Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.10.2019 року у справі №359/2078/17

Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 359/2078/17-ц

провадження № 61-30088св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2017 року у складі судді Вознюка С. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Білоконь О. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання.

Позовна заява мотивована тим, що вона та відповідач є дітьми ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3. Після смерті батька вона не подавала заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. ОСОБА_1 вважала, що має право на 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1, власником і спадкодавцем якої був її батько - ОСОБА_4, а вона прийняла спадщину після його смерті, оскільки постійно проживала разом із батьком в одному будинку, жила однією сім'єю, мала спільний сімейний бюджет, з якого сплачували послуги на утримання домоволодіння, вели спільне господарство, обробляли землю, утримували домашніх тварин та займались бджільництвом. Вона звернулась до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину, проте їй відмовили, оскільки пропущено шестимісячний строк для прийняття спадщини. Але від спадкового майна у вигляді земельної ділянки, що належала батькові, вона ніколи не відмовлялась, фактично його прийняла, постійно користувалась та доглядала за ділянкою як за життя батьків, так і після їх смерті до осені 2012 року, коли брат почав чинити їй перешкоди у користуванні, виник спір та розпочались судові процеси.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю її разом з батьком - ОСОБА_4, по АДРЕСА_1 з 1995 року до часу його смерті - 20 березня 2005 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2017 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судовий збір у розмірі 640 грн, сплачений при зверненні до суду, віднести на рахунок ОСОБА_1

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду беззаперечних доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 дій, які виражаюся у підтриманні майна, що входить до складу спадщини після смерті батька - ОСОБА_4, у належному стані, сплаті податків та зборів, здійсненні за рахунок спадщини інших виплат, дозволених законом та які мали здійснювались систематично і продовжувались до закінчення строку для прийняття спадщини. Отже, факт спільного проживання позивача з померлим батьком не доведено.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що позивач не довела факту постійного проживання однією сім'єю разом із батьком - ОСОБА_4, по АДРЕСА_1 з 1995 року до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 359/2078/17-ц з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

У листопаді 2017 року справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано не врахував та не оцінив письмові докази, надані позивачем, а суд апеляційної інстанції на це не звернув уваги.

Зокрема, вона надала суду довідку Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 18 березня 2016 року, відповідно до якої її родині була надана згода на реконструкцію будинку, відключення його від газо- та електропостачання було здійснено 20 червня 2003 року, тому родина проживала у зв'язку з цим у її батьків включно до 2006 року.

Крім того, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, оскільки вийшов за межі позовних вимог та надав оцінку відносинам між сторонами, застосувавши норми матеріального права, які регулюють прийняття спадщини та надання додаткового строку на прийняття спадщини, визнання причин пропуску строку поважними. Крім того, суд першої інстанції послався на норми частини 5 статті 1273 ЦК України про відмову від прийняття спадщини, хоча вона ніколи не відмовлялась від спадщини після смерті батька.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, після смерті якого спадкоємцями першої черги за законом є: його дружина - ОСОБА_5, і діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_1

03 вересня 2005 року Бориспільською районною державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_4 заведена справа за заявою ОСОБА_5, про прийняття спадщини у межах встановленого шестимісячного строку. Таким чином, ОСОБА_5 прийняла спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_4

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не подали відповідних заяв до нотаріальної контори. При цьому також не надали нотаріусу доказів щодо проживання на час смерті спільно із спадкодавцем.

07 квітня 2006 року ОСОБА_5, як єдиний спадкоємець померлого ОСОБА_4, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,14 га, що знаходяться по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 71а). Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшло домоволодіння та земельна ділянка, що розташовані по АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 у межах встановленого законом шестимісячного строку звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері (а. с. 70а). Отже, він прийняв спадщину.

ОСОБА_1 відмовилася від прийняття спадщини після смерті матері, подавши відповідну заяву у Бориспільську районну державну нотаріальну контору, та на протязі шестимісячного строку для прийняття спадщини не відкликала вказану заяву, тому вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5.

На підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2009 року ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, однак рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 березня 2013 року рішення Бориспільського міськрайонного суду від 11 червня 2009 року було скасовано.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 13 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 лютого 2014 року, у справі за позовом ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 725961, виданий на ім'я ОСОБА_3, було визнано недійсним.

ОСОБА_1 також зверталася до суду з позовною заявою щодо визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини, проте рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської обласні від 11 червня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права на оформлення права власності на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на землю у порядку спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_5, відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку спадкування на 1/2 частину спірної земельної ділянки також відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2016 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2015 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право на оформлення права власності на земельну ділянку розміром 0,14 га, яка розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, належної померлому ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на землю IV-KB № 030077, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5. У решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2015 року в частині, що залишена без змін рішенням Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 9 лютого 2016 року залишено без змін.

У своїй ухвалі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 відмовилася від прийняття належної їй частки спадщини, яка залишилася після смерті її матері - ОСОБА_5, Будь-яких дій щодо відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини після смерті матері у визначений законодавством строк не вчинила та не надала доказів на підтвердження прийняття нею спадщини після смерті батька - ОСОБА_4, не оспорювала факт прийняття ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_4

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Перелік документів та інших доказів, які дозволяють визначити постійність проживання, містяться у пункті 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, чинної на момент відкриття спадщини.

Згідно з цією нормою доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених частин 3 та 4 статті 10 ЦПК України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 57 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статті 60 ЦПК України. Указане правило діє, якщо в нормах матеріального права не має вказівки про перерозподіл обов'язків доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Розглядаючи спір про встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім'єю зі своїм батьком - ОСОБА_3, у певний період, суди дослідили надану позивачем довідку Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 18 березня 2016 року, відповідно до якої її родині була надана згода на реконструкцію будинку, відключення його від газо- та електропостачання було здійснено 20 червня 2003 року, тому родина проживала у зв'язку з цим у її батьків включно до 2006 року, надали їй належну правову оцінку, що знаходиться в дискреційних межах судів.

Таким чином, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 212, 213, 214, 315 ЦПК України 2004 року повно та всебічно з'ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують. Вони були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 05 жовтня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова