Постанова

Іменем України

02 липня 2020 року

м. Київ

справа № 204/446/17

провадження № 61-39690св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Дім Страхування»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 22 листопада 2017 року у складі судді Дубіжанської Т. О. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Дім страхування» (далі - ПАТ «Страхова компанія «Дім Страхування») про стягнення суми страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну і життю потерпілого, та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 20 липня 2014 року з вини ОСОБА_2 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП). ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Geely Emgrand 7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на перехресті вул. Тітова та вул. Суворова у м. Дніпропетровську, порушив вимоги Правил дорожнього руху України, виконуючи маневр обгону, скоїв наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , який рухався на велосипеді «Wheeler» у попутному напрямку та виконував маневр повороту ліворуч. У результаті ДТП настала смерть потерпілого ОСОБА_3 , який є її сином.

Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, та засуджено до шести років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки, який набрав законної сили. Вона (позивач) визнана потерпілою у вказаному кримінальному провадженні. Вироком суду на її користь стягнуто з ОСОБА_2 в рахунок відшкодування майнової шкоди 91 611,00 грн, а також на відшкодування моральної шкоди 500 000,00 грн.

01 серпня 2014 року вона звернулася до ПАТ «Страхова компанія «Дім Страхування», у якому застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , про виплату страхового відшкодування, заподіяного майну та життю потерпілого ОСОБА_3 внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , проте двічі отримала відмову у зв`язку з тим, що вона не звернулася в установлений законом строк.

Вважаючи відмову ПАТ «Страхова компанія «Дім Страхування» про виплату їй страхового відшкодування безпідставною, посилаючись на неправомірність дій відповідача, позивач просила стягнути з відповідача на її користь суму страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілого, в розмірі 91 650,00 грн, суму страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю потерпілого, в розмірі 183 300,00 грн та моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 22 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Дім Страхування» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю потерпілого ОСОБА_3 , в розмірі 47 944 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню страхове відшкодування за шкоду, заподіяну життю потерпілого внаслідок ДТП, у розмірі понесених позивачем витрат, що підтверджені належними та допустимими доказами.

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення шкоди, заподіяної майну потерпілого, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звернулася з цією вимогою до відповідача після спливу річного строку позовної давності.

В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, через неналежне виконання страховиком своїх зобов`язань за договором страхування, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 22 листопада 2017 року в частині стягнутої суми страхового відшкодування змінено.

Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Дім Страхування» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю потерпілого ОСОБА_3 , в розмірі 14 616,00 грн.

Вирішено питання щодо компенсації ПАТ «Страхова компанія «Дім Страхування» судового збору в розмірі 5 084,25 грн за рахунок держави.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що розмір стягнутого з відповідача на користь позивача страхового відшкодування підлягає зменшенню до 14 616,00 грн, оскільки стягнута рішенням суду першої інстанції сума страхового відшкодування перевищує розмір, встановлений Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на день настання страхового випадку.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким заявлені нею позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вона повинна була протягом року звернутись до страхової компанії з відповідною заявою про отримання страхового відшкодування є безпідставним.

Суди попередніх інстанцій не врахували факт заподіяння позивачу як потерпілій (матері загиблого ОСОБА_3 ) моральної шкоди внаслідок позбавлення його життя, не застосували до спірних правовідносин вимоги статей 23, 1168 ЦК України.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди, пов`язаної з витратами на лікування та поховання потерпілого, суди першої та апеляційної інстанцій, порушили вимоги статті 22 ЦК України.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ПАТ «Страхова компанія «Дім Страхування» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вважає, що вони ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 подала заперечення на відзив ПАТ «Страхова компанія «Дім Страхування», у якому просить задовольнити її касаційну скаргу та скасувати рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 22 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Страхова компанія «Дім страхування» про стягнення суми страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну і життю потерпілого, та відшкодування моральної шкоди.

Витребувано із Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська зазначену справу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 липня 2014 року приблизно о 23 год. 00 хв. ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем «Geely Emgrand 7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , і, рухаючись по вул. Тітова з боку пр. Кірова у напрямку вул. Макарова у м. Дніпропетровську, порушив вимоги Правил дорожнього руху України, виконуючи маневр обгону, скоїв наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , який рухався на велосипеді «Wheeler» у попутному напрямку та виконував маневр повороту ліворуч.

У результаті вказаної дорожньо-транспортної події велосипедист ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень ІНФОРМАЦІЯ_1 помер в Дніпропетровській клінічній лікарні ім. І. І. Мечникова.

Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, та призначено йому покарання у вигляді семи років та шести місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. Також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 91 611,00 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди та 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 250 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2016 року вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2016 року змінено. Пом'якшено ОСОБА_2 покарання, призначене за частиною 2 статті 286 КК України, до шести років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. В іншій частині вирок залишено без змін.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПАТ «Страхова компанія Дніпроінмед», найменування якої було змінено на ПАТ «Страхова компанія «Дім Страхування», що підтверджується полісом № АС/6798660 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Позивач зверталася до відповідача з заявою про страхове відшкодування 12 грудня 2016 року та 05 січня 2017 року, що підтверджується листами ПАТ «Страхова компанія «Дім Страхування» від 20 грудня 2016 року № 1798 та від 06 січня 2017 року № 27.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У заявлених позовних вимогах позивач просила стягнути з відповідача на її користь страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну та життю потерпілого.

Спірні правовідносини в даній справі регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Відповідно до пункту 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи повідомлення потерпілої особи про подію з транспортним засобом позивач подала до ПАТ «Страхова компанія «Дніпроінмед» 01 серпня 2014 року, а з заявою про страхове відшкодування звернулася до відповідача 12 грудня 2016 року та 05 січня 2017 року.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, установивши що дорожньо-транспортна пригода сталася 20 липня 2014 року, а з вимогою про стягнення страхового відшкодування майна потерпілого позивач звернулася до відповідача після спливу річного строку, правильно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення шкоди, заподіяної майну потерпілого.

Відповідно до пункту 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV цей строк є присічним і поновленню не підлягає.

Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2019 року в справі № 465/4287/15, провадження № 14-406цс19.

Застосування судами норм про позовну давність не вплинуло на правильність судових рішень.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 27.1 статті 27 вказаного Закону встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Суди встановили, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та смерті потерпілого ОСОБА_3 позивачем були понесені витрати в розмірі 47 944, 74 грн.

Відповідно до статті 27.4. Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного памятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що стягнута рішенням суду першої інстанції сума страхового відшкодування перевищує розмір, встановлений Законом № 1961-IV, на день настання страхового випадку, обґрунтовано зменшив суму страхового відшкодування до 14 616,00 грн.

Заявляючи вимоги до відповідача про стягнення моральної шкоди, позивач, як на підставу, посилалась на неналежне виконання страховиком своїх зобов`язань, зокрема, на необхідність неодноразових звернень, які залишені без належної уваги та реагування, невизнання страховиком факту подання заяви про страхове відшкодування, що завдало їй моральних, душевних страждань.

Питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому, врегульовано статтею 26-1 Закону № 1961-IV, згідно з якою, моральна шкода відшкодовується страховиком потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Оскільки позивач свою вимогу про відшкодування моральної шкоди мотивувала неналежним виконанням страховиком своїх зобов`язань, що призвело до моральних і душевних страждань, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно відмовив в задоволенні зазначених вимог.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2019 року в справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди попередніх інстанцій не врахували факт заподіяння позивачу як потерпілій (матері загиблого ОСОБА_3 ) моральної шкоди внаслідок позбавлення життя її сина, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені обставини не були предметом позовних вимог.

Інші доводи не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, а зводяться до оцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Верховний Суд не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та переоцінювати їх згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 22 листопада 2017 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук