Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №203/538/22
Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №203/538/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 203/538/22

провадження № 61-88св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2022 року під головуванням судді Колесніченко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2022 року у складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на робочому місці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», АТ «Укрзалізниця»), в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ від 09 грудня 2021 року № 183/ОС про відсторонення від роботи, поновити її на роботі та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 грудня 2021 року по день фактичного поновлення.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що з 02 липня 2001 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем та з 10 вересня 2014 року працює на посаді чергового по залізничній станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці.

Зазначає, що відповідачем надано лист-ознайомлення про необхідність надання не пізніше 08 грудня 2021 року документів на підтвердження щеплення від COVID-19, в іншому випадку її буде відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року.

Вказує, що у зв`язку з незгодою, у вказаному листі-ознайомленні навпроти свого прізвища свій підпис не поставила.

Зазначає, що 07 грудня 2021 року, разом з іншими працівниками подано заперечення на ім`я начальника станції Нижньодніпровськ-Вузол ОСОБА_2 щодо незаконного відсторонення їх від роботи. Однак, 09 грудня 2021 року згідно із наказом № 183/ОС ОСОБА_1 відсторонено від роботи.

Позивач вважала зазначений наказ протиправним, а вказані дії роботодавця незаконними, оскільки це є дискримінацією, що порушує статтю 24 Конституції України та статтю 21 КЗпП України, порушенням гарантованого статтею 43 Конституції України права на працю, втручанням в особисте та сімейне життя, недопустимість чого визначена статтею 28 Конституції України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Кіровський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 09 червня 2022 року позов задовольнив частково.

Визнав незаконним наказ начальника Виробничо-технологічного підрозділу станції Нижньодніпровськ-Вузол Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 від 09 грудня 2021 року № 183/ос про відсторонення ОСОБА_1 , чергового по залізничній станції Нижньодніпровськ-Вузол, від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти СОVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19 (форма № 028-1/о), ПЦР тесту.

Зобов`язав АТ «Українська залізниця» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що відбулось порушення порядку відсторонення позивача від роботи, оскільки таке рішення прийнято на підставі відмови позивача від вакцинації в період до набрання чинності нормативно-правовим актом, що встановлював обов`язковість такої вакцинації для нього.

Позивач не був належним чином повідомлений про необхідність надання документів на підтвердження вакцинації від COVID-19, з огляду на відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, даний наказ є безпідставним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, згідно з розрахунками заробітної плати, виданими СП «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці, які передували дню відсторонення позивача склала 20 511,49 грн, тобто за листопад та грудень 2021 року, тоді як ні на вимогу суду, ні на адвокатський запит відповідач не надав довідку про доходи позивача за останні повні два місяця роботи позивача, що давало б можливість провести належний розрахунок середньоденної заробітної плати відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Крім того, кількість робочих днів відсторонення від роботи в період з 09 грудня 2021 року (день відсторонення) до 28 лютого 2022 року (останній день до поновлення на роботі позивача) становить 55 днів, що оплачені позивачу роботодавцем не були, а тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року підлягають задоволенню, виходячи із середнього заробітку, обчисленого відповідачем згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 11 листопада 2022 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишив без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2022 року залишив без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що відповідачем як під час розгляду справи в суді першої так і під час перегляду в суді апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів відмови позивача у розумінні Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року № 595 від обов`язкового профілактичного щеплення чи має до нього протипоказання або подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про необхідність відсторонення (усунення) позивача від роботи, оскільки остання є носієм збудників інфекційних захворювань, чи хвора на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або була в контакті з такими хворими чи ухиляється від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій.

Крім того, матеріали справи не містять доказів ознайомлення ОСОБА_1 з наказом від 09 грудня 2021 року № 183/ОС про відсторонення від роботи, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Щодо доводів апеляційної скарги про не зазначення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за час відсторонення від роботи, колегія суддів звернула увагу, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зазначив про необхідність відповідачем самостійно здійснити розрахунок середнього заробітку за час відсторонення від роботи за період з 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, оскільки відповідачем не було надано довідку про доходи позивача за останні повні два місяця її роботи.

Також, відповідач знаючи про наведені вище обставини, не надав довідку про доходи позивача за останні повні два місяця її роботи до апеляційної скарги, що унеможливлює здійснити відповідний розрахунок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року АТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Разом з тим касаційна скарга мотивована тим, що відсторонення позивача відбулося на підставі та у порядку, передбаченому чинним законодавством. Позивачем не надано медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, а також інформацію про щеплення проти COVID-19.

Виходячи з переліку зазначеного у наказі Міністерства охорони здоров`я України № 2153, щеплення можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Судами попередніх інстанцій не проаналізовано, які негативні наслідки дії позивача можуть мати для інших працівників, які також реалізують свої конституційні права на працю, оскільки COVID-19 віднесено законодавством до переліку особливо небезпечних, інфекційних та паразитарних хвороб людини. Позивач безпосередньо контактує та буде контактувати з іншими працівниками піддаючи останніх можливому ризику ураження інфекційною хворобою.

Крім того, вимога роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, не є втручанням у приватне життя позивача, оскільки така вимога не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Однак, не надання позивачем відомостей про профілактичне щеплення і є фактичним свідченням того, що позивач або відмовляється, або свідомо ухиляється від такого щеплення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Кіровського районного суду міста Дніпропетровська.

Справа № 203/538/22 надійшла до Верховного Суду 06 березня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2023 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 10 вересня 2014 року працює на посаді чергової по залізничній станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці, що підтверджується копією трудової книжки.

01 грудня 2021 року позивачу запропоновано ознайомитись з необхідністю надання безпосередньому керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року копію документів про підтвердження вакцинації від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або копії висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, та попереджена про відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати у разі ненадання зазначених документів.

З викладеними вимогами позивач була категорично не згодна, тому в листі-ознайомленні навпроти свого прізвища не поставила свій підпис, а її представник поставив відмітку про незгоду.

07 грудня 2021 року ОСОБА_1 разом з іншими працівниками станції Нижньодніпровськ-Вузол звернулись до начальника станції ОСОБА_2 із запереченнями проти необхідності надання документів, що підтверджують щеплення проти COVID-19 та незаконного попередження про відсторонення від роботи.

Згідно з витягом з наказу «Про відсторонення від роботи» від 09 грудня 2021 року № 183/ОС чергового по залізничній станції Нижньодніпровськ-Вузол» ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень, ПЦР тесту.

Наказом «Про допуск до роботи» від 01 березня 2022 року № 46/ОС ОСОБА_1 , чергового по залізничній станції Нижньодніпровськ-Вузол, яка була відсторонена від роботи у зв`язку з відмовою вакцинуватись проти COVID-19, допущено до роботи з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Закон України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Українська залізниця».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У справі, що переглядається, суди встановили, що позивач є працівником АТ «Українська залізниця» та працює на посаді чергової по залізничній станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці.

Для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Відповідач повідомив позивача про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та вказав про необхідність пред`явлення у строк до 08 грудня 2021 року документа, який підтверджує проходження вакцинації від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або копії висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я. Водночас позивача проінформовано про відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати у разі не надання зазначених документів.

Згідно з наказом від 09 грудня 2021 року № 183/ОС чергового по залізничній станції Нижньодніпровськ-Вузол» ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень, ПЦР тесту.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

При розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

При вирішенні спору у справі, що є предметом перегляду, колегія суддів враховує, що застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Суди попередніх інстанцій не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, а також, що, обіймаючи зазначену посаду, позивач могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Українська залізниця».

ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, оскільки вона працювала в АТ «Українська залізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним.

Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 повідомлена про необхідність надання документів на підтвердження вакцинації від COVID-19 або копії довідки щодо наявності протипоказань проти вакцинації 01 грудня 2021 року, тобто до набрання чинності наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393. Таким чином, судом встановлено порушення порядку відсторонення позивача від роботи, оскільки таке рішення прийнято на підставі відмови позивача від вакцинації в період до набрання чинності нормативно-правовим актом, що встановлював обов`язковість такої вакцинації для неї. Отже суд першої інстанції враховуючи, що позивач не була належним чином повідомлена про необхідність надання документів на підтвердження вакцинації від COVID-19, з огляду на відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, вважав оспорюваний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Водночас суди при вирішенні спору у цій справі не надали оцінки об`єктивній необхідності позивача особисто контактувати з іншими людьми під час виконання нею трудових обов`язків, не вказали чи було відсторонення позивача від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли в цілому правильного висновку про незаконність відсторонення позивача від роботи, проте залишили указані обставини поза увагою та не врахували, що відповідач не обґрунтував необхідність відсторонення позивача тим, що вона, працюючи на посаді чергового по залізничній станції, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

Дійшовши висновку про незаконність відсторонення позивача від роботи суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо наслідків невиконання судом обов`язків оцінювати кожен доказ або мотивувати його відхилення.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судами оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про неналежну оцінку доказів судами попередніх інстанцій суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема отримання доказів та/або дослідження доказів.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Щодо клопотання АТ «Українська залізниця» про зупинення провадження у цій справі.

У касаційній скарзі заявник, зокрема просить зупинити провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 за позовом АТ «Українська залізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є подібними до правовідносин у справі № 130/3548/21.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22). Висновок, викладений у зазначеній постанові, врахований Верховним Судом при розгляді касаційної скарги АТ «Українська залізниця» в справі, яка переглядається, а тому необхідності для зупинення провадження у справі в зв`язку із зазначеними обставинами немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення слід змінити в частині мотивів задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, виклавши їх в редакції цієї постанови, а в решті рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров