Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2019 року у справі №349/194/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року

м. Київ

справа № 349/194/18

провадження № 61-4578 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , Вербилівська сільська рада,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Гринчишина Ігоря Ярославовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2018 року в складі судді Лошак О. О. та на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в складі колегії суддів Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , Вербилівської сільської ради та просив визнати недійсними записи в погосподарській книзі за 1986-1990 та 1990-1991 роки щодо статусу домоволодіння по АДРЕСА_1 як «господарства колгоспника».

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 указував, що ОСОБА_2 оспорює його та ОСОБА_3 право власності на частки в зазначеному домоволодінні з підстав віднесення його до суспільної групи «колгоспний двір», однак фактично це домоволодіння було «робітничим двором».

Оскільки голова двору ОСОБА_4 на час уведення в дію Закону України «Про власність» був пенсіонером, до виходу на пенсію працював по робітничих спеціальностях і ніколи не працював у колгоспі, то спірне домоволодіння станом на 1990-1991 роки не могло мати статусу «колгоспного двору» й відносилося до суспільної групи «господарство робітника».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Рогатинського районного суду від 11 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що в період з 10 липня 1987 року ОСОБА_5 була працюючим членом колгоспу імені Леніна Рогатинського району, а тому віднесення господарства, членом якого вона була, до суспільної групи «колгоспний двір» є правомірним і ця обставина встановлена рішенням суду в іншій цивільній справі.

Крім того, членство в колгоспі учасників двору доводить і той факт, що їм на підставі розпорядження Рогатинської РДА від 16 жовтня 2008 року як власникам земельних часток (паїв) селянської спілки «Єдність» виділено в натурі земельні ділянки.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Рогатинського районного суду від 11 жовтня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують і зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням суду першої інстнації.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26 лютого 2019 року представник позивача подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2018 року та на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Указує, що суди неповно з`ясували обставини справи, надали неправильну оцінку наявним у матеріалах справи доказам і зробили безпідставний висновок про відмову в задоволенні позову.

Спірне домоволодіння є «двором робітника», а запис «господарство колгоспника» в погосподарській книзі за 1990-1991 роки є необґрунтованим і не відповідає вимогам законодавства, чинного на час його внесення.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на дану касаційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що предметом спору в даній справі є правильність віднесення будинковолодіння по АДРЕСА_2 до суспільної групи «колгоспний двір».

У житловому будинку за даною адресою станом на 1986-1990 роки були зареєстровані ОСОБА_4 (глава сім`ї), ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_7 (онука), ОСОБА_1 (онук).

У погосподарській книзі за 1991-1995 роки зазначені два записи, в одному головою двору зазначено ОСОБА_4 і суспільну групу «колгоспний двір», в іншому - ОСОБА_3 і суспільну групу «робочий двір».

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житловий будинок, виданим Вербилівською сільською радою 20 лютого 1989 року, членам колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_4 , на праві власності належить житловий будинок по АДРЕСА_3 .

Реєстрацію права власності здійснено за «колгоспним двором», що підтверджується реєстровим № 131 в реєстровій книзі № 1.

Рішенням Вербилівської сільської ради від 01 жовтня 2000 року право власності на житловий будинок було оформлено за ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . На підставі вказаного рішення їм видано свідоцтва про право власності на домоволодіння в рівних частках.

На розгляді Рогатинського районного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Вербилівської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення Вербилівської сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частку домоволодіння.

Позов у вказаній справі пред`явлений із тих підстав, що спірне домоволодіння по АДРЕСА_4 набуте сторонами в період віднесення господарства до типу «колгоспного двору», а відтак позивач має право на 1/5 його частину як член двору.

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2017 року позов задоволено частково, визнано незаконним і скасовано рішення Вербилівської сільської ради від 01 жовтня 2000 року про оформлення права власності на житловий будинок за ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - домоволодіння в АДРЕСА_5 , видане 06 лютого 2001 року Вербилівською сільською радою. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вказані судові рішення, суди виходили з того, що спірне домогосподарство станом на момент набрання чинності Законом України «Про власність» відносилось до суспільної групи «колгоспний двір» і ОСОБА_8 , хоч і вибула з членів двору, але не втратила права власності на 1/5 частки в його майні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне

застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до статті 120 ЦК УРСР 1963 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. При цьому за змістом частини другої статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Установивши, що віднесення спірного домогосподарства до суспільної групи «колгоспний двір» встановлено судами в іншій справі, а тому не підлягає повторному доказуванню та оцінці, а позивач не надав інших належних і допустимих доказів щодо неправильного віднесення домогосподарства до суспільної групи «колгоспний двір», про що здійснено відповідні записи в погосподарській книзі, суди зробили правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу адвоката Гринчишина Ігоря Ярославовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук