Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа №760/21747/19

провадження №61-10768св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Леся Володимирівна, про визнання договору дарування недійсним за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Універсал Банк",

представник позивача - Таран Владислав Анатолійович,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представник ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Леся Володимирівна,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2019 року акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі -

АТ "Універсал Банк", банк) звернулося до ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. (далі - приватний нотаріус КМНО Прокопенко Л. В. ), з позовом, у якому просило визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Прокопенко Л. В., 19 листопада 2013 року серія та номер 3944, скасувати державну реєстрацію прав власності на квартиру за ОСОБА_2, ОСОБА_3, проведеною відповідно до договору дарування

від 19 листопада 2013 року, серія та номер 3944.

2. Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору, укладеного 24 січня 2008 року між АТ "Універсал Банк" та ОСОБА_5, останній отримав кредит в розмірі 202 940 доларів США, строком до 10 січня 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом.

3. Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору забезпеченням виконання зобов'язань позичальника за договором щодо погашення кредиту, сплати процентів, комісій та інших платежів передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій є іпотека нерухомого майна, розташованого за адресою:

АДРЕСА_2.

4.14 березня 2008 року між банком та позичальником ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №068-2008-663, відповідно до якого позичальник отримав кредит в розмірі 393 460 швейцарських франків строком до 10 березня 2032 року зі сплатою відсотків за користування кредитом.

5. Відповідно до умов вказаного договору забезпеченням виконання зобов'язань позичальника за договором щодо погашення кредиту, сплати процентів, комісій та інших платежів передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій є іпотека нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2.

6. Також, для забезпечення виконання зобов'язання за вказаними кредитними договорами між банком та ОСОБА_1 були укладені договори поруки №068-2008-054-Р від 24 січня 2008 року та №068-2008-663 від 14 березня 2008 року.

7.30 квітня 2010 року у договорі поруки були укладені відповідні додаткові угоди.

8. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня

2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва

від 12 травня 2015 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5, ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" суму заборгованості за кредитним договором №068-2008-054 від 24 січня 2008 року в сумі

221 140,46 доларів США. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" суму заборгованості за кредитним договором №068-2008-663 від 14 березня 2008 року в сумі 420 938,09 швейцарських франків.

9. На підставі вказаного рішення судом виданий виконавчий лист.

10. Згідно Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень від 11 березня 2019 року АТ "Універсал Банк" стало відомо, що ОСОБА_1 відчужила квартиру АДРЕСА_1 за договором дарування № 3944

від 19 листопада 2013 року своїм дітям ОСОБА_2, ОСОБА_3.

11. Тобто, після ухвалення заочного рішення про солідарне стягнення заборгованості ОСОБА_1, з метою уникнення відповідальності за виконання рішення суду уклала фіктивний договір дарування, який був направлений на реальне настання правових наслідків відповідного договору.

12. Позивач вважав, що ОСОБА_1 здійсненні дії, направлені на приховування майна, з метою недопущення звернення стягнення на таке майно та використано у даній схемі пов'язаних близьких осіб - синів

ОСОБА_2, ОСОБА_3, що свідчить про фіктивність правочину та є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

13. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 листопада

2019 року у складі судді Оксюти Т. Г. у задоволенні позову відмовлено.

14. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне нерухоме майно, що було відчужене за спірним договором дарування, не було предметом іпотеки за кредитними договорами, а ОСОБА_1 є фінансовим, а не майновим поручителем, укладення договору дарування жодним чином не порушує права та законні інтереси позивача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

15. Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" задоволено. Рішення Солом'янського районного суду м.

Києва від 18 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 та ОСОБА_3, проведену відповідно до договору дарування. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

16. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1, відчужуючи належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, своїм синам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була обізнана про наявність рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2013 року, що набрало законної сили, яким стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5,

ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" суму заборгованості за кредитними договорами та передбачала реальне настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, її дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання рішення суду про стягнення заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. У касаційних скаргах, поданих у липні 2020 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що при вирішення спору застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом, а саме висновку суду касаційної інстанції про те, що для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу у всіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

19. Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, суд має дотримуватися балансу між інтересами сторін, оскільки при визнанні правочину недійсним можливим є як захист законного інтересу третьої сторони, коли дійсно реалізація права власності порушує законні інтереси такої сторони, так і неправомірне втручання у право власності, коли визнання недійсним правочину призведе до порушення конституційних прав власника на розпорядження своїм майном.

20. Аргументом касаційної скарги також указано те, що з матеріалів справи та підтверджується позивачем у позовній заяві, на дату подання позову

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вже не були власниками вказаної квартири, оскільки відчужили її за договором купівлі-продажу від 12 серпня 2015 року на користь ОСОБА_6. Не будучи власниками спірної квартири та не маючи до неї з 12 серпня 2015 року будь-якого відношення, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не зможуть спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді будь-якої іншої справи, яка стосується спірної квартири.

21. Апеляційним судом не враховано, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є тими іншими учасниками процесу, які мають спростовувати непідтверджену доказами заяву позивача про несплату боргу та недостатність іпотечного майна для такого погашення, з огляду на те, що вони не є учасниками правовідносин із позивачем.

22. Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що при вирішення спору застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом, а саме висновку суду касаційної інстанції щодо застосування строку позовної давності.

23. Аргументом касаційної скарги указано те, що відповідно до Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 червня 2016 року № 351банк був зобов'язаний щороку аналізувати стан боржника, яким з 2013 року є

ОСОБА_1.

24. Касаційна скарга також містить посилання на те, що позивачем у даній справі було обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки задоволення позову у цій справі не повертає право власності на квартиру до відповідачів, а позивач, відповідно, не набуває можливості звернути на неї стягнення.

25. Правильне вирішення даного спору має виняткове значення не тільки для ОСОБА_2 та ОСОБА_3, але й до теперішнього власника квартири ОСОБА_6, яка безпідставно не була залучена до розгляду даної справи, оскільки залишення в силі оскаржуваної постанови може призвести до втрати нею права власності на квартиру.

26. Крім того, не будучи власниками спірної квартири та не маючи до неї

з 12 серпня 2015 року будь-якого відношення, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не зможуть спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді будь-якої іншої справи, яка стосується спірної квартири.

Доводи інших учасників справи

27. Доводи відзивів АТ "Універсал Банк" на касаційні скарги зводяться до того, що твердження в касаційних скаргах про незаконність постанови суду касаційної інстанції безпідставні.

28. Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29. Ухвалами Верховного Суду від 12 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, справу витребувано з суду першої інстанції.

30. Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31.24 січня 2008 року між АТ "Універсал Банк" та ОСОБА_5 було укладено договір №068-2008-054, відповідно до якого ОСОБА_5 отримав кредит в розмірі 202 940
доларів США, строком до 10 січня 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом.

32. Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору забезпеченням виконання зобов'язань позичальника за договором щодо погашення кредиту, сплати процентів, комісій та інших платежів передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій є іпотека нерухомого майна, розташованого за адресою:

АДРЕСА_2.

33.14 березня 2008 року між банком та позичальником був укладений кредитний договір №068-2008-663, відповідно до якого позичальник отримав кредит в розмірі 393 460 швейцарських франків строком до 10 березня 2032 року зі сплатою відсотків за користування кредитом.

34. Відповідно до умов вказаного договору забезпеченням виконання зобов'язань позичальника за договором щодо погашення кредиту, сплати процентів, комісій та інших платежів передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій є іпотека нерухомого майна, розташованого за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2.

35. Також, для забезпечення виконання зобов'язання за вказаними кредитними договорами між банком та ОСОБА_1 були укладені договори поруки №068-2008-054-Р від 24 січня 2008 року та №068-2008-663 від 14 березня 2008 року.

36.30 квітня 2010 року у договорі поруки були укладені відповідні додаткові угоди.

37. На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Несмашною О. С.

16 травня 2011 року ОСОБА_1 набула у приватну власність квартиру АДРЕСА_1.

38. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня

2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва

від 12 травня 2015 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5, ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" суму заборгованості за кредитним договором №068-2008-054 від 24 січня 2008 року в сумі

221 140,46 доларів США. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" суму заборгованості за кредитним договором №068-2008-663 від 14 березня 2008 року в сумі 420 938,09 швейцарських франків.

39. На підставі вказаного рішення судом виданий виконавчий лист.

40.19 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

ОСОБА_3 був укладений договір дарування, згідно якого ОСОБА_1 подарувала останнім квартиру

АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО

Прокопенко Л. В.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

41. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

42. Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

43. Частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

44. Касаційні скарги підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

45. У справі, яка переглядається, є визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 19 листопада 2013 року, зареєстрованого за номером 3944, а також скасування державної реєстрації прав власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 та

ОСОБА_3.

46. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 ЦК України).

47. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

48. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частина 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

49. Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

50. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

51. Частиною 1 статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

52. Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 -3 , 5 , 6 статті 203 ЦК України.

53. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

54. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

55. Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

56. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

57. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

58. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

59. Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

60. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

61. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

62. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

63. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

64. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

65. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

66. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

67. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Такий правочин завжди укладається умисно.

68. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

69. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

70. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) й дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

71. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17-ц зроблено висновок, що з конструкції частини 3 статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

72. Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили.

73. Позивач, звертаючись з позовом, звертав увагу суду на фіктивність договору, оскільки очевидним вважав укладення договору дарування з метою уникнення відповідальності за договором, на підтвердження своїх доводів, посилався на існування несплаченої до цього часу заборгованості.

74. Задовольняючи позов банку, апеляційний суд виходив із того, що

ОСОБА_1, відчужуючи належну їй квартиру своїм синам, була обізнана про наявність заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 22 липня 2013 року, що набрало законної сили; ОСОБА_1 не передбачала реального настання правових наслідків, обумовлених договором дарування.

75. Разом із тим, апеляційний суд не врахував, що для визнання правочину фіктивним, суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину, тобто, у справі, що переглядається необхідно було встановити наявність умислу як дарувальника ОСОБА_1, так і у обдарованих ОСОБА_2 і ОСОБА_3. Проте, позивач не довів, а суди не встановили наявність умислу з певним спрямуванням волі у ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та їх обізнаність про те, що оспорюваний договір укладається саме з метою приховування цього майна від звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу за кредитними договорами, укладеними у 2008 році, перед позивачем, з урахуванням того, що ОСОБА_1 набула право власності на спірну квартиру па підставі договору купівлі-продажу від 16 травня 2011 року, який є дійсним.

76. Висновок апеляційного суду про те, що оспорений договір не передбачав реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, дії сторін правочину вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання рішення суду про стягнення заборгованості, спростовується кредитним договором від 24 січня 2014 року, за яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передали спірну квартиру в іпотеку ПАТ "Укрсоцбанк".

77. Також апеляційним судом не встановлено, що після укладення

19 листопада 2013 року договору дарування дарувальник ОСОБА_1 продовжувала фактично володіти та користуватися спірною квартирою.

78. У свою чергу суд першої інстанції достеменно встановив, що під час укладення спірного договору було дотримано вимог чинного законодавства, у тому числі щодо форми та змісту, відповідного типу правочину. Об'єкт нерухомого майна, що передавався у дарунок ОСОБА_1 належав їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 16 травня 2011 року, який є дійсним.

Дарунок за спірним договором було передано дарувальником і прийнято обдарованими та він використовувався останніми впродовж майже двох років, спірний договір не може бути визнаний недійсним з причин його фіктивності (не спрямованості на реальне настання обставин, обумовлених ним).

79. Місцевим судом також зазначено, що предмет дарування на час укладення спірного договору не знаходився у АТ "Універсал Банк" в заставі, не перебував під обтяженням, зареєстрованим на користь позивача. Щодо предмета дарування відсутні будь-які судові рішення щодо звернення стягнення на нього на користь АТ "Універсал Банк", визнання права власності на нього за позивачем, передачі його позивачу у власність тощо.

80. У провадженні Солом'янського районного суду м. Києва (справа №760/14780/17) перебувала справа за позов АТ "Універсал Банк" про визнання недійсним договору купівлі-продажу щодо цього ж нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з одного боку та ОСОБА_6 (чинний власник майна) з іншого.

81. Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 04 липня 2019 року позовну заяву у справі №760/14780/17 було залишено без розгляду за клопотанням АТ "Універсал Банк".

82. Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

83. Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

84. Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

85. У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

86. Встановивши, що на момент вчинення оспорюваного договору

ОСОБА_1 була власником квартири, яка є предметом договору дарування, мала право розпоряджатися нею на власний розсуд, спірне нерухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою, відтак, дії ОСОБА_1 з відчуження (дарування) належного їй на праві власності нерухомого майна не можуть бути визнані недобросовісною поведінкою, водночас позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорений договір дарування є фіктивним згідно статті 234 ЦК України або, що укладення договору дарування порушує права та законні інтереси позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

87. Посилання ОСОБА_2 в касаційній скарзі на пропуск позивачем строку позовної давності звернення до суду не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції надавалась оцінка дотримання позивачем строку зверення до суду, доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до необхідності їх переоцінки та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

88. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

89. Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

90. Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

91. Зважаючи на те, що у справі у наведеній частині не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

92. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

93. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

94. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 141 ЦПК України).

95. З огляду на задоволення касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3, скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, судовий збір, сплачений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за перегляд справи в суді касаційної інстанції, підлягає компенсації за рахунок акціонерного товариства "Універсал Банк".

96. Відповідно до квитанцій від 21 липня 2020 року за № 27039 та 27455 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 сплачено судовий збір по 7 684 грн кожним за подання касаційних скарг.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року скасувати, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 листопада

2019 року залишити в силі.

3. Стягнути з акціонерного товариства "Універсал Банк" на користь ОСОБА_2 7 684
грн судового збору за подання касаційної скарги.

4. Стягнути з акціонерного товариства "Універсал Банк" на користь ОСОБА_3 7 684
грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

І. М. Фаловська