Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2020 року у справі №484/1874/19

Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 484/1874/19-ц

провадження № 61-3990св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів:Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Миколаївський обласний центр зайнятості,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Данилової О. О., Коломієць В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Миколаївського обласного центру зайнятості про зобов'язання укласти трудовий договір та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що у квітні 2019 року він дізнався про наявність вакантної посади водія у Миколаївському обласному центрі зайнятості (далі - МОЦЗ). Маючи намір працевлаштуватися, він особисто писав заяву до Первомайської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості про прийняття його на роботу. Заяву погодив

з адміністрацією Первомайської міськрайонної філії центру зайнятості

і надав її для передачі до МОЦЗ директору Первомайської міськрайонної філії Дудченку В. Л. Заява була отримана і зареєстрована відповідачем того ж дня, однак на час звернення з цим позовом до суду він не отримував відповіді

на свою заяву.

Вважав, що йому безпідставно відмовили у працевлаштуванні, у зв'язку

із чим порушено його трудові права і він втратив заробіток.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд зобов'язати МОЦС прийняти його на роботу на посаду водія Первомайської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості та укласти з ним трудовий договір з дня подачі ним заяви про прийняття на роботу, а також стягнути

з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 квітня 2019 року до дня фактичного розрахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 13 листопада 2019 року у складі судді Маржиної Т. В. позов

ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано МОЦЗ розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 17 квітня

2019 року про прийняття його на роботу на посаду водія легкового автомобілю до Первомайської міськрайонної філії МОЦЗ та прийняти рішення щодо його працевлаштування або про відмову у прийнятті на роботу протягом семи робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що протягом розумного строку заява позивача щодо прийняття його на роботу не була вирішена відповідачем, у зв'язку із чим, як вважав суд першої інстанції, права позивача були порушені, відновити які можна шляхом покладення на відповідача обов'язку розглянути заяву про прийняття на роботу протягом 7 днів з дня набрання рішенням законної сили.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 13 листопада 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не вчиняв дій, необхідних для укладення трудового договору, а саме: не подав належних

та допустимих доказів на підтвердження вимог щодо подання всіх необхідних документів, яких, як вважав суд апеляційної інстанції, обґрунтовано просив надати відповідач, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку укласти з позивачем трудовий договір з 17 квітня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2020 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи

із Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.

У червні 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2020 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що привело

до неправильного вирішення справи.

Вважав, що судом апеляційної інстанції фактично розглянуто спір не про відмову у прийнятті його на роботу, а спір про наявність у нього військового квитка та змісту записів зроблених у ньому.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому МОЦЗ, посилався на те, що касаційна скарга є необґрунтованою,

а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята на основі повного та всебічного розгляду всіх обставин й дослідження матеріалів цивільної справи, правильного застосування норм матеріального

та процесуального права, а тому підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 квітня 2019 року ОСОБА_1 було подано заяву до МОЦЗ про прийняття його на роботу на посаду водія легкового автомобіля

до Первомайської міськрайонної філії МОЦЗ, яка того ж дня була передана директором філії ОСОБА_2 та отримана МОЦЗ, оскільки останній вирішує питання щодо прийняття на роботу (а. с. 8 т. 1).

Станом на 22 квітня 2019 року ОСОБА_1 не було отримано відповіді,

у зв'язку із чим директором філії ОСОБА_2 подано службову записку

до МОЦЗ з проханням вирішити питання про прийняття рішення про працевлаштування ОСОБА_1 та додано копії документів, а саме: копії паспорта, посвідчення водія та посвідчення учасника ліквідації аварії

на Чорнобильській АЕС (а. с. 9 т. 1).

26 квітня 2019 року ОСОБА_1 письмово повідомлено, що прийняття

на роботу здійснюється у загальноприйнятому порядку, після попереднього погодження кандидатури претендента на посаду з керівником МОЦЗ

та запропоновано надати копії документів, які необхідні для вирішення питання його працевлаштування (паспорт, довідка про реєстраційний номер облікової картки платника податків, медичну довідку щодо придатності

до керування транспортним засобом, посвідчення водія, військовий квиток, трудову книжку), що підтверджується листом МОЦЗ № 18/09/1431-19, який ОСОБА_1 отримав 27 квітня 2019 року (а. с. 33-34 т. 1).

Не надавши МОЦЗ документів, необхідних для працевлаштування, зокрема: військового квитка, 22 квітня 2019 року звернувся до суду з позовом

до МОЦЗ про зобов'язання укласти трудовий договір та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

03 червня 2019 року ОСОБА_1 було надано МОЦЗ документи, зокрема: ідентифікаційний код, копію сторінки паспорту з відміткою про реєстрацію; копію військового квитка та фотокартки. МОЦЗ було запропоновано ОСОБА_1 написати заяву про прийом на роботу, проте від написання такої заяви останній відмовився про що було складено відповідний акт

(а. с. 43 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають

в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 2 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 2 статті 12 ЦПК України.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше

як за зверненням особи, поданим відповідно до статтею 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи

або витребуваних судом у передбачених статтею 13 ЦПК України випадках.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених Статтею 81 ЦПК України.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 КЗпП України, працівник реалізує своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу

на підприємстві, в установі чи організації, або з фізичною особою.

Стаття 21 КЗпП України визначає трудовий договір як угоду між працівником і власником чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації,

чи фізична особа зобов'язуються виплачувати працівникові заробітну плату

і забезпечити відповідні умови праці, необхідні для виконання обумовленої договором роботи.

Відповідно до вимог статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається,

як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми

є обов'язковим.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника

на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ

чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (частина 4 цієї статті, яку було виключено з 01 січня 2015 року згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці № VIII від 28 грудня 2014 року).

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи (частина друга

статті 24 КЗпП України).

Відповідно до пункту 37 постанови Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 "Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних" з метою ведення персонального обліку призовників і військовозобов'язаних на державні органи, підприємства, установи та організації покладається перевірка

у громадян під час прийняття на роботу (навчання) наявності військово-облікових документів (у військовозобов'язаних - військових квитків

або тимчасових посвідчень). Приймання на роботу (навчання) призовників

і військовозобов'язаних здійснюється тільки після взяття їх на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах, а також у разі перебування на військовому обліку в СБУ та Службі зовнішньої розвідки.

Статтею 28 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" встановлено, що військовозобов'язані перебувають на військовому обліку Збройних Сил України у запасі до 60 років.

Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати певні документи.

Серед яких для військовозобов'язаних є, зокрема: військовий квиток. При цьому приймання на роботу військовозобов'язаних здійснюється тільки після взяття їх на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах, а також у разі перебування на військовому обліку

в СБУ та Службі зовнішньої розвідки.

Укладення трудового договору свідчить про те, що між працівником

та роботодавцем виникли правовідносини, що зобов'язують їх виконувати певні функції та дотримуватись вимог, встановлених для сторін трудового договору законодавством про працю. Отже, лише у разі доведення факту укладення трудового договору працівник має право вимагати,

а роботодавець зобов'язаний вчинити дії, спрямовані на реалізацію прав працівника, які гарантовані йому законодавством.

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), встановивши,

що під час працевлаштування позивач, який був у віці військовозобов'язаного, не надав військового квитка та ураховуючи те,

що відповідачем вживалися заходи щодо отримання від позивача документів, необхідних для розгляду питання щодо його працевлаштування, дійшов правильного висновку, що позивачем не було подано належних

та допустимих доказів на підтвердження вимог щодо подання всіх необхідних документів, яких обґрунтовано просив надати відповідач,

у зв'язку із чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку укласти з позивачем трудовий договір з 17 квітня 2019 року.

Також суд апеляційної інстанції правильно вважав, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки між сторонами відсутні правовідносини, які б зобов'язували їх виконувати певні функції

та дотримуватись вимог, встановлених для сторін трудового договору законодавством про працю. Позивачем не доведено факту укладення трудового договору, у зв'язку із чим він мав би право вимагати,

а роботодавець зобов'язаний був вчинити дії, спрямовані на реалізацію прав працівника, які гарантовані йому законодавством.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції

не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального

і процесуального права, не спростовують правильного висновку апеляційного суду по суті спору та значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься

до повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального

та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржена постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович