Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.09.2018 року у справі №299/689/17

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 299/689/17

провадження № 61-35444св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1, яка подана ОСОБА_3, на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 03 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Готри Т.

Ю., Собослоя Г. Г., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приват Банк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір від 02 серпня 2007 року № МКV0GK00007006, згідно з умовами якого останній отримав кредит в розмірі 16 800,00 доларів США, строком повернення до 30 липня 2027 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки і в порядку, встановленому кредитним договором.

На забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором

між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № б/н від 02 серпня 2007 року, згідно з умовами якого ОСОБА_2 поручився за належне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.

ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 19 січня 2017 року складає 76 224,65 доларів США: 17 032,86 доларів США - заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 16 337,86 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3 091,20 доларів США - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом; 39 762,73 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Враховуючи наведене, позивач просив стягнути солідарно з

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за тілом кредиту в розмірі 17
032,86 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України складає 468 233,32 грн.

Рішенням Виноградівського районного суду від 27 листопада 2017 року відмовлено ПАТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ КБ "ПриватБанк" пропущено строк позовної давності, оскільки позивач, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, скористався своїм правом, передбаченим частиною 2 статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором з 30 липня 2027 року на 24 березня 2009 року. Також зазначено, що порука ОСОБА_2 є припиненою відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 03 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 02 серпня 2007 року в розмірі 17
032,86 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України складає 468 233,32 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що пунктом 7.1. кредитного договору строк повернення кредитних коштів встановлено до 30 липня 2027 року, а тому саме з цієї дати повинен обчислюватися строк позовної давності за основним зобов'язанням. Банк до суду із зазначеним позовом звернувся у березні 2017 році, а тому трирічний строк позовної давності не пропустив. Крім того, строк встановлений договором поруки для її припинення, ще не настав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У травні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 03 квітня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення частини 4 статті 559 ЦК України у двох наявних у справі випадках: зміна позивачем строку виконання основного зобов'язання, шляхом застосування права вимоги дострокового погашення кредиту та пропуском позивачем одного року на пред'явлення позову до поручителя від дати укладення договору поруки.

У жовтні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 03 квітня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі представник заявника вказує на те, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом позивач змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після одержання такої вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 07 листопада 2018 року та 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року справу призначено до розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

За положеннями частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

Виклад фактичних обставин справи

Судом установлено, що 02 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № МКV0GK00007006, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 16 800,00 доларів США на придбання житлового будинку - квартири АДРЕСА_1, а також у розмірі 3 700,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених пунктами 2.1.3,2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, строком повернення до 30 липня 2027 року. Період сплати встановлено з 01 по 05 кожного місяця.

На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 02 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки, згідно з яким поручитель поручився перед Банком за належне виконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором.

Згідно з пунктом 10 договору поруки, порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Відповідач ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим банк у 2009 році звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2009 року, яке набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 17 148,09 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку та будинок, розташовані по АДРЕСА_2.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення, зокрема шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, банк змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За змістом частин 1 , 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

При цьому за загальним правилом порука припиняється саме після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, і лише у разі, якщо такий строк не визначено в договорі, то застосовується шестимісячний строк для припинення поруки.

Сторони встановили строк дії договору поруки, а саме визначили, що порука припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252, 253, 254, 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, а з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Використовуючи своє право, надане частиною 1 статті 651, частиною 2 статті 1054 та частиною 2 статті 1050 ЦК України, а також пунктом 2.3.7 кредитного договору, банк у 2009 році звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення з позичальника всієї заборгованості за кредитом та відсотками в загальній сумі 17 148,09 доларів США. Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2009 року, яке набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, банк скористався своїм правом, передбаченим частиною 2 статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором з 30 липня 2027 року на 24 березня 2009 року.

Сторони в договорі поруки встановили строк її дії, а саме визначили, що порука припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Враховуючи, що банк змінив строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором до 24 березня 2009 року, то він мав право звернутися до суду з позовом до боржника до 24 березня 2012 року (в межах трирічного строку позовної давності), а порука була чинною до 24 березня 2014 року (п'ять років після настання терміну повернення кредиту).

Разом з тим, з вимогами про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся до боржника та поручителя в березні 2017 року.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності звернення до суду з позовом до боржника та припиненням поруки у зв'язку з закінченням строку її дії.

За таких обставин, апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, дійшов помилкових висновків, що рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки не змінює строк виконання основного зобов'язання, а тому позов пред'явлений в межах строку позовної давності, а порука не припинилася.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1, яка подана ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 03 квітня 2018 року скасувати, рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська