Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №695/3862/21
Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №695/3862/21

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 695/3862/21

провадження № 61-7536св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державна установа «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України»,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року в складі колегії суддів Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ДУ «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним і скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання вчинити дії.

Позов мотивувала тим, що перебувала в трудових відносинах з позивачем на посаді лікаря з гігієни праці Золотоніського лабораторного відділення. Наказом відповідача № 374-О від 09 грудня 2021 року її протиправно, всупереч положенням Законів України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», «Про захист населення від інфекційних хвороб» відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Вказувала, що в наказі МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року не вказано про обов`язковий характер профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджено перелік відповідних професій, який підписаний генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності, який на переконання позивачки не уповноважений визначати окремі професії та організації, діяльність яких може призвести до поширення інфекційних хвороб. Вказувала, що вимога відповідача надати докази проведення медичних маніпуляцій, зокрема щеплень, є незаконною. Наполягала на тому, що відсторонення її від роботи проведено з порушенням вимог законодавства про працю.

З урахуванням уточненої редакції позовної заяви ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким:

визнати незаконним і скасувати наказ ДУ «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» № 374-О від 09 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи та поновити на її роботі;

зобов`язати ДУ «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 квітня 2022 року позов задоволено частково:

визнано протиправним і скасовано наказ ДУ «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» № 374-О від 09 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »;

зобов`язано ДУ «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення від роботи 09 грудня 2021 року по час фактичного допущення до роботи, обраховану відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року;

у задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби за своєю суттю є терміновим запобіжним заходом у сфері трудових правовідносин, спрямованим на усунення від роботи тієї особи, перебування якої на роботі може становити небезпеку для її життя та здоров`я або для життя та здоров`я інших осіб. Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є суттєвим обмеженням права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України.

Суд указав, що відсторонення позивача від роботи напряму пов`язане із введенням в Україні карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. У Переліку, який є додатком до наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, обов`язковість щеплення проти COVID-19 пов`язана саме із періодом дії карантину. Суд уважав, що встановлення карантину на всій території України та введення відповідних карантинних обмежень можливе лише тоді, коли в Україні чи в окремих її місцевостях введено режим надзвичайного стану, однак станом на день прийняття оспореного наказу в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану.

Місцевий суд також зазначив, що Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів. З урахуванням визначення терміну «профілактичні щеплення», наведеного в статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд уважав що під дію статті 11 Закону України «Про інформацію» щодо конфіденційної інформації підпадають будь-які медичні відомості/втручання/маніпуляції/діагнози тощо, а тому вимога відповідача про надання відомостей щодо профілактичного щеплення є незаконною.

Суд також зробив висновок, що щеплення проти COVID-19 не набуло статусу обов`язкового профілактичного щеплення, а тому відсторонення позивачки від роботи є втручанням у право на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження. Суд узяв до уваги, що положеннями частини першої статті 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» визначено, що підприємства, установи і організації зобов`язані усувати від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового щеплення проти інфекцій, за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби або за поданням головних державних санітарних лікарів (їх заступників). Проте такі подання стосовно позивачки уповноважені органи не подавали, хоча закон з достатньою чіткістю вимагає їх наявності.

Щодо позовної вимоги позивача про поновлення її на роботі, то суд зауважив, що оскільки станом на день розгляду справи наказом в. о. генерального директора ДУ «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» № 83-О від 03 березня 2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи з 02 березня 2022 до завершення воєнного стану в Україні, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Разом із тим суду не надано доказів, які підтверджують розмір заробітної плати позивача, у зв`язку з чим у суду відсутня можливість розрахувати суму середнього заробітку. За таких обставин суд уважав за можливе задовольнити позовну вимогу в пред`явленій позивачкою редакції шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи з часу відсторонення від роботи (09 грудня 2021 року) до моменту фактичного допущення до роботи, обраховану відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року апеляційну скаргу ДУ «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» задоволено, рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 квітня 2022 року в частині визнання протиправним і скасування наказу та в частині зобов`язання вчинити дії скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наказом МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року, який набув чинності 08 листопада 2021 року, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов?язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. До вказаного переліку, зокрема, ввійшли працівники закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності. При цьому вакцинації підлягають усі працівники вказаних установ і закладів згідно зі штатним розписом. Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень.

Суд зазначив, що з 08 листопада 2021 року набули чинності зміни до постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 та доповнено пункт 41-6 нормою щодо відсторонення працівників, які відмовилися від проведення обов`язкового щеплення.

Колегія суддів зазначила, що держава, встановивши обов?язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема, працівників закладів охорони здоров`я, реалізує свій обов?язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров?я всіх учасників такого процесу, в тому числі і, власне, не щепленого працівника. Апеляційний суд уважав, що в.о. генерального директора ДУ «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» діяла у межах своїх повноважень і відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та наказу МОЗ України №2153 від 04 жовтня 2021 року правомірно прийняла рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що стали передумовою такого відсторонення.

Апеляційний суд указав, що, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров?я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров?я його громадян. Втручання у вигляді обов?язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Оскільки ОСОБА_1 відмовилася від проходження щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцеві не надала, апеляційний суд зробив висновок про відсутність підстав для визнання незаконним і скасування оспорюваного наказу. У задоволенні позовних вимог зобов`язання вчинити дії апеляційний суд відмовив з огляду на їх похідний характер.

Аргументи учасників справи

05 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій просила її скасувати як ухвалену з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

чинним законодавством не передбачено, що професія лікаря з гігієни праці входить до переліку професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження працівників або поширення ними інфекційних хвороб;

апеляційний суд не врахував вимоги статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не звернув уваги на те, що відсторонення позивачки від роботи внаслідок не здійснення нею щеплення є втручанням в право на повагу до приватного життя, право на таємницю про стан свого здоров`я та право на працю;

положеннями частини першої статті 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» визначено, що підприємства, установи і організації зобов`язані усувати від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового щеплення проти інфекцій, за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби або за поданням головних державних санітарних лікарів (їх заступників). Проте такі подання стосовно позивачки уповноважені органи не подавали;

щеплення проти COVID-19, який не відноситься до професійних захворювань лікаря з гігієни праці, не набуло статусу обов`язкового профілактичного щеплення, а тому відсторонення позивачки є незаконним;

відсторонення від роботи нещепленого працівника без виплати допомоги в зв`язку з тимчасовою втратою працездатності є незаконною.

У жовтні 2022 року ДУ «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність правових підстав для відсторонення позивачки від роботи з огляду на те, що ОСОБА_1 відмовилася від проходження щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, незважаючи на обов`язковість такого щеплення для працівників медичних закладів, а документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцеві не надала.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху в зв`язку з тим, що в порушення вимог пункту 5 частини другої статті 389 ЦПК України в ній не зазначено підставу касаційного оскарження.

ОСОБА_1 усунула недоліки касаційної скарги та подала уточнену касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року:

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року в частині посилання на рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2912, від 04 травня 2019 року № 2-р/2019, від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 та постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року, № 13 від 24 грудня 1999 року як на підставу касаційного оскарження повернуто особі, яка її подала;

відкрито касаційне провадження в справі в частині посилання на інші підстави касаційного оскарження;

витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У вересні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 «про відстрочення сплати судового збору апеляційного суду» відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року провадження в справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року поновлено касаційне провадження в справі та призначено її до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, в частині незастосування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19.

Аналіз доводів та вимог касаційних скарг дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування наказу щодо відсторонення позивачки від роботи, зобов`язання вчинити дії та в частині розподілу судових витрат. В частині відмови в задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ДУ «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» відповідно до статуту, затвердженого наказом МОЗ України від 02 червня 2021 року № 1103, є санітарно-профілактичним закладом з охорони здоров`я, що заснований на державній власності та належить до управління МОЗ України.

Згідно з наказом ДУ «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» № 294-О від 03 січня 2013 року ОСОБА_1 прийнято на роботу з 03 січня 2013 року до Золотоніського міжрайонного відділу на посаду завідувача відділення організації санітарно-гігієнічних досліджень - лікаря з гігієни праці.

Відповідно до наказу ДУ «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» № 378-О від 19 грудня 2019 року позивача ОСОБА_1 з 20 грудня 2019 року переведено на посаду лікаря з гігієни праці Золотоніського лабораторного відділення.

Згідно з наказом в.о. генерального директора ДУ «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» № 374-О від 09 грудня 2021 року ОСОБА_1 (лікаря з гігієни праці Золотоніського вiддiлення Золотоніського районного відділу) відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року до усунення причин, що стали передумовою такого вiдсторонення, а саме в зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19.

Наказом в. о. генерального директора Державної установи «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» № 83-О від 03 березня 2022 року на підставі наказу МОЗ України № 380 від 25 лютого 2022 року «Про зупинення дії наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153» ОСОБА_1 допущено до роботи з 02 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку, без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує її право на працю;

суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем на посаді лікаря з гігієни праці Золотоніського лабораторного відділення, а наказом відповідача № 374-О від 09 грудня 2021 року відсторонено її від роботи з 09 грудня 2021 року на період відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати;

апеляційний суд не врахував, що застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивачки дистанційної роботи. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки;

за таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання відсторонення від роботи незаконним та наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 , проте помилився щодо мотивів такого рішення. Тому рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог належить змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги в зв`язку з необхідністю врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог - зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги з відповідача на користь позивачки в порядку статті 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 816 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до державної установи «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання вчинити дії та в частині розподілу судових витрат скасувати.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 квітня 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до державної установи «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання вчинити дії та в частині розподілу судових витрат змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з державної установи «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 816 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року в скасованих частинах утрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук