Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.12.2020 року у справі №442/1032/20

Постанова

Іменем України

18 червня 2021 року

м. Київ

справа № 442/1032/20

провадження № 61-17218св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Рихтицька сільська рада Дрогобицького району Львівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Шеремети Н. О., від 06 жовтня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Рихтицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області (далі - Рихтицька сільська рада, сільська рада) про часткове скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він за правом спадкування є власником житлового будинку

АДРЕСА_1 з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, а також власником земельної ділянки площею 0,1089 га з цільовим призначенням для обслуговування зазначеного житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами.

Зазначав, що у нього із сусідніми землекористувачами виник спір, за вирішенням якого він звернувся до сільської ради.

Проте пунктом 3 рішення Рихтицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області № 1587 від 17 грудня 2019 року було вирішено, що

ОСОБА_1 не має перешкоджати ОСОБА_2 та членам його сім'ї в користуванні проходом (проїздом), який проходить вздовж садиби ОСОБА_1 до земель загального користування (пасовище, урочище "Став").

Вважав, що в цій частині рішення сільської ради є неправомірним, оскільки містобудівними документами не передбачено проходу чи проїзду через належну йому земельну ділянку.

Також ОСОБА_1 стало відомо, що від імені його матері було підроблено заяву про уточнення та зменшення належної їй присадибної ділянки при приватизації землі, тоді як у фактичному користуванні перебуває земельна ділянка більшого розміру. У зв'язку з наведеним він звернувся до сільської ради із заявою про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації з метою приватизації залишку неприватизованої землі. Однак, за наслідками розгляду його заяви, він отримав відповідь Рихтицької сільської ради, якою його повідомлено, що за результатами проведеного голосування, по порушених в заяві питаннях щодо надання дозволу на приватизацію землі, рішення сесії сільської ради не прийнято.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати протиправним, недійсним та скасувати пункт 3 рішення Рихтицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області № 1587 від 17 грудня 2019 року; визнати протиправною бездіяльність Рихтицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області у зв'язку із незаконним та неналежним розглядом його заяви про надання дозволу на виготовлення технічної документації та зобов'язати відповідача повторно розглянути його заяву.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 09 квітня 2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, у складі судді Медведика Л. О., від 05 червня 2020 року позовні вимоги

ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано пункт 3 рішення Рихтицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області № 1578

від 17 грудня 2019 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1089 га, тоді як за її домоволодінням було закріплено в користуванні земельну ділянку більшої площі, а саме 0,1300 га. Різниця в площі земельної ділянки і є проходом/проїздом до пасовища повз будинок позивача, щодо якої зобов'язано позивача не чинити перешкоди. При цьому, викопіювання з генплану села 1986 року не містить картографічної інформації про наявність наскрізного проїзду з

вул. Української на пасовище повз будинок позивача, там наявний саме заїзд, а наскрізний проїзд міститься з іншого боку його земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд виходив з їх недоведеності.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 червня 2020 року скасовано в частині задоволених позовних вимог, а саме щодо скасування пункту 3 рішення Рихтицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області № 1578 від 17 грудня 2019 року, та в цій частині ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позову. В решті рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 червня 2020 року залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки позивач не довів, що саме йому належить частина спірної земельної ділянки, про яку йде мова в пункті 3 рішення Рихтицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області № 1578 від 17 грудня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 17 листопада 2020 року ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року скасувати, заливши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах

є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Вказує, що за належним йому домоволодінням закріплена земельна ділянка в більшому розмірі, ніж передана в приватну власність його матері, та за рахунок цієї земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, сільська рада намагається облаштувати прохід/проїзд до земель загального користування (пасовище). При цьому, такий проїзд не відповідатиме вимогам нормативно-правових актів у сфері містобудування.

Вважає, що рішення сільської ради порушує його права як власника та користувача земельної ділянки, розташованої під належним йому домоволодінням, оскільки через зазначену земельну ділянку не було проходу/проїзду до земель загального користування, тоді як наявний проїзд передбачено лише до його домоволодіння.

Стверджує, що його доводи підтверджені висновком експерта № 4

від 16 листопада 2020 року, складеного за результатами будівельно та земельно-технічної експертизи.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 05 червня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Рихтицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії в апеляційному порядку не переглядалось та в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

02 лютого 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.

Вказує, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що прохід вздовж належної йому земельної ділянки до земель загального користування перебуває у його користуванні/власності. Вважає безпідставним посилання на висновок експерта № 4 від 16 листопада

2020 року, оскільки такий висновок наданий після розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

У відповідь на відзив ОСОБА_1 25 лютого 2021 року подав письмові пояснення, в яких повторно звертає увагу на те, що вздовж його земельної ділянки відсутній прохід/проїзд до земель загального користування та наголошує на порушені його прав оскаржуваним рішенням сільської ради.

Фактичні обставини справи

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 жовтня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1127, ОСОБА_1, після смерті ОСОБА_3, успадкував житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, який належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 лютого 1991 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 жовтня 2017 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1128, ОСОБА_1, після смерті ОСОБА_3, успадкував земельну ділянку площею 0,1089 га по

АДРЕСА_1, кадастровий номер якої 4621286300:01:001:0578.

Пунктом 3 рішення № 1578 від 17 грудня 2019 року Рихтицька сільська рада Дрогобицького району Львівської області вирішила, що ОСОБА_1 не має перешкоджати ОСОБА_2 та членам його сім'ї в користуванні проходом (проїздом), який проходить вздовж садиби ОСОБА_1 до земель загального користування (пасовище, урочище "Став").

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

За змістом частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно із частинами 1 -2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 -2 , 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Звертаючись до суду, позивач просив визнати протиправним, недійсним та скасувати пункт 3 рішення Рихтицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області № 1578 від 17 грудня 2019 року, посилаючись на порушення органом місцевого самоврядування його прав та інтересів як власника житлового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 не довів, що пунктом 3 рішення Рихтицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області № 1578 від 17 грудня 2019 року порушені його права чи законні інтереси.

Колегія суддів вважає цей висновок апеляційного суду правильним та таким, що ґрунтується на матеріалах справи.

Так, до позову додана копія кадастрового плану успадкованої

ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1089 га, в якому викладено опис суміжних землевласників та землекористувачів, згідно з яким земельна ділянка (від Б до В) межує із землями загального користування (проїздом).

При цьому, актом від 04 червня 2018 року Постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, аграрної політики, екології, планування та забудови території Рихтицької сільської ради встановлено, що на спільному заїзді загального користування ОСОБА_1 влаштована брама по межі своєї земельної ділянки.

Сам лише намір ОСОБА_1 приватизувати земельну ділянку площею 0,0243 га, яка межує із успадкованою ним ділянкою, за відсутності відповідного рішення сільської ради, не є підставою для скасування постанови апеляційного суду.

Надання нових доказів на стадії касаційного розгляду положеннями

ЦПК України не передбачено, а тому Верховним Судом не може бути прийнято посилання заявника на доданий до касаційної скарги висновок експерта № 4 від 16 листопада 2020 року, складений на замовлення ОСОБА_1 після вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права та зводяться значною мірою до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки апеляційний суд, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог щодо часткового скасування рішення сільської ради - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта