Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.03.2020 року у справі №552/3271/18

Постанова

Іменем України

25 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 552/3271/18

провадження № 61-3675св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 01 листопада 2019 року в складі судді Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2020 року в складі колегії суддів: Кузнєцової О.

Ю., Бутенко С. Б., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 зазначила, що 03 грудня 1999 року ОСОБА_2 придбав будинок АДРЕСА_1 зі шлакобетону, загальною площею 29,13 кв. м та з глинобитними надвірними будівлями: сараї, вбиральня, колодязь (під господарськими будівлями - 7,3 кв. м) та огорожа.

02 жовтня 2002 року вони зареєстрували шлюб.

Рішенням виконавчого комітету Київської районної у місті Полтаві ради від 28 травня 2002 року № 246 збільшено площу земельної ділянки в домоволодінні на АДРЕСА_1 на 558 кв. м у межах встановлених при інвентаризації. У приватну власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку загальною площею 1558 кв. м (1000 кв. м - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 558 кв. м - для ведення особистого селянського господарства).

Згодом подружжя за спільні кошти розпочали перебудову старого будинку, а також добудову та будівництво господарських будівель і гаража, в результаті чого вартість належного відповідачу будинку за час їхнього спільного проживання істотно збільшилася внаслідок спільних трудових та грошових затрат.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Визнати за нею право власності на 9/20 частин вказаного домоволодіння та виділити їй у користування: в жилому будинку - житлову кімнату площею 20,7 кв. м, кухню площею 9,8 кв. м, гараж літ. "З ", вбиральню літ. "Е", навіс літ. "А-1-4", частину огорожі № 4 та земельну ділянку для користування і обслуговування 9/20 частин будинку та вказаних господарських споруд згідно з висновком експерта. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 11/20 частин домоволодіння та виділити йому у користування в будинку житлову кімнату А-1-3 площею 12,7 кв. м, коридор А-1-5 площею 4,4 кв. м, санвузол А-1-4 площею 6,3 кв. м, сауну А-1-6 площею 3,5 кв. м, сіни А-1-7 площею 3,6 кв. м, сарай "Б", сарай "Ж ", погріб "ж ", навіси ж-1,2, літню кухню "Ж-3", колонку №1, огорожу 2,3,4, ворота № 3 та решту земельної ділянки.

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 зазначив, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 ними придбано автомобіль марки ВАЗ 111830ЗНТ, реєстраційний номер НОМЕР_1,2006 року випуску.

У зв'язку з погіршенням сімейних відносин, з травня 2018 року ОСОБА_1 забрала ключі від машини та користується нею самостійно. Окрім того, вона вивезла частину спільного майна з будинку та відмовляється здійснити його розподіл або відшкодувати частину його вартості.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив визнати автомобіль марки ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1,2006 року випуску спільною сумісною власністю подружжя; визнати за ним право власності на 1/2 частину автомобіля; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля; визнати спільною сумісною власністю подружжя холодильник вартістю 12 000,00 грн, варочну поверхню та піч вартістю 13
000,00 грн, матрац вартістю 5 000,00 грн, мікрохвильову піч вартістю 2 000,00

грн, телевізор "Panasonic" вартістю 5 000,00 грн, пральну машину "Indesit" вартістю 6 000,00 грн, кухонні меблі вартістю 9 000,00 грн, люстру вартістю 800,00 грн, металеві двері вартістю 5 150,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на його користь компенсацію вартості належної йому 1/2 частини у спільному сумісному майні в розмірі 28 975,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 01 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/10 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 7/10 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано автомобіль марки ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1,2006 року випуску об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині автомобіля марки ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1,2006 року випуску, за кожним.

У задоволенні інших позовних вимог сторін відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що вирішуючи питання про розмір часток співвласників у праві спільної власності подружжя на спірний будинок, суд виходив з рівності часток сторін у здійсненому поліпшенні. При цьому, частка ОСОБА_2, який придбав спірне домоволодіння до шлюбу за особисті кошти, складається з вартості домоволодіння до поліпшення та Ѕ частини здійснених спільно з ОСОБА_1 поліпшень, оскільки після придбання вказаного житлового будинку з господарським спорудами, внаслідок поліпшень змінився як сам будинок так і його площа, планувальне рішення, склад господарських будівель та споруд.

Здійснюючи поділ автомобіля суд виходив з рівності часток у спільному майні подружжя.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу

на рішення Київського районного суду міста Полтави від 01 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким заявлений нею позов задовольнити повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини 2 статті 389, пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України, заявник вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - частини 2 статті 70 СК України, а також ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме не дослідили зібрані у справі докази.

Заявник вказує, що при розгляді справи в суді першої інстанції, ухвалою суду від 10 вересня 2018 року, за клопотанням ОСОБА_1 призначено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу. Згідно наданого експертом висновку від 22 грудня 2018 року № 66 встановлена можливість запропонованого позивачем розподілу житлового будинку та надано декілька варіантів поділу земельної ділянки. Про визначенні варіантів розподілу враховано можливість розподілу житлового будинку на ізольовані квартири з пропозицією часткового перепланування приміщення. Судовим експертом встановлено, що при такому розподілі частки співвласників будуть: позивача - 11/25, оціночна вартість частки становить 285713,00 грн, відповідача - 14/25, оціночна вартість становить 363 223,00 грн. Разом із тим, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції зазначив, що оскільки судом встановлено, що розмір часток співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної власності на будинок становить 3/10 та 7/10 відповідно, то суд не бере до уваги висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 22 грудня 2018 року, на вирішення якої за клопотанням позивача було поставлено питання щодо можливості розподілу будинку відповідно до часток 9/20 та 11/20. Тобто суд першої інстанції взагалі не досліджував вказаний висновок експерта, а прийняв до уваги інший експертний висновок від 26 липня 2019 року № 484/1313, зроблений експертом Дудник Т. Г. на виконання ухвали суду від 21 березня 2019 року, за клопотанням відповідача ОСОБА_2. Вказаний висновок експерта від 26 липня 2019 року № 484/1313, який взятий судами до уваги та покладений в основу оскаржуваних судових рішень не є належним доказом у справі, оскільки проведений на підставі недопустимих доказів та під час проведення вказаної експертизи було допущено ряд вагомих помилок при визначенні вартості спірного домоволодіння, які впливають на кінцевий результат вирішення справи.

Таким чином, суд першої інстанції всупереч статті 89 ЦПК України не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 22 грудня 2018 року № 66, неналежним чином дослідив експертний висновок від 26 липня 2019 року № 484/1313, не надав їм належної оцінки, що є порушенням норм процесуального права і призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, визначення розміру часток співвласників у праві спільної власності на будинок. Судом апеляційної інстанції вищезазначені обставини також залишені поза увагою та їм не надана належна правова оцінка.

Полтавський апеляційний суд, всупереч частини 5 статті 279 ЦПК України, не врахувавши подані сторонами клопотання про розгляд апеляційної скарги у відкритому судовому засідання з повідомленням (викликом) учасників справи, розглянув справу без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами.

Суди безпідставно здійснили поділ спірного автомобіля в рівних частках, не взявши до уваги, що саме ОСОБА_2 користувався вказаним автомобілем та під час експлуатації не дбав про його технічний стан, що призвело до технічної несправності автомобіля, а також пошкодження його кузова, що в свою чергу є підставою для відступу від засад рівності часток подружжя. Тобто суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень неправильно застосували частину 2 статті 70 СК України, не врахували пошкодження спільного майна ОСОБА_2, в результаті чого ухвалили рішення про поділ спільного майна подружжя в рівних частках, не зменшивши при цьому частку ОСОБА_2.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У травні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року в складі колегії суддів: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М., відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду Капустинського В. А. від 11 вересня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

У вересні 2020 року справу розподілено судді-доповідачеві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із 02 жовтня 2002 року по 14 серпня 2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу будинку від 03 грудня 1999 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_2 купив жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За вказаною адресою розташовані один одноповерховий будинок зі шлакобетону А-1 жилою площею 28,60 кв. м, та надівірні будівлі: п'ять сараїв, гараж, дві вбиральні, колодязь, огорожа.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю, виданим 23 лютого 2003 року виконавчим комітетом Київської районної у місті Полтаві ради, ОСОБА_2 у приватну власність передана земельна ділянка площею 1558 кв. м (з яких 1000 кв. м - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 558 кв. м - для ведення особистого селянського господарства), розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 5 рішення виконавчого комітету Київської районної у місті Полтаві ради від 28 травня 2002 року № 238 "Про дозвіл на проведення робіт у домоволодіннях і окремих квартирах багатоповерхових будинків" ОСОБА_2 в домоволодінні на АДРЕСА_1 дозволено провести перебудову сіней "а ", "а1", а саме: перебудувати частину сіней розміром 2,0 х 2,8 м, а замість іншої частини побудувати нову із збільшенням ширини на 2,0 м загальним розміром 3,55 х 8,1 м із влаштуванням в них допоміжних приміщень - ванної, передпокою та інших; обкласти цеглою сарай "Б ", "б "; на місці гаража "Б1" побудувати літню кухню розміром 2,7 х 7,0 м; в блоці з сараями "Б ", "б" та літньою кухнею побудувати сарай розміром 5,0 х 6,5 м на відстані 1,0 м від межі суміжної садиби НОМЕР_3; побудувати гараж розміром 4,6 х 6,5 м на відстані 1,0 м від межі суміжної садиби АДРЕСА_2; побудувати альтанку розміром 1,5 х 3,0 м на відстані 3,0 м від будинку та 1,0 м від межі садиби НОМЕР_4; збільшити площу приміщення будинку (І-І) за рахунок розбору пічки.

18 липня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на добудований та перебудований будинок з господарськими спорудами. Реєстрація права власності проведена на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_2, виданого 02 серпня 2013 року реєстраційною службою Полтавського міського управління юстиції.

На час реєстрації права власності об'єкт права власності складався з житлового будинку А-1 загальною площею 61 кв. м, житловою площею 33,4 кв. м, який складається: кімната (1) площею 20,7 кв. м, кухня (2) площею 9,8 кв. м; кімната (3) площею 12,7 кв. м; санвузол (4) площею 6,3 кв. м; коридор (5) площею 4,4 кв. м; сауна (6) площею 3,5 кв. м; сіни (7) площею 3,6 кв. м.

Згідно технічного паспорта на жилий будинок індивідуального житлового фонду, за адресою: АДРЕСА_1, виготовленого станом на 10 липня 1996 року, перевіреного 17 листопада 1999 року, житловий будинок А-1 мав площу за внутрішніми обмірами - 44,8 кв. м, з яких житлова площа та загальна складали 29,6 кв. м, площа приміщень, не включена в загальну - 15,2 кв. м.

Відповідно до даних технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 31 жовтня 2012 року, загальна площа будинку А-1 складає 61,0 кв. м. Самочинно переобладнано у будинку А-1 приміщення 1-2 площею 9,8 кв. м., самочинно збудовано прибудову А 1-1, у якій наявні приміщення 1-3 площею 12,7 кв. м, 1-4 площею 6,3 кв. м, 1-5 площею 4,4 кв. м, 1-6 площею 3,5 кв. м, 1-7 площею 3,6 кв. м.

Згідно з висновком судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 26 липня 2019 року № 484/1313, частка проведених у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 поліпшень та ремонтно-будівельних робіт складає 40/100 частин домоволодіння. Відповідно ідеальні частки в домоволодінні з урахуванням ринкової вартості до поліпшення та ринкової вартості проведених у ньому поліпшень нерухомого майна в період з 02 жовтня 2002 року по 2012 рік складають: ОСОБА_1-3/10, ОСОБА_2-7/10.

Також висновком встановлено, що з урахуванням вимог державних будівельних норм, існуючого об'ємно-планувального рішення будинку та розміру часток, що припадають ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як колишньому подружжю, відсутня технічна можливість розподілу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

01 листопада 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Автодім Полтава" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу автомобіля в кредит № 01/11/06-08:40, за яким продавець зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах передплати автомобіль Лада 11183 "Калина", виробництва Росії, 2006 року випуску. Вартість автомобіля - 46
700 грн.

Відповідно до акту прийому - передачі від 01 листопада 2006 року ОСОБА_1 прийняла вказаний автомобіль.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Пунктом 3 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частин 2 , 3 статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 372 ЦК України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За загальним правилом при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно зі статтею 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим, та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності двох факторів у сукупності: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що призвели до істотного збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому в кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову в задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин. Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального здорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи в остаточному об'єкті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні з тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальним правилом мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін.

Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі в період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилися, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого подружжя - не власника майна. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі в період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого подружжя - не власника у майно не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що у статті 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального здорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде мати наслідком непропорційне втручання у право власності на майно одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Вказані правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі 214/6174/15-ц.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і в таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи наведене, належним чином встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання спірного нерухомого майна та автомобіля спільним майном подружжя.

При цьому, здійснюючи поділ нерухомого майна, суди правильно виходили з рівності часток подружжя у здійсненому ними поліпшенні вказаного майна з урахуванням того, що частка ОСОБА_2, який придбав спірне домоволодіння до шлюбу за особисті кошти, складається з вартості домоволодіння до поліпшення та 1/2 частини здійснених спільно з ОСОБА_1 поліпшень.

Проводячи поділ спірного автомобіля, суди правильно виходили з рівності часток подружжя, оскільки обставин, за наявності яких суд може відступити від таких засад, не встановлено.

Посилання заявника на те, що суд першої інстанції безпідставно не дослідив висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 22 грудня 2018 року № 66, проведеної на підставі ухвали суду, не навів мотивів його відхилення та не надав йому відповідної оцінки в судовому рішенні, не є підставою для скасування правильного по суті та законного рішення, оскільки висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статті 89 ЦПК України. Враховуючи, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, то ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди взяли до уваги висновки іншої судової експертизи від 26 липня 2019 року № 484/1313.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок експерта від 26 липня 2019 року № 484/1313, який взятий судами до уваги та покладений в основу оскаржуваних судових рішень не є належним доказом у справі, не заслуговує на увагу, оскільки заявником не доведено, що він проведений на підставі недопустимих доказів.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, а саме частини 2 статті 70 СК України, відповідно до якої при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них знищив чи пошкодив спільне майно, посилаючись при цьому на те, що поділ спірного автомобіля повинен бути проведений з відступом від рівності часток, не заслуговують на увагу, оскільки позовних вимог про поділ автомобіля в такому порядку ОСОБА_1 до суду першої інстанції не заявляла.

Посилання заявника на не дослідження судами зібраних у справі доказів є неспроможними, оскільки суди на підставі належним чином оцінених доказів встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, порушуючи норми процесуального права, за наявності відповідних клопотань, розглянув справу без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами, не заслуговують на увагу, оскільки в судовому рішенні апеляційний суд зазначив, що не вбачає підстав для задоволення поданих сторонами заяв про розгляд справи з викликом сторін, оскільки участь сторін була забезпечена місцевим судом, де сторони мали можливість подавати докази та надавати пояснення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктами 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Полтави від 01 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук