Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.03.2019 року у справі №206/2970/17

Постанова

Іменем України

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 206/2970/17

провадження № 61-4562св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Дніпровська міська рада, відділ реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

третя особа - головне територіальне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 травня 2018 року у складі судді

Румянцева О. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня

2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т.

Р.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Дніпровської міської ради, відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа - головне територіальне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання неправомірним та скасування рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у приватну власність, визнання протиправним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позов мотивовано тим, що відповідно до рішення виконкому Індустріальної райради трудящих від 04 вересня 1975 року № 611, було розділено домоволодіння АДРЕСА_1 на два самостійних подвір'я відповідно до схеми, наданої міжміським бюро технічної інвентаризації.

Будинок літ. "А-1", що належав ОСОБА_3, виділено в самостійний з площею земельної ділянки 646 кв. м та присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2, а будинок літ. "Д-1", що належав ОСОБА_4, виділено в самостійний з площею земельної ділянки 406 кв. м та присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1, а також затверджено акт розподілу 24 червня 1975 року.

Згідно доданої до схеми можливого розподілу домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 на два самостійних визначено наступні межі: по АДРЕСА_3-16,60 кв. м, довжина - 40,2 кв. м, по

АДРЕСА_1-10,00 м, ширина зі сторони АДРЕСА_4-10,00 м, довжина - 40,60 м.

На даний час позивачка на підставі договору дарування від 04 лютого 1992 року є власником житлового будинку АДРЕСА_2, а власником сусіднього будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 2012 року є ОСОБА_2.

З моменту придбання відповідачем сусіднього будинку між сторонами постійно виникали суперечки з приводу розташування меж земельних ділянок.

На засіданні комісії з питань земельних спорів, позивачці стало відомо, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, була приватизована відповідачем на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 січня 2014 року, виданого на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 26 грудня

2012 року № 75/30. Однак, в акті про встановлення існуючих меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення її межовими знаками, який є невід'ємною частиною технічної документації та зокрема підставою для прийняття рішення Дніпропетровською міською радою щодо передачі земельної ділянки у власність її підпис, як власника суміжної земельної ділянки було підроблено. Факт підробки її підпису був встановлений висновком експерта проведеним в рамках розслідування кримінального провадження за фактом вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 190, статтею 358 КК України.

Таким чином, на думку ОСОБА_1, рішення Дніпропетровської міської ради від 26 грудня 2012 року № 75/30 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки фактично винесено на підставі підроблених документів, що свідчить про наявність підстав для його скасування. У зв'язку з цим, також підлягає скасуванню свідоцтво про право власності на земельну ділянку.

ОСОБА_1 просила:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради від 26 грудня 2012 року № 75/30 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0406 га;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно видане Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 17 січня 2014 року, індексний номер 16299068 за результатами державної реєстрації речових прав на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1210100000:09:428:0018 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд присадибна ділянка, площею 0,0406 га, власник ОСОБА_2;

- відновити належним чином погоджені межі суміжних земельних ділянок на підставі рішення № 611 виконкому Індустріальної райради депутатів трудящих від 04 вересня 1975 року про затвердження акту поділу від 24 липня 1975 року та розподілу домоволодіння АДРЕСА_1 на два самостійних двора, де:

а) будинок літ. "А-1", виділено в самостійний, з площею земельної ділянки 646 кв. м та присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2,

б) будинок літ. "Д-1", виділено в самостійний, з площею земельної ділянки 406 кв. м та присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1, відповідно до доданої схеми до вказаного акту поділу земельної ділянки по АДРЕСА_5.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 травня

2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з того, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання неправомірним та скасування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_2. Також, у зв'язку з відмовою у задоволенні вищезазначених позовних вимог не підлягає задоволенню вимога про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно як така, що є похідною від первинних позовних вимог.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 травня

2018 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та вказав, що позивачкою не доведено порушення ОСОБА_2 її прав.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

01 березня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2019 року та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було надано оцінки пояснювальним запискам щодо польових топографо-геодезичних робіт, виконаних на замовлення ОСОБА_1, що призвело до надання переваги одним доказам над іншими. Заявник вказує, що судами не звернуто уваги на те, що виготовлена технічна документація для відведення земельної ділянки ОСОБА_2 виготовлена з численними порушеннями земельного законодавства, акт встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення її межовими знаками від 20 жовтня 2012 року ОСОБА_1 не підписувала, межі земельних ділянок не погоджувала.

Про те, що підпис в акті встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення її межовими знаками суміжного землекористувача є обов'язковим, заявник посилається на висновок висловлений в постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц (провадження № 61-25486св18).

Доводи інших учасників справи

27 травня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2019 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Самарського районного суду міста Дніпропетровська.

16 травня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконкому Індустріальної райради депутатів трудящих № 611 від 04 вересня 1975 року розподілено домоволодіння АДРЕСА_1 на два самостійних двора згідно схеми, наданої міжміським бюро технічної інвентаризації, а саме:

- будинок літ. "А-1", який належав ОСОБА_3, виділено в самостійний, з площею земельної ділянки 646 кв. м та присвоєно поштовий адрес АДРЕСА_2;

- будинок літ. "Д-1", який належав ОСОБА_4, виділено в самостійний з площею земельної ділянки 406 кв. м та присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1.

На тепер власником домоволодіння АДРЕСА_2, яке розташоване на земельній ділянці розміром 646 кв. м на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 04 лютого 1992 року є позивач - ОСОБА_1.

Власником домоволодіння АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці розміром 406 кв. м на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 04 вересня 2012 року є відповідач - ОСОБА_2.

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 75/30 від 26 грудня 2012 року "Про передачу у власність та оренду земельних ділянок громадянам у

м. Дніпропетровську" ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку по

АДРЕСА_1, площею 0,0406 га - кадастровий номер 1210100000:09:428:0018, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Згідно листа Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради № 8/7-195 від 03 березня 2015 року, вищезазначене рішення приймалося на підставі документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_1, яку було розроблено ФОП ОСОБА_5, а саме:

- акту встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення її межовими знаками від 20 жовтня 2012 року, в якому є підпис ОСОБА_6, як суміжного землекористувача;

- договору купівлі-продажу домоволодіння від 04 вересня 2012 року по

АДРЕСА_1;

- експлікації земельної ділянки технічного паспорту на житловий будинок по

АДРЕСА_1.

Документацію із землеустрою було погоджено органом Держземагенства - управлінням Держземагенства у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, а 17 січня 2014 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:09:428:0018, розташовану по АДРЕСА_1, площею 0,0406 га та право власності ОСОБА_2 на вищезазначену земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На обґрунтування свого позову позивачка вказує, що акт встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення її межовими знаками від 20 жовтня 2012 року вона не підписувала, межі земельних ділянок не погоджувала. В підтвердження своїх доводів позивачка посилалась на висновок експерта № 13/1.1-321 від 16 серпня 2016 року, наданий в межах розгляду кримінального провадження.

Згідно з цим висновком, підписи та рукописний текст в акті встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення її межовими знаками від 20 жовтня 2012 року виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Згідно листа КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради № 16733 від 14 грудня 2012 року, при проведенні обміру зовнішніх меж земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, внутрішніх розмірів між будівлями та огорожами, що розподіляють суміжні домоволодіння, а також при візуальному обстеженні, факту перенесення межі не встановлено.

В поясненнях інженера-геодезиста ОСОБА_7 наданих на замовлення позивача лише роз'яснено, що позивач ОСОБА_1 не має можливості безперешкодно використовувати 0,0011 га земельної ділянки в зв'язку з встановленою огорожею між ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.

Разом з цим, як було встановлено судами, огорожа між ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 встановлювалась позивачем, ще до того, як ОСОБА_2 стала власником будинку АДРЕСА_1.

Обставин порушення прав позивача, як суміжного землекористувача, внаслідок приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1, вищезазначені пояснення не містять, а також вони не містять того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 збільшилася за рахунок земель позивача, як суміжного землекористувача

Пояснення інженера-геодезиста ОСОБА_8 надані на замовлення відповідача ОСОБА_2, також містять висновки про, те, що порушень зі сторони ОСОБА_2 до ОСОБА_1 не виявлено. Фактичний металевий паркан між домоволодіннями

АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 знаходиться на межі земельної ділянки undefined з похибкою місцезнаходження межового знака відносно найближчих пунктів державної геодезичної мережі, яка не перевищує допустиму 0,1 м, крім вузла 4 де перевищення складає 0,04 м.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно з частиною 10 статті 123 ЗК України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

За змістом пункту 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України (частина 2 статті 50 Закону України "Про землеустрій").

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, що "погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку".

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Установивши, що позивачкою не доведено, порушення ОСОБА_2 прав позивача внаслідок порушення норм земельного чи цивільного законодавства при виготовленні державного акта про право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки ненадання позивачем згоди на погодження меж земельної ділянки та не підписання нею акта погодження меж земельної ділянки, не може бути підставою для визнання неправомірним та скасування рішення про затвердження проекту з землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю порушеного її права, як власника суміжної земельної ділянки, та не є підставою для скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 26 грудня 2012 року № 75/30 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0406 га.

Посилання заявника на висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від

11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц (провадження № 61-25486св18) є безпідставними, оскільки фактичні обставини справи яка переглядається та фактичні обставини справи № 263/11779/16-ц (провадження № 61-25486св18) є різними.

Аргументи заявника про те, що судами не було надано оцінки пояснювальним запискам щодо польових топографо-геодезичних робіт, виконаних на замовлення ОСОБА_1 також є безпідставними, оскільки аналіз змісту оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, вказаним пояснювальним запискам була надана оцінка у взаємному зв'язку з іншими доказами у їх сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 травня

2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 травня

2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська