Історія справи

Постанова

Іменем України

02 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 607/15490/19

провадження № 61-21435св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Верховна Рада України, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року у складі судді Ромазан В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховної Ради України, Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями Верховної Ради України.

Позов мотивовано тим, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №622/2008 від 07 липня 2008 року ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Бережанського районного суду Тернопільської області. Він належить до категорії суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, оскільки з часу набрання законної сили Законом № 1402 і по цей час кваліфікаційне оцінювання щодо нього не завершене, внаслідок чого він уже більше двох років перебуває у юридично не визначеному становищі, в частині перебування на посаді судді згідно з вказаним законом. Вважає, що за період з 01 січня 2014 року по 30 листопада 2018 року він мав право на одержання суддівської винагороди в розмірі 2 593 332 грн 15 коп., 102 636 грн допомоги на оздоровлення, натомість ним було одержано за вказаний період 1 178 066 грн 41 коп. суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення. Внаслідок прийняття Верховною Радою України незаконних, які визнані такими, що не відповідають Основному Закону України рішень (нормативно-правових актів), його позбавили майна, на отримання якого він мав право розраховувати.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України 1 517 901 грн 74 коп. матеріальної шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України незаконних рішень, якими було обмежено право на отримання ним суддівської винагороди та які були визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України у справі № 11-р/2018 від 04 грудня 2018 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 02 липня 2019 року відмовлено у відкриті провадження у вказаній справі, з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається виплата йому суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, а спори, пов`язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки професійна діяльність суддів підпадає під визначення поняття публічної служби, то і спори щодо виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення є такими, що пов`язані з проходженням публічної служби, а тому на них поширюється юрисдикція адміністративного суду. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у цій справі публічно-правового спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ним у позовній заяві заявлено лише одну вимогу про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішення Верховної Ради України, відшкодування якої врегульовано нормами ЦК України. Жодної позовної заяви про вирішення публічно-правового спору, поняття якого закріплено у пункті 2 частині першій статті 4 КАС України, ним не заявлено, а тому подана позовна заява підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки він, як позивач, є фізичною особою. Крім того в ухвалах суду першої та апеляційної інстанцій не наведено мотивів (обґрунтування), яким чином може бути пред`явлено позов про проходження публічної служби до відповідача, з яким він не перебуває у відносинах публічної служби. Зазначає, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц та у постанові від 05 червня 2019 року № 686/23445/17, на які посилалися суди першої та апеляційної інстанцій, на його думку, не застосовуються до цих правовідносин.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив Верховної Ради України, підписаний Головою Верховної Ради України Разумковим Д. О., на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому він просив залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховної Ради України, Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями Верховної Ради України.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 02 липня 2019 року відмовлено у відкриті провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року залишено без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (підпункт 1 пункту 2 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Перелік категорій справ, що належать до адміністративної юрисдикції наведений у статті 19 КАС України, згідно з якою юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої зазначеної статті) та спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби (пункт 2 частини другої тієї ж статті).

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення, на відміну від спорів щодо оскарження рішень (нормативно-правових або індивідуальних актів), дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи здійснює орган, з яким виник спір, у правовідносинах з позивачем владні управлінські функції. Для визначення юрисдикції спору з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв`язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір.

Звертаючись з зазначеним позовом ОСОБА_1 , вказав що з липня 2008 року по цей час працює на посаді судді Бережанського районного суду Тернопільської області.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У цій справі, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 15 лютого 2015 року №192-VIII.

Відповідно до статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07 липня 2010 року у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року, суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частину 3 зазначеної статті, яка встановлювала розмір посадового окладу суддям місцевого суду, рішенням Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04 грудня 2018 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Враховуючи те, що професійна діяльність суддів підпадає під визначення поняття публічної служби, то і спори щодо виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення є такими, що пов`язані з проходженням публічної служби. А тому на них поширюється юрисдикція адміністративного суду.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зважаючи на встановлене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що у цій справі наявний публічно-правовий спір, тому позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а отже, відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, є підстави для відмови у відкритті провадження по справі.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають правовому висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18) та від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій- без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович