Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.07.2018 року у справі №753/1683/17

Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 753/1683/17

провадження № 61-16757св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 червня 2017 року у складі судді Кириченко Н. О. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року у складі суддів: Шкоріної О. І., Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М.,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, визначення днів для побачення, визначення способів участі у вихованні дитини та способу побачення з неповнолітньою дитиною.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з матір'ю ОСОБА_5, з якою він проживав як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу до 2013 року.

3 листопада 2015 року він надав дозвіл на тимчасову поїздку за кордон з України до Сполучених Штатів Америки з метою відпочинку у період з 15 листопада 2015 року по 15 квітня 2016 року його неповнолітньої доньки ОСОБА_4 у супроводі її матері ОСОБА_2 Вказував, що станом на грудень місяць 2016 року йому нічого не відомо про місцезнаходження його малолітньої доньки. ОСОБА_2 в установлений строк, передбачений нотаріально посвідченою заявою, дитину до України не повернула.

В період з 16 квітня 2015 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до ОСОБА_2 з проханням побачитись зі своєю донькою, поговорити з нею по телефону, проте остання не повідомляла про місцезнаходження дитини, забороняла дитині спілкуватися з рідним батьком, не повідомляючи мотивів своїх дій. З телефонної розмови з відповідачем йому стало відомо, що їхня дочка ОСОБА_4 знаходиться в місті Детройт штат Мічиган разом із бабою та дідом, батьками матері дитини, відповідач працює у місті Нью-Йорку та спілкується із дочкою по «Скайп» зв'язку через брак часу та зайнятість на роботі. Вихованням та забезпеченням дитини займаються батьки ОСОБА_2 Вказував, що створення перешкод відповідачем у спілкуванні батька зі своєю дочкою ОСОБА_4 порушує не тільки його права як батька, а в першу чергу порушує права та суперечить інтересами дитини. Жодних обставин, які б давали підстави вважати, що спілкування батька з дитиною завдасть останній шкоди немає.

Посилаючись на викладені обставини, просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; визначити способи участі у вихованні дочки ОСОБА_4 шляхом безперешкодного спілкування батька з малолітньою дитиною за допомогою засобів телефонного зв'язку з урахуванням розпорядку дня доньки; безперешкодного спілкування через програму «Скайп» кожної суботи та неділі з 19.00 год. до 21.00 год. за українським часом, а також в день народження дитини та батька, на Різдво, Великдень, Тройцю, День Перемоги; особистого спілкування батька з дитиною кожного приїзду матері з дитиною до України та кожного приїзду батька до України з періодичністю приїздів - не менше, ніж тричі на рік.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, судом не встановлено, що відповідачем чинилися перешкоди в спілкуванні позивача з дитиною. Позивач тривалий час не спілкувався та не бачився з дитиною, надав заяву щодо позбавлення його батьківських прав, яку не оскаржував та надав згоду на вивезення дитини за кордон.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що відповідач чинила перешкоди позивачу в спілкуванні з малолітньою дитиною. Позивач, маючи можливість, не користувався своїм правом на спілкування та зустрічі з донькою, у 2013 році надав нотаріально посвідчену заяву, в якій висловив згоду на позбавлення себе батьківських прав, а в кінці 2015 року надав дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон до Сполучених Штатів Америки, де дитина неодноразово перебувала раніше. Заяву від 31 липня 2013 року щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відкликав лише у травні 2017 року. Зі змісту звернень до Голосіївського управління поліції Головного управління національної поліції України у м. Києві, Державної прикордонної служби України та Міністерства юстиції України вбачається, що позивачу було відомо місце перебування малолітньої доньки, він мав розмови з матір'ю його дитини, а також позивач не позбавлений можливості вирішити питання про повернення його доньки до України в адміністративному порядку з метою здійснення ним своїх батьківських прав для забезпечення безпосередньої участі у вихованні доньки.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про те, що позивач понад три роки не виконує своїх батьківських обов'язків та відповідач не чинить будь-яких перешкод для виконання позивачем обов'язків щодо виховання дитини, є безпідставними та надуманими. З жовтня 2013 року відповідач чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з дитиною, зокрема шляхом ненадання йому можливості бачитися із дитиною, не проживає за відомою позивачу адресою у м. Києві та переїхала разом із дитиною проживати за невідомою адресою, яку позивачу не повідомила, що також не дає можливості позивачу перерахувати на утримання дитини грошові кошти. В матеріалах справи наявні всі докази намагання позивача дізнатися місцезнаходження своєї дочки, що є доказом того, що останній бажає спілкуватися з дочкою та приймати участь у її вихованні. Жодних обставин, які б давали підстави вважати, що спілкування ОСОБА_1 з його дочкою ОСОБА_4 спричинять шкоду останній відсутні. Суд не звернув уваги на те, що заяву ОСОБА_1 про надання згоди на позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_4 було відкликано. В матеріалах справи відсутній висновок комісії з питань захисту прав дитини Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації щодо визначення участі ОСОБА_1 у вихованні дитини, відсутній акт обстеження житлово-побутових умов проживання дитини, розвитку та проживання дитини. Крім того, судом не було з'ясовано думку дитини ОСОБА_4, яка згідно з міжнародними та національними правовими нормами має бути з'ясована і врахована судом при розгляді справ, що стосується її прав.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Суди установили, що батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували.

З 2013 року батьки малолітньої дитини разом не проживають.

31 липня 2013 року ОСОБА_1 надав нотаріально посвідчену заяву, в якій не заперечував щодо позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 Вказана заява була скасована ОСОБА_1 08 травня 2017 року.

04 листопада 2015 року ОСОБА_1 було підписано дозвіл на тимчасову поїздку за кордон з України до Сполучених Штатів Америки з метою відпочинку у період з 15 листопада 2015 року по 15 квітня 2016 року його неповнолітньої доньки - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері ОСОБА_2

Установлено, що згідно довідки з місця навчання, виданої 14 жовтня 2016 року спеціалістом з питань освіти школи Хікорі Лейк Консолідейтед Скулс, м. Нові, штат Мічиган Сполучених Штатів Америки, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, відвідує школу Хікорі Вудс Елементарі з 02 вересня 2014 року та навчається у другому класі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходили із того, що позивачем не надано доказів того, що відповідач чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, оскільки позивач мав телефон відповідача, коли вона проживала на території України, однак тривалий час не виявляв бажання виховувати та спілкуватися з дитиною, також мав телефон матері відповідача, а посилання відповідача на те, що на його телефонні дзвінки не відповідали, не є належним доказом створення перешкод у спілкуванні з дитиною з боку відповідача. Позивач проживає в Литовській Республіці, де працює за контрактом, надав згоду на виїзд дитини за кордон та дозвіл на позбавлення його батьківських прав.

Проте з такими висновками погодитись не можна з огляду на таке.

Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно принципу 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, принаймні в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір'ю.

Частинами першою і другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно зі статтею 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Права батьків щодо виховання дитини розцінюються, як засіб виконання ними своїх обов'язків щодо неї.

Згідно з частиною першою статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд при встановленні способу спілкування, має дотримуватись розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, у томі числі і спілкуватися зі своїм батьком, бабусею та дідусем.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Вирішуючи спір між сторонами, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою вказані норми Сімейного кодексу України, внаслідок чого допустили порушення статті 9 Конвенції про права дитини, відповідно до якої дитина, яка розлучена з одним із батьків чи обома батьками, має право регулярно підтримувати особисті стосунки й прямі контакти з обома батьками, крім випадків, коли це суперечить найвищим інтересам дитини.

Разом з тим, поза увагою судів залишилась стаття 141 СК України, якою встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

На батьків, котрі проживають окремо, покладено обов'язок брати участь у вихованні дитини і мають право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитини, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (стаття 157 СК України).

Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Відповідно до статті 57 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 Цивільного-процесуального кодексу України.

За змістом статті 212 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

На обґрунтування позовних вимог позивачем було надано до суду заяву від 06 вересня 2016 року до Голосіївського управління поліції Головного управління національної поліції України у м. Києві про встановлення місцезнаходження малолітньої дитини, заяву від 05 вересня 2016 року до Державної прикордонної служби України про надання інформації щодо перетину кордону ОСОБА_2 та ОСОБА_4, заяву від 05 вересня 2016 року до Міністерства юстиції України про сприяння в поверненні дитини ОСОБА_4 до України.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи у прийнятті вказаних доказів, зазначив про те, що надані докази не дають підстав вважати, що відповідачем чинилися перешкоди у спілкуванні батька з дитиною за допомогою засобів телефонного зв'язку або через програму «Скайп» та зі змісту звернень вбачається, що ОСОБА_1 було відомо місце перебування малолітньої доньки, він мав розмови з матір'ю його дитини, а також позивач не позбавлений можливості вирішити питання про повернення його доньки до України в адміністративному порядку.

Проте суд не звернув уваги на те, що обставини викладені у позовній заяві відповідачем не спростовані, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивачу достеменно відоме місцезнаходження та точна адреса проживання дитини та те, що відповідачем була надана така інформація позивачу для можливості його спілкування з дитиною.

Установивши, що після виїзду дитини у 2015 році до Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 разом з дитиною ОСОБА_4 до України не повертались, суди дійшли помилкового висновку про те, що відповідач не чинить позивачу перешкод у спілкуванні з дитиною.

Крім того, відповідно до положень частин четвертої, п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, які бажають брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки і піклування має базуватися на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення та ретельному їх з'ясуванні.

Такий висновок в матеріалах справи відсутній.

Згідно клопотання від 13 травня 2017 року Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 13 травня 2017 року просила зупинити провадження у справі до розгляду судом справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, посилаючись на те, що для надання виваженого та об'єктивного висновку щодо визначення участі позивача у вихованні дитини необхідно мати відомості за наслідками розгляду вищезазначеної справи.

У порушення статей 212-214 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи на зазначене уваги не звернули, не перевірили чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 -задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

С. П. Штелик