Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.11.2018 року у справі №145/1448/17

Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 145/1448/17

провадження № 61-46925св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є.

В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

відповідач за первісним та за зустрічним позовом) - Селищенська сільська рада Тиврівського району Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана ОСОБА_3, на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2018 року в складі судді: Кіосак Н. О., та постанову апеляційного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Матківської М. В., Денишенко Т. О., Медяного В. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом.

Первісний позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5, який до дня смерті проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1. Після його смерті відкрилася спадщина на право на земельну частку (пай) розміром 2,64 умовних кадастрових гектара, розташовану на території Селищенської сільської ради і на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1, щодо яких він прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач вказував, що рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2017 року встановлено факт, що батько позивача - ОСОБА_5 був сином ОСОБА_6 та визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1. Право ОСОБА_6 на земельну частку (пай) вбачається із Державного акта на право колективної власності на землю серії ВН, виданого на підставі рішення Селищенської сільської ради від 28 грудня 1995 року, і книгою реєстрації сертифікатів, де зазначено, що право ОСОБА_6 на земельну частку (пай) зареєстроване 29 березня 2001 року за № 148. За життя його батько належним йому майном не розпорядився, а він є спадкоємцем першої черги за законом. Заяву про прийняття спадщини після смерті батька він не подавав, проте відповідно до статті 1268 ЦК України він є таким, що прийняв спадщину, так як на час відкриття спадщини проживав та був зареєстрований разом із спадкодавцем та в установлений законом шестимісячний строк не відмовився від прийняття спадщини.

Отримати свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) він не має можливості, оскільки втрачений сертифікат на право власності на земельну частку (пай) серії РН № 048145, виданий 29 березня 2001 року на ім'я ОСОБА_6.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2017 року до участі у справі співвідповідачем залучено ОСОБА_2

ОСОБА_1, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив:

встановити факт, що ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був сином ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2;

встановити факт, що ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично до шести місяців прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Селище Тиврівського району;

визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), розміром 2,64 умовних кадастрових гектара, розташовану на території Селищенської сільської ради Тиврівського району, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і який успадкував вказане право після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на земельну частку (пай).

Зустрічний позов обґрунтований тим, що після смерті матері ОСОБА_2 - ОСОБА_6, яка на час смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2, була зареєстрована по АДРЕСА_1, але постійно проживала по АДРЕСА_2, відкрилась спадщина, до складу якої входить право на земельну частку (пай), розміром 2,64 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Селищенської сільської ради Тиврівського району, відповідно до Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РН № 048145, виданого Тиврівською районною державною адміністрацією 27 березня 2001 року, та житловий будинок по АДРЕСА_1. Спадкоємцями за законом першої черги є ОСОБА_2, її брати - ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та сестри - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, не прийняли спадщину і не мають бажання продовжувати строк на її прийняття, про що написали відповідні заяви. ОСОБА_10 прийняла спадщину, але право власності на спадкове майно не оформила, так як ІНФОРМАЦІЯ_3. Її діти - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не мають наміру оформляти спадщину, про що написали відповідні заяви. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після його смерті спадщину прийняв його син - позивач ОСОБА_1

ОСОБА_2 вказувала, що вонаприйняла спадщину після смерті матері ОСОБА_6, так як фактично вступила в управління і володіння спадковим майном згідно зі статті 549 ЦК УРСР в редакції, що була чинною на час відкриття спадщини. Після смерті матері вона доглядала за спадковим будинком, зробила у ньому ремонт (пофарбувала вікна, двері, побілила стіни), частину будинку, у якій проживала мати, закрила на свій ключ. У неї залишились оригінал свідоцтва про право власності на житловий будинок, ощадна книжка матері, після смерті матері вона отримала сертифікат на земельну частку (пай) на ім'я матері. На час смерті мати проживала в будинку доньки ОСОБА_10 по АДРЕСА_2, де вони спільно доглядали її до дня смерті. Після смерті матері за її заповідальним розпорядженням вона отримала з рахунку матері грошовий вклад в сумі 3078 грн., який витратила на виготовлення пам'ятника.

ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину на майно ОСОБА_6, проте відповідь ще не отримала. Але нотаріус їй повідомила, що у видачі свідоцтва про право на спадщину їй буде відмовлено, оскільки сертифікат про право на земельну частку (пай) на ім'я матері було видано після її смерті.

ОСОБА_2 просила:

встановити факт, що вона фактично прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Селище Тиврівського району;

визнати за нею право на земельну частку (пай) у землі, що перебувала в колективній власності СВК "Селищанський", розміром 2,64 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що розташована на території Селищенської сільської ради Тиврівського району, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково:

встановлено факт, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 був сином ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2;

встановлено факт, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 фактично до шести місяців прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.

Селище Тиврівського району Вінницької області;

визнано за ОСОБА_1 право на 1/2 частину права земельної частки (паю) розміром 2,64 умовних кадастрових гектара, розташовану на території Селищенської сільської ради Тиврівського району, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Селище Тиврівського району Вінницької області, який успадкував вказане право після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Селище Тиврівського району Вінницької області.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково:

встановлено факт, що ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Селище Тиврівського району Вінницької області.

визнано за ОСОБА_2 право на 1/2 частину права на земельну частку (пай) у землі КСП "Селищанське", розміром 2,64 умовних кадастрових гектара, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що розташована на території Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Селище Тиврівського району Вінницької області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що вимоги про встановлення факту, що ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був сином ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, про встановлення факту, що ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично до шести місяців прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Селище Тиврівського району, обґрунтовані та підлягають задоволенню. Протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 її діти - батько позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вступили у володіння спадковим майном. ОСОБА_2, починаючи з 12 травня 1999 року до 2004 року користувалась частиною будинку матері за цією адресою, проводила там поточний ремонт. Після смерті матері відповідач ОСОБА_2 27 березня 2001 року отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) з метою оформлення спадщини; отримала у банку грошовий вклад, який належав померлій ОСОБА_6. Тобто ОСОБА_5 і ОСОБА_2 є такими, що прийняли спадщину після смерті матері ОСОБА_6.

Відповідно до нотаріально засвідчених заяв ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_8 вони відмовились від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а. с. 74-78). Таким чином ОСОБА_5 та ОСОБА_2 мали право на 1/2 частину спадкового майна кожен після смерті своєї матері ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на право на 1/2 частку земельної ділянка (паю), площею 2,64 умовних кадастрових гектара, що розташована на території Селищенської сільської ради Тиврівського району, право на яку належало його матері ОСОБА_6, після смерті якої він прийняв спадщину, оскільки вступив в управління спадковим майном. Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняв його син - ОСОБА_1, який 19 березня 2016 року подав в нотаріальну контору відповідну заяву.

При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину та не вступила у фактичне володіння або управління та користування спадковим майном, апеляційний суд вказав, що після смерті матері ОСОБА_6 ОСОБА_2 починаючи з 12 травня 1999 року до 2004 року користувалась частиною будинку матері по АДРЕСА_1, провела там поточний ремонт; з метою оформлення спадщини звернулася у відповідні інстанції для виготовлення і отримання сертифіката на право на земельну частку (пай) та отримала його ІНФОРМАЦІЯ_4 (після смерті матері); у неї знаходяться в оригіналі документи спадкодавця: свідоцтво про право особистої власності на будинковолодіння, яке належало ОСОБА_6, по АДРЕСА_3, ощадна книжка на ім'я ОСОБА_6, по якій ОСОБА_2 отримала грошовий вклад у банку, що належав спадкодавцю; сертифікат на право на земельну частку пай на ім'я ОСОБА_6. Тобто, ОСОБА_2 вчинила дії, визначені статтею 549 ЦК УРСР 1963 року, що свідчать про прийняття нею спадщини.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, що підписана представником ОСОБА_3, в якій просив постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року та рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2018 року в частині задоволення зустрічного позовускасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову відмовити та визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), розміром 2,64 умовних кадастрових гектара, розташовану на території Селищенської сільської ради Тиврівського району. При цьому посилався на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, врахувавши довідку Селищенської сільської ради від 29 листопада 2017 року № 1995, покази свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, які вказали, що після відкриття спадщини ОСОБА_2 періодично навідувалась до будинку, де проживала ОСОБА_6, одразу після її смерті. Позивач за первісним позовом не згодний з рішенням суду першої інстанції в частині фактичного прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6 та визнання за нею 1/2 частину права на земельної частки (пай) у землі КСП "Селищанське", розміром 2,64 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6. Суди не врахували те, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина до складу якої входить житловий будинок з господарськими спорудами за адресою в АДРЕСА_1.25 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Тиврівської державної нотаріальної контори з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1. ОСОБА_2 ні після смерті матері ОСОБА_6, ні після смерті її брата ОСОБА_5 не зверталась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня її відкриття, так само і не зверталась з позовом до суду про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Зазначений житловий будинок з господарськими спорудами успадкував батько позивача ОСОБА_5 після смерті його матері (бабусі позивача) ОСОБА_6. ОСОБА_5 постійно проживав зі своєю матір'ю ОСОБА_6 за адресою в АДРЕСА_1. ОСОБА_5 фактично вступив в управління та володіння майном, тим самим визнається таким, що прийняв спадщину на все майно яке належало померлій його матері ОСОБА_6.

Вказує, що ОСОБА_2, яка є дочкою ОСОБА_6 не є такою, що фактично прийняла спадщину в розумінні ст. 549 ЦК УРСР, оскільки на момент смерті ОСОБА_6 вона не проживала за місцем відкриття спадщини, тобто в АДРЕСА_1, не користувалась майном, що належало спадкодавцю, земельної ділянки, яка знаходиться біля житлового будинку, не обробляла, а тому не вступила в фактичне володіння або управління та користування спадковим майном, а тільки час від часу, навідувалась до будинку, де після смерті проживав і фактично володів будинком її брат ОСОБА_5. За весь час вона ні одного разу не розмовляла із ОСОБА_5 про прийняття будинку у спадщину, вони не говорили, що вона також претендує на частину будинку. За період проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перекрили дах вказаного житлового будинку, здійснили заміну газового котла, оплачували рахунки за енерго- та газопостачання. ОСОБА_1 проживає у вказаному житловому будинку по даний час.

Однак суди вказані обставини не взяли до уваги. Проте взято до уваги пояснення свідків, які не відповідають дійсності, що і призвело до необґрунтованого та незаконного рішення в частині фактичного прийняття спадщини ОСОБА_2 та визнання нею права на 1/2 частину земельної ділянки (паю).

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що в касаційній скарзі не міститься жодного доводу про незаконність судових рішень в частині задоволених позовних вимог первісного позову про встановлення факту, що ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був сином ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, про встановлення факту, що ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично до шести місяців прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.

Селище Тиврівського району, про визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 частину права земельної частки (паю) розміром 2,64 умовних кадастрових гектара. Касаційна скарга містить тільки доводи про незаконність судових рішень в частині відмови в задоволенні первісної позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 частину права земельної частки (паю) розміром 2,64 умовних кадастрових гектара та в частині задоволення зустрічних позовних вимог про встановлення факту, що ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Селище Тиврівського району Вінницької області та визнання за ОСОБА_2 права на 1/2 частину права земельної частки (паю) розміром 2,64 умовних кадастрових гектара, а тому судові рішення переглядаються в касаційному порядку тільки в цій частині.

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги.

Вказує, що ОСОБА_2 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, зокрема починаючи з дня смерті матері користувалася та доглядала за частиною спадкового будинку в якій проживала матір, зробила в цій частині невеликий ремонт (покрасила вікна, двері, побілила стіни, відремонтувала електропроводку), цю частину будинку закрила на ключ, яким користувалась тривалий час до смерті матері і після її смерті. До цього часу в цій частині знаходяться мої речі, одяг та взуття. ОСОБА_2 також в жовтні 1999 року отримала на пай матері зерно, яке видавалось відповідно до Списку пайовиків, так як Сертифікат мені був виданий пізніше, в 2001 році, що підтверджено моїм підписом в журналі видачі Сертифікатів. Крім того, батько позивача, ОСОБА_5 не заперечував проти того щоб ОСОБА_2 користувалась деякий час городом та частиною будинку, в якій проживала матір, він погоджувався на те, що кожен з нас має право на спадщину в рівних частках. Факт володіння спадковим майном також підтверджується наявністю в ОСОБА_2 на руках: оригіналу ощадної книжки серії НОМЕР_2 ощадкаси № 2933/028 в с. Селище особовий рахунок НОМЕР_3 ОСОБА_6 із заповідальним розпорядженням спадкодавця, яке було реалізоване; оригінала свідоцтва № 198 про право особистої власності на спадковий житловий будинок виданого 15 грудня 1988 року виконкомом Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області на ім'я ОСОБА_6. Факт володіння та користування спадковим майном в шестимісячний період після смерті матері, підтвердили в судовому засіданні свідки, ОСОБА_17, ОСОБА_12 та ОСОБА_18, котрі добре знають нашу сім'ю, які також підтвердили те, що ОСОБА_6 на протязі 2,5 років перед смертю і на час смерті проживала в будинку ОСОБА_10. Пояснення цих свідків не суперечать іншим доказам і вони не спростованні доказами, наданими позивачем.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди в справі за позовом ОСОБА_1 до Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, факту прийняття спадщини та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Селище Тиврівського району померла ОСОБА_6, яка була зареєстрована в АДРЕСА_3.

ОСОБА_5 був сином ОСОБА_6, а ОСОБА_2 - дочка.

15 грудня 1988 року виконавчим комітетом Селищенської сільської ради народних депутатів видано свідоцтво АДРЕСА_4, яке належить до колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_6

ОСОБА_6, як член КСП "Селищанське", набула право на земельну частку (пай) в розмірі 2,64 умовних кадастрових гектари, що вбачається із Державного акта на право колективної власності на землю, виданого відповідно до рішення Селищенської сільської ради народних депутатів від 28 серпня 1995 року, та зі Списку громадян - членів КСП, що є додатком до нього, де спадкодавець зазначена під № 203. Після смерті ОСОБА_6 27 березня 2001 року на її ім'я видано сертифікат на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності СВК "Селищанський", розміром 2,64 в умовних кадастрових гектара без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Згідно листа Державного нотаріального архіву Вінницької області від 06 жовтня 2017 року № 2469/01-18 згідно даних Алфавітної книги обліку спадкових справ Тиврівської державної нотаріальної контори за 1999-2007 роки, що знаходяться на зберіганні в Державному нотаріальному архіві Вінницької області, спадкова справа після смерті ОСОБА_6 нотаріальною конторою не заводилась.

Суди встановили, що ОСОБА_5 і ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 ОСОБА_5 був зареєстрований і проживав у будинку по АДРЕСА_3 на день смерті матері ОСОБА_6 ОСОБА_2 починаючи з 12 травня 1999 року до 2004 року користувалась частиною будинку матері по АДРЕСА_3, провела там поточний ремонт, з метою оформлення спадщини звернулася у відповідні інстанції для виготовлення і отримання сертифіката на право на земельну частку (пай) та отримала його ІНФОРМАЦІЯ_4 (після смерті матері); у неї знаходяться в оригіналі документи спадкодавця: свідоцтво про право особистої власності на будинковолодіння, яке належало ОСОБА_6, по АДРЕСА_3, ощадна книжка на ім'я ОСОБА_6, по якій ОСОБА_2 отримала грошовий вклад у банку, що належав спадкодавцю; сертифікат на право на земельну частку пай на ім'я ОСОБА_6. Тобто, ОСОБА_2 вчинила дії, визначені статтею 549 ЦК УРСР 1963 року, що свідчать про прийняття нею спадщини.

Відповідно до нотаріально засвідчених заяв ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_8 вони відмовились від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

На час смерті ОСОБА_5 проживав і був зареєстрований по АДРЕСА_3.

Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняв його син - позивач по справі ОСОБА_1, який 19 березня 2016 року подав в нотаріальну контору відповідну заяву.

Постановою державного нотаріуса Тиврівської державної нотаріальної контори від 3 червня 2017 року № 1328/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) на території Селищенської сільської ради Тиврівського району після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.

Селище Тивірвського району, оскільки спадкоємцем не надано оригіналу сертифіката на право на земельну частку (пай).

08 грудня 2017 року державним нотаріусом Тиврівської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 2264/02-31, якою відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала в колективній власності СВК "Селищанський", розміром 2,64 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка належала ОСОБА_6 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РН № 048145, виданого 27 березня 2001 року, оскільки спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не заводилась, заявниця до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не зверталась, сертифікат на право на земельну частку (пай) видано після смерті ОСОБА_6.

Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_6) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

У частині 1 та 2 статті 549 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_6) передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_6) свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12 зроблено висновок, що "відповідно до статей 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого. Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Згідно з положеннями статей 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статей 549, 554 ЦК) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину".

За таких обставин, суди обґрунтовано зробили висновок про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та про визнання за ОСОБА_2 права на 1/2 частину права земельної частки (паю) розміром 2,64 умовних кадастрових гектарата правильно відмовили в задоволенні первісної позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права на 1/2 частину права земельної частки (паю) розміром 2,64 умовних кадастрових гектара.

Згідно частини 2 статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині без змін.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401,409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволенні первісної позовної вимоги ОСОБА_1 до Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області та ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 частину права земельної частки (паю) розміром 2,64 умовних кадастрових гектара та в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області про встановлення факту, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Селище Тиврівського району Вінницької області та визнання за ОСОБА_2 права на 1/2 частину права земельної частки (паю) розміром 2,64 умовних кадастрових гектара, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков