Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2020 року у справі №598/2190/18

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 598/2190/18

провадження № 61-12572св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Романовоселівська сільська рада Збаразького району Тернопільської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Збаразького районного нотаріального округу Тернопільської області Джула Оксана Максимівна ОСОБА_10,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 05 лютого 2020 року у складі судді Левків А. І. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Романовоселівської сільської ради Збаразького району Тернопільської області, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно.

Позов мотивований тим, що вона постійно проживає в житловому будинку по АДРЕСА_1. Дане господарство відносилось до колгоспного двору і станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору були: ОСОБА_6 - голова двору (помер), ОСОБА_5 - дружина, ОСОБА_1 - дочка, ОСОБА_7 - внучка, ОСОБА_8 - внук, яким майно колгоспного двору належало на праві спільної сумісної власності в рівних частках.

21 липня 2000 року рішенням виконкому Романовоселівської сільської ради № 54 вирішено оформити право власності на цілий вищевказаний житловий будинок за ОСОБА_6, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності та зареєстровано Збаразьким РБТІ.

Вказаним рішення позивача було позбавлено права власності на належну їй частку у даному будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 грудня 2007 року спадкоємцем спірного житлового будинку стала ОСОБА_5.

З 10 квітня 2002 року позивач як особа з інвалідністю І групи, є спадкоємцем обов'язкової частки майна ОСОБА_6, а тому повинна спадкувати не менше 1/4 частки, яка належала спадкодавцю у спірному будинку.

Отже ОСОБА_1 належить 5/20 частки вказаного будинку, а саме 4/20 частки, як члену колишнього колгоспного двору та 1/20 частки в порядку спадкування обов'язкової частки після смерті батька.

17 квітня 2015 року рішенням виконкому Романовоселівської сільської ради № 363 передано у приватну власність ОСОБА_5 земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 площею 0,25 га, кадастровий номер 6122487600:02:002:0272.

30 грудня 2015 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 присадибну земельну ділянку та житловий будинок по АДРЕСА_2, договір дарування яких був посвідчений приватним нотаріусом Джула О. М.

Відповідно договорів купівлі продажу від 02 лютого 2018 року № 376 та № 378 ОСОБА_3 продала вказану земельну ділянку та житловий будинок ОСОБА_2. Позивач дізналась про порушення її права на частку у спільному майні 20 червня 2018 року із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 128324678, а тому звернулась до суду із даним позовом та вважає, що нею строк позовної давності не пропущений

Позивач просила:

- визнати незаконним рішення виконкому Романовоселівської сільської ради Збаразького району Тернопільської області "Про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_3" від 21 липня 2000 року № 54 про право власності ОСОБА_6;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_6 на цілий житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_3 видане 16 січня 2001 року;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину ВКВ № 398831 від 08 листопада 2007 року видане Збаразькою державною нотаріальною конторою за реєстраційним № 1773 ОСОБА_5 на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_2;

- визнати недійсним договір дарування від 30 грудня 2015 року житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_5 а та ОСОБА_3

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд площею 0,25 га по АДРЕСА_2, кадастровий номер 6122487600:02:002:0272, посвідчений приватним нотаріусом Джулою О. М. ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 376 від 02 лютого 2018 року житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_2 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Джулою О. М. ;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Джули О. М. від 02 лютого 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39487635, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на цілий житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_2;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 378 від 02 лютого 2018 року земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га по АДРЕСА_2, кадастровий номер 6122487600:02:002:0272 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Джулою О. М. ;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Джули О. М. від 02 лютого 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39487293, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га по АДРЕСА_2, кадастровий номер 6122487600:02:002:0272;

- визнати за позивачем право власності на 1/4 частку житлового будинку і земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2, площею 0,25 га, кадастровий номер 6122487600:02:002:0272.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2019 року провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Романовоселівської сільської ради Збаразького району Тернопільської області, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в частині позовних вимог до ОСОБА_5 закрито в зв'язку з її смертю.

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 05 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Романовоселівської сільської ради Збаразького району Тернопільської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено, що було порушено її право власності на частку у майні колгоспного двору.

Однак, у задоволенні позову позивача належить відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності.

Суд першої інстанції зробив висновок, що позивач раніше могла дізнатись про порушення її прав, але до суду в період з 2000 року, тобто з часу прийняття рішення про оформлення права власності на житловий будинок за її батьком ОСОБА_6, за їх захистом не зверталась протягом 18 років і нею не доведено, що вона раніше не могла дізнатись про порушення своїх прав.

Права позивача на частку у майні колгоспного двору були порушені ще рішенням сільської ради у 2000 році, однак, вона звернулась до суду поза межами строку, встановленого статтею 257 ЦК України, а саме, 08 листопада 2018 року, відповідачами до ухвалення рішення заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності.

Оскільки по первинних позовних вимогах строк позовної давності пропущений, то не підлягають і задоволенню позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування від 30 грудня 2015 року та купівлі продажу від 02 лютого 2018 року і їх державної реєстрації.

Позивач спадщину після смерті батька прийняла, оскільки на час смерті проживала та була зареєстрована разом із ним.

Суд першої інстанції зробив висновок, що визнання права власності позивача на обов'язкову частку у спадковому майні в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватись виключно у випадках, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку та за умови відмови нотаріусом у вчиненні відповідної нотаріальної дії, а саме у видачі спадкоємцеві свідоцтва про право на спадщину, а тому у визнанні за позивачем права власності в порядку спадкування обов'язкової частки у спадщині слід відмовити, оскільки ОСОБА_1 до нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину не зверталась.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Резолютивну частину рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 05 лютого 2020 року залишено без змін, змінено мотивувальну частину.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Позовні вимоги позивача про визнання недійсним правочинів щодо відчуження спірного майна обґрунтовані останньою з посиланням на положення законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2019 року в справі № 48/340 (провадження 12-14звг19) зазначає, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, унормованого положеннями законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину. Норми щодо реституції не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки позивач як власник наділений правом витребувати своє майно від добросовісного набувача без визнання недійсними за рішенням суду рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину, правочинів щодо спірного майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточнення, просила скасувати рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 05 лютого 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок, що позивач в силу того, що була членом колгоспного двору, є власником 1/5 частки колишнього колгоспного двору. Однак, суд не взяв до уваги як доказ копію закордонного паспорту з відмітками про виїзд позивача з України до США на лікування та повернення до України, формально мотивуючи свою відмову нечитабельністю копії паспорту. Хоча цей доказ свідчить про поважність причин пропуску ОСОБА_1 строків оскарження документів, які вона не могла оскаржити раніше, ніж дізналася про них. Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Від ОСОБА_1 приховували видачу 16 січня 2001 року Романоселківською сільською радою свідоцтва про право власності на цілий житловий будинок по АДРЕСА_3, видачу ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину від 08 листопада 2007 року. ОСОБА_1 дізналась про те, що її позбавлено права власності на частку у спірному будинку лише 20 червня 2018 року із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позиція інших учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги, щодо позивач не пропустила строк звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права, є безпідставними та не підтверджуються доказами. Судами встановлено, що у 2002 та 2010 роках позивач перебувала на території України, оскільки проходила медичні огляди МСЕК. З 2020 року позивач щомісячно отримує пенсію як особа з інвалідністю. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є неналежними відповідачами, оскільки вони не порушили права чи інтереси позивача.

У січні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що якщо б позивач постійно проживала у спірному житловому будинку, то їй було б відомо, що в указаному будинку проживають незнайомі їй люди. Позивачем не доведено та не надано будь-яких доказів щодо порушення відповідачем вимог статті 203, 215 ЦК України, а отже позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону та не підлягають задоволенню. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Позивачем не зазначено підстав для витребування майна.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року ОСОБА_1 продовжено строк на усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 598/2190/18, витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2021 року матеріали цивільної справи № 598/2190/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 грудня 2020 рокувказано, щокасаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_6.

Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи з 10 квітня 2002 року, з 19 травня 2010 року - довічно.

Згідно довідки виданої виконкомом Романовоселівської сільської ради Збаразького району Тернопільської області від 10 липня 2018 року № 237 станом на 15 квітня 1991 року у житловому будинку по АДРЕСА_2, який належав до суспільної групи - колгоспний двір були зареєстровані і проживали; ОСОБА_6 - голова двору, ОСОБА_5 - дружина, ОСОБА_1 - дочка, ОСОБА_7 - онука, ОСОБА_8 - онук.

Те, що спірний будинок відносився до колгоспного двору підтверджується записами в погосподарській книзі та тим, що голові двору ОСОБА_6 видавався сертифікат на право на частку (пай) серії ТР №054948.

Рішенням виконкому Романовоселівської сільської ради № 54 від 21 липня 2000 року вирішено оформити право власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 за ОСОБА_6.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 16 січня 2001 року вказаний житловий будинок належав ОСОБА_6.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до довідки виданої виконкомом Романовоселівської сільської ради Збаразького району Тернопільської області від 08 листопада 2010 року № 518 ОСОБА_1 дійсно зареєстрована і проживає по АДРЕСА_2.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом спадкоємцем вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 є ОСОБА_5.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно довідки, виданої сімейним лікарем і акушер-гінекологом Адвонст Фемілі Клінік Чікаго Бориславською Г. від 25 жовтня 2018 року, ОСОБА_9 перебуває у неї на обліку з 2010 року, має численні проблеми зі здоров'ям і обмежена в перельотах.

Рішенням Романовоселівської сільської ради № 345 від 31 січня 2015 року дано дозвіл ОСОБА_5 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Романове Село площею 0,25 га.

Із матеріалів спадкової справи № 288 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 вбачається, що його дружина ОСОБА_5 23 травня 2005 року подала заяву про прийняття спадщини. ОСОБА_3 23 травня 2005 року подала заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька на земельний пай. ОСОБА_5 відмовилась від спадкування обов'язкової частки згідно заповіту померлого на користь ОСОБА_3 від 12 грудня 2000 року на земельну частку (пай). Відповідно до сертифікату на земельну частку (пай) серії ТР № 054948 ОСОБА_6 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності с/с "ім. Лесі Українки" розміром 2,06 га в умовних кадастрових гектарах. 08 листопада 2007 року ОСОБА_5, було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок, після померлого ОСОБА_6.

Згідно договорів дарування від 30 грудня 2015 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 та земельну ділянку для будівництва і обслуговування даного житлового будинку площею 0,25га, кадастровий номер 6122487600:02:002:0272.

Згідно договорів купівлі-продажу від 02 лютого 2018 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 та земельну ділянку для будівництва і обслуговування даного житлового будинку площею 0,25га, кадастровий номер undefined.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до статті 120 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-VI (далі - ЦК УРСР) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності ( ЦК).

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь в його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору у складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

Згідно з частиною 2 статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

15 квітня 1991 року набув чинності Закон України від 07 лютого 1991 року № 697-XII "Про власність", яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.

Положення статей 17,18 Закону "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію Закон України від 07 лютого 1991 року № 697-XII "Про власність" (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітні та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке зберіглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Встановивши, що спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, станом на день набрання чинності Закону України "Про власність" 15 квітня 1991 року, в ньому були зареєстровані та проживали п'ятеро осіб, в тому числі позивач ОСОБА_1, на підставі рішення виконкому Романовоселівської сільської ради № 54 від 21 липня 2000 року ОСОБА_6 видано свідоцтво на право власності на житловий будинок по АДРЕСА_3, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що оспорюваним рішенням сільської ради порушено права позивача на належну їй 1/5 частку спірного майна.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним рішення виконкому Романовоселівської сільської ради та визнання недійсним свідоцтво про право власності від 16 січня 2001 року, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, проте сплив строк позовної давності про що відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 подали до суду письмові заяви.

Водночас, статтею 80 ЦК УРСР (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Враховуючи, що позивач із заявою про поновлення строку позовної давності до суду не зверталася, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову в цій частині у зв'язку зі спливом позовної давності, однак, помилився з мотивами відмови.

Щодо визнання права власності позивача на обов'язкову частку у спадковому майні, колегія суддів зазначає наступне.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у стаття 1218 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 1 групи, а отже вона мала право на обов'язкову частку в порядку спадкування після смерті її батька, тому позовні вимоги щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину є обґрунтованими.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 461/5094/16 (провадження № 61-19670св19) зазначено, що "у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що "за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18)". У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17 зроблено висновок, що "право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Крім того, витребувати можна лише індивідуально визначене майно, однак апеляційний суд витребував 1/2 частину спірної квартири з володіння ОСОБА_3 у власність ОСОБА_6, не з'ясувавши, чи це майно виділене в натурі"..У постанові Верховного Суду у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 635/1216/16 (провадження № 61-5421св19) зроблено висновок про те, що "у справі, що переглядається: апеляційний суд не врахував, що оскільки витребувати можна індивідуально визначену річ, а не частку в праві спільної часткової власності, а тому зробив неправильний висновок про витребування Ѕ спадкового майна, як наслідок постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні цієї частини позову з інших мотивів, а тому рішення про відмову у витребування Ѕ спадкового майна слід змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови; апеляційний суд задовольнив позовну вимогу про скасування державної реєстрації як похідну від витребування Ѕ спадкового майна. Оскільки позивач є спадкоємцем, а рішення суду, на підставі якого право власності на ці об'єкти зареєстровано за ОСОБА_3 скасовано, то скасування державної реєстрації права власності відповідача, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, є ефективним способом захисту права позивача". Враховуючи характер спірних правовідносин, висновок апеляційного суду про застосовування положень статей 387, 388 ЦК України є помилковими, оскільки витребувати можна індивідуально визначену річ, а не частку в праві спільної часткової власності".

У справі, що переглядається, позивач просила визнати за нею право власності на 1/4 частку спірного житлового будинку.

Отже, колегія суддів вважає, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про те, що визнання права власності на майно не є ефективним способом захисту порушеного права, та що позивач як власник наділена правом витребувати своє майно від добросовісного набувача без визнання недійсним за рішенням суду рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину, правочинів щодо спірного майна.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 17 лютого 2021 року у справа № 278/765/18 (провадження № 61-2416св20) зазначено, що "відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тлумачення частини 5 статті 267 ЦК України свідчить, що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об'єктивних незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову..Суд першої інстанції встановив, що позивач був обізнаний про смерть своєї матері у 1997 році та не був позбавлений можливості дізнатися про оформлення у 2007 році відповідачем спадкових прав на спірний житловий будинок, однак за захистом своїх порушених або невизнаних прав тривалий час не звертався. Суд першої інстанції не встановив і позивачем не доведено будь-яких обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину 2007 року".

У справі, що переглядається, суди встановили, що позивач після смерті батька спадщину прийняла, оскільки на час його смерті проживала та була зареєстрована разом із ним, отже не була позбавлена можливості дізнатися про оформлення у 2007 році відповідачем спадкових прав на спірний житловий будинок, однак за захистом своїх порушених або невизнаних прав тривалий час не зверталася.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просили застосувати наслідки пропуску позовної давності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні даних позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги, щодо визнання недійсними договорів дарування, купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію є похідними, вони також не підлягають задоволенню.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 5 статті 267 ЦК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 17 лютого 2021 року у справа № 278/765/18 (провадження № 61-2416св20) та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 461/5094/16 (провадження № 61-19670св19), дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статями 406, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 липня 2020 року скасувати.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 05 лютого 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Тернопільського апеляційного суду від 28 липня 2020 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук