Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 265/3310/17

провадження № 61-2308св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області у складі судді Мельник І. Г. від 30 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Гаврилової Г. Л., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М., від 27 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, переведення прав покупця та визнання права власності на квартиру.

В обґрунтування позову вказала, що їй на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 (далі - будинок), в якому вона після смерті свого чоловіка мешкала одна. Певний час допомогу їй надавали родичі померлого чоловіка, однак утримувати будинок їй ставало дедалі важче і тому вона, порадившись з ними, вирішила продати його і придбати собі однокімнатну квартиру, а залишок грошей витратити на оформлення документів і відкласти для проживання.

17 березня 2017 року вона уклала договір про наміри щодо продажу належного їй житлового будинку та придбання квартири АДРЕСА_2 (далі - спірна квартира). В рахунок гарантії своїх намірів покупець будинку ОСОБА_3 передала їй частину грошей в сумі 500 дол. США. В якості гарантій своїх намірів на придбання квартири вона цю суму передала родичу свого померлого чоловіка ОСОБА_2, який в свою чергу і передав ці гроші продавцю спірної квартири ОСОБА_4

24 березня 2017 року вона продала належний їй житловий будинок і в цей же день мала намір оформити договір купівлі-продажу квартири. При відвідуванні нотаріуса разом з нею був ОСОБА_5 та її син ОСОБА_2, які переконали її, щоб договір купівлі-продажу квартири було оформлено на ім'я останнього та щоб покупцем був саме він, так як вона (позивач) є людиною похилого віку і після її смерті потрібно буде здійснювати переоформлення спадщини, нести матеріальні витрати, на що вона погодилась.

Гроші від продажу її будинку були передані ОСОБА_5 та ОСОБА_2. У придбаній квартирі її зареєстрували 10 квітня 2017 року, а через деякий час їй стало відомо, що у квартиру вселився відповідач зі своєю дружиною та дитиною. Після чого родичі чоловіка запропонували їй пожити у кв. АДРЕСА_4, належній тещі відповідача. Не маючи іншого вибору, вона погодилася на це, проте, зазначена квартира є однокімнатною, без ремонту, з вкрай поганими умовами для проживання, без підведення водопостачання.

За таких обставин договір купівлі-продажу спірної квартири є удаваним в частині покупця, оскільки при його укладенні її ввели в оману щодо його істотних умов в частині покупця, так як вказана квартира придбана за її грошові кошти, але вона фактично не є покупцем.

Враховуючи викладене, позивач на підставі статті 235 ЦК України просила суд визнати частково недійсним в частині покупця ОСОБА_2 договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_2, укладений 24 березня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Лушкіною О.

В. ; перевести права покупця за вказаним договором купівлі-продажу квартири на неї; визнати за нею право власності на вказану квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено спрямованості волі сторін у правочині купівлі-продажу спірної квартири (продавця квартири ОСОБА_4 та покупця ОСОБА_2) на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, зокрема, укладення договору купівлі-продажу квартири, за яким її покупцем є саме позивач.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний договір було укладено у письмовій формі, посвідчено нотаріально, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору відповідала змісту договору, отже відсутні правові підстави, передбачені статтею 235 ЦК України, для визнання цього договору удаваним правочином.

Враховуючи, що позивач не оскаржує договір купівлі-продажу будинку, тому встановлений судом факт передачі покупцем будинку грошових коштів іншим особам, ніж продавцю, тобто безпосередньо ОСОБА_1, не є правовою підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, оскільки судом не встановлені фактичні обставини придбання відповідачем квартири саме за належні позивачу грошові кошти.

В окремій ухвалі Донецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року зазначено, що судом встановлено факт передачі коштів покупцем належного ОСОБА_1 будинку іншим особам, ніж продавцю, та направлено ухвалу прокурору Донецької області для організації досудового розслідування та перевірки в діях ОСОБА_2 та його матері складу кримінального злочину, передбаченого статтею 190 КК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач належними та допустимими доказами довела факт придбання спірної квартири за свої особисті кошти, отримані від продажу належного їй будинку, а відповідач, заперечуючи цей факт, в свою чергу не довів наявність власних або позичених коштів на придбання квартири.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 28 січня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою суду від 14 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1,1937 року народження, є особою похилого віку.

Відповідач ОСОБА_2 є племінником померлого у липні 2007 року чоловіка позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6

17 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір про наміри купівлі-продажу належного останній житлового будинку АДРЕСА_1. Сторони погодили вартість будинку - 217 600 грн, що еквівалентно 8 000 доларів США та строк укладення основного договору до 17 квітня 2017 року включно (а. с. 9-10).

Згідно із пунктом 2.1. договору в якості гарантії своїх намірів на укладення договору про наміри відчужити об'єкт нерухомості, узгоджений сторонами, покупець ОСОБА_3 сплачує продавцю суму в розмірі 13 600 грн, що еквівалентно 500 доларів США на момент укладення договору, яка зараховується у вартість нерухомості.

Договір підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_3, при його підписанні продавцю ОСОБА_1 передані п'ять купюр доларів США, а саме: LB36599966 V, LB 36599967V, LB36599968V, LB36599969 V, LB 04310082С, що відображено у пункті 6.8. договору (а. с.10).

17 березня 2017 року між ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_2 і його дружиною ОСОБА_7 з іншої сторони був укладений договір про наміри купівлі-продажу кв. АДРЕСА_2 (а. с.11-12). Сторони погодили вартість квартири - 266 560 грн, що еквівалентно 9 800 доларів США та строк укладення основного договору до 17 квітня 2017 року включно.

Згідно із пунктом 2.1. договору в якості гарантії своїх намірів на укладення договору про наміри відчужити об'єкт нерухомості узгоджений сторонами, покупець сплачує продавцю суму в розмірі 13 600 грн, що еквівалентно 500 доларів США на момент укладення договору, яка зараховується у вартість нерухомості.

Договір підписаний ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_7, при його підписанні продавцю ОСОБА_4 передані п'ять купюр доларів США, а саме: LB36599966 V, LB 36599967V, LB36599968V, LB 36599969 V, LB 04310082С, про що відображено у пункті 6.8 договору (а. с. 12).

24 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 за 100 000 грн, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Лушкіною О. В. (а. с. 83). У цей же день між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га біля вищевказаного будинку. Вартість вказаної земельної ділянки 30 000 грн (а. с. 97).

24 березня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_2 за 103 000 грн, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Лушкіною О. В. (а. с. 38).

ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_7 та малолітній син ОСОБА_9 зареєстровані та проживають у кв. АДРЕСА_2. Окрім них у вказаній квартирі також зареєстрована, однак не проживає ОСОБА_1 (а. с. 64), яка фактично проживає у однокімнатній кв. АДРЕСА_4, що належить на праві приватної власності тещі відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_10.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам постанова суду апеляційної інстанцій відповідає не в повній мірі з таких підстав.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

При вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбане за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір відповідно до статей 235, 236 ЦК України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Зокрема, за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно.

Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що позивач не довела своїх позовних вимог, оскільки всупереч вимог статті 81 ЦПК України не надала належних та допустимих доказів того, що оспорюваний нею правочин купівлі-продажу нерухомого майна є удаваними в частині покупця і спірна квартира придбана саме за її кошти.

Надаючи оцінку доводам позивача про те, що гроші від продажу її будинку були передані ОСОБА_5 та ОСОБА_2, суд дійшов висновків, що вони не підтверджують факт придбання спірного майна саме за особисті грошові кошти позивача, а також не доводять підстав і обставин, з якими закон пов'язує удаваність угоди купівлі-продажу нерухомого майна в частині особи покупця.

Такий висновок суду колегія суддів вважає передчасним та таким, що зроблений за неповного встановлення обставин у справі та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Так, вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому факту, що грошові кошти, отримані ОСОБА_1 за наслідком укладення договору про наміри продати належний їй житловий будинок, у розмірі 500 доларів США на підставі пункту 6.8. договору були передані ОСОБА_4 в рахунок придбання квартири кв. АДРЕСА_2.

Із текстів укладених в один і той же день договорів про наміри продати належний ОСОБА_1 житловий будинок та про намір ОСОБА_11 купити спірну квартиру вбачається, що сплачена майбутніми покупцями грошова сума у розмірі 500 доларів складалась із ідентичних грошових купюр: LB36599966 V, LB 36599967V, LB36599968V, LB 36599969 V, LB 04310082С (а. с. 10,12).

Ці обставини підтвердили також допитані судом першої інстанції свідки: приватний нотаріус Лушкіна О. В., ОСОБА_3, ОСОБА_12.

Так, приватний нотаріус Лушкіна О. В. показала суду, що вказані договори купівлі-продажу належного ОСОБА_1 будинку та придбаної ОСОБА_2 квартири посвідчувались з різницею у декілька хвилин.

Свідок ОСОБА_3 пояснила суду, що завдаток у сумі 500 доларів за купівлю належного ОСОБА_1 будинку, а також грошові кошти у розмірі 7 500 доларів США, за які він був придбаний, вона передала племінниці позивача ОСОБА_13 (мати відповідача). При підписанні договору купівлі-продажу будинку позивач сильно хвилювалася і плакала, не дуже хотіла продавати будинок і говорила їй, що шкодує про те, що пішла з нього. А після підписання договору позивач сказала їй про те, що навіть не зрозуміла що саме і навіщо вона підписала.

Вказані обставини підтвердила також мати ОСОБА_3 - свідок ОСОБА_12 (а. с. 149-150).

При цьому, заперечуючи факт придбання квартири за кошти, отримані від продажу належного ОСОБА_1 будинку, відповідач ОСОБА_2 не зміг пояснити суду чому саме ті самі грошові купюри у розмірі 500 доларів США, які були отримані ОСОБА_1 за проданий будинок, були сплачені ним під час укладення попереднього договору купівлі спірної квартири (а. с. 148).

Наведених вище норм права та обставин справи суд апеляційної інстанції під час вирішення спору у цій справі не врахував, дійшовши передчасного висновку про недоведеність позовних вимог щодо визнання недійсним спірного договору в частині покупця, який при цьому суперечить мотивам постановленої судом окремої ухвали, в якій колегія суддів вказала на можливість наявності у діях відповідача та його матері складу злочину, передбаченого статтею 190 КК України, з приводу купівлі-продажу спірної квартири.

Разом із тим суд не взяв до уваги ідентичність часу та місця укладення договорів купівлі-продажу належного ОСОБА_1 будинку та придбаної ОСОБА_2 квартири; передачу частини коштів, отриманих від продажу будинку, під час купівлі квартири; факт реєстрації позивача після відчуження належного їй будинку у придбаній спірній квартирі при тому, що сама вона не є покупцем ні спірної квартири, ні будь-якого іншого житла, а також фактичне проживання позивача у тещі відповідача.

При цьому колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про переведення прав покупця та визнання права власності на квартиру, оскільки можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 375, 376 ЦК України, в інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України). Разом із тим, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом визнання недійсним спірного договору в частині покупця не потребує додаткового визнання за позивачем права власності, оскільки сам по собі породжує таке право.

Відповідно ~law30~, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.

Суд апеляційної інстанції у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірив усіх доводів сторін, й не надав належної правової оцінки поданим ними доказам, не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору в частині покупця на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При цьому у разі, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що спірний договір купівлі-продажу, вчинений відповідачем, за кошти позивача і для неї, може бути визнаний недійсним у частині, що стосується покупця, з одночасним визнанням, що покупцем за цим договором є позивач, тобто особа, за кошти якої і для якої фактично відбулась купівля.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані позивачем докази про придбання спірної квартири за її особисті кошти і для власного проживання, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 411, 415, 416, 417, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В.

Шипович