР порядку набула право користування квартирою АДРЕСА_2, наймачем, якої за життя була ОСОБА_4.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довела факту дотримання встановленого статтями 64, 65, 156 ЖК України порядку вселення у спірну квартиру, зокрема відсутність у неї права користування іншим житлом за життя наймача.

Також позивачем не було надано доказів, що за життя наймачем квартири вчинялися дії щодо надання згоди на постійне вселення позивача у спірну квартиру, в якості члена сім'ї наймача.

Особи, які вселились в квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають.

Оскільки позивач не довела факту набуття нею відповідно до норм ЖК УРСР права на користування спірною квартирою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заявленого нею позову.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінити ці докази і обставини у тому контексті, що, на думку заявника свідчить про набуття нею права користування спірною квартирою у встановленому законом порядку.

У справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим позивачем доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання їм правової оцінки є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська