Історія справи

Постанова

Іменем України

02 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 175/2221/17

провадження № 61-45439св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: відділ опіки та піклування Дніпровської державної адміністрації Дніпропетровської області, Новокодацький відділ державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2018 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що після розірвання шлюбу, 04 листопада 2015 року він уклав з відповідачем договір про участь у вихованні та утриманні дитини.

Згідно з підписаним договором, сторони уклали угоду щодо визначення місця проживання дитини та способу участі батька у вихованні дитини. Сторони визначили, що місцем проживання ОСОБА_4 є місце проживання його матері, а саме: АДРЕСА_1 , або інше зареєстроване місце проживання матері. Оскільки відповідач систематично порушувала свої обов`язки, позивач вимушений був звернутися до суду з позовом про визнання факту порушення умов договору про участь у вихованні та утриманні дитини від 04 листопада 2015 року, стягнення моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2016 року у справі № 175/1144/16 (провадження № 175/477/16) визнано факт порушення ОСОБА_3 умов пунктів 2, 6, 13, 15, 17, 22 договору про участь у вихованні та утриманні дитини від 04 листопада 2015 року, та заборонив ОСОБА_3 порушувати умови договору про участь у вихованні та утриманні дитини від 04 листопада 2015 року, щодо режиму побачення дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 не менше ніж будь-які три доби на тиждень за місцем свого проживання, порушувати умови щодо спілкування батька з дитиною за допомогою мобільного зв`язку щодо виховання дитини з повагою до батька.

Не дивлячись на укладену угоду, та ухвалене рішення суду, відповідач не припинила порушувати умови договору, а з 31 липня 2016 року взагалі перестала надавати позивачу дитину для побачень. Уникає телефонних розмов, не відчиняє двері, на листи та повідомлення не реагує, на звернення поліції, виконавчої служби органу опіки не реагує.

Позивач зазначав, що відповідач своїми діями штучно створює умови для втрати зв`язків дитини з батьком, перешкоджаючи їх вільному спілкуванню, порушуючи умови договору та норми закону, умисно не виконує рішення суду, а тому просив суд визначити місце проживання дитини разом з батьком.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2017 року у складі судді Шабанова А. М. позов задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач систематично порушувала свої обов`язки за договором, що підтверджено рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2016 року, яким було визнано факт порушення ОСОБА_3 умов договору про участь у вихованні та утриманні дитини, та заборонено їй порушувати умови договору про участь у вихованні та утриманні дитини, порушувати умови щодо спілкування батька з дитиною за допомогою мобільного зв`язку щодо виховання дитини з повагою до батька. Наявність такого рішення і стало підставою для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 704,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом не було встановлено жодної суттєвої або виняткової обставини, саме у розумінні статті 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання сина ОСОБА_4 з матір`ю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не направив відповідних запитів для отримання висновків служби у справах дітей з відповідних районів за місцем проживання батька та матері; не врахував практики Європейського суду з прав людини щодо рівності прав батьків у спорах про опіку над дітьми; не врахував відсутності у відповідача власного житла та постійного місця роботи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що позивач та відповідач знаходились у шлюбі з 16 березня 2013 року, якій було розірвано рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у 2014 році.

Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

04 листопада 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про участь у вихованні та утриманні дитини.

Згідно з умовами цього договору було визначено місце проживання дитини та спосіб участі батька у вихованні дитини, а саме: сторони визначили, що місцем проживання ОСОБА_4 є місце проживання його матері, за адресою АДРЕСА_1 , або інше зареєстроване місце проживання матері.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, мати та дитина проживають разом за адресою: АДРЕСА_3 , малолітня дитина має всі необхідні умови для виховання та розвитку, а саме іграшки, книжки, сезонний одяг та взуття, предмети для дозвілля та активного відпочинку, взаємовідносини матері та сина добрі, поважні, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, а тому комісія вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_3 (а. с. 212-213).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання факту порушення умов договору про участь у вихованні та утриманні дитини задоволено, визнано факт порушення ОСОБА_3 умов пунктів 2, 6, 13, 15, 17, 22 договору про участь у вихованні та утриманні дитини, та заборонено ОСОБА_3 порушувати умови договору про участь у вихованні та утриманні дитини від 04 листопада 2015 року, щодо режиму побачення дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 не менше ніж будь-які три доби на тиждень за місцем свого проживання, порушувати умови щодо спілкування батька з дитиною за допомогою мобільного зв`язку щодо виховання дитини з повагою до батька.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому, саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Слід зазначити, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Таким чином, Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що проживання дитини з матір`ю суперечить інтересах дитини, а навпаки забезпечує розвиток дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Крім того, встановлені за рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2016 року обставини про порушення умов договору про участь у вихованні та утриманні дитини можуть бути підставою тільки для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, що прямо передбачено частиною четвертою статті 157 СК України, відповідно до вимог якої той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків, та не може бути підставою, саме для визначення місця проживання дитини з батьком.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував практики Європейського суду з прав людини щодо рівності прав батьків у спорах про опіку над дітьми не є підставою для скасування судового рішення, оскільки помилкове посилання суду апеляційної інстанції на принцип 6 Декларації прав дитини щодо того малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю не вплинуло на результат розгляду справи та на висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не направив відповідних запитів для отримання висновків служби у справах дітей з відповідних районів за місцем проживання батька та матері та не врахував відсутності у відповідача власного житла та постійного місця роботи не знайшли свого підтвердження та не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

При вирішенні справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. М. Сімоненко