Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №159/22/22
Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №159/22/22

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 159/22/22

провадження № 61-5700св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2022 року в складі судді: Лесика В. О., та постанову Волинського апеляційного суду від 24 травня 2022 року в складі колегії суддів Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, позивач працює черговим по залізничній станції «Вижва» виробничого структурного підрозділу «Рівненська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Наказом начальника підрозділу Виробничого структурного підрозділу «Рівненська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 06 грудня 2021 року № ДН-3/30 її відсторонили від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач вказувала, що наказ про відсторонення незаконний та такий, що порушує права на працю, оскільки законодавчі та нормативні акти на підставі яких її відсторонили від роботи, суперечать Конституції України і відповідно до статті 43 КЗпП, а також до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим.

Відсторонення від роботи допускається виключно на підставі закону, а не на підставі підзаконних актів, до яких належать постанова КМУ та наказ МОЗ. Крім того, працівники виробничого структурного підрозділу «Рівненська дирекція залізничних перевезень» не належать до працівників підприємств, установ та організацій, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, перелік яких затверджено постановою КМУ від 04 березня 2015 № 83.

ОСОБА_1 просила:

визнати незаконним наказ № ДН-3/30 начальника підрозділу Виробничого структурного підрозділу «Рівненська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 06 грудня 2021 року про її відсторонення від роботи;

зобов`язати відповідача допустити її до роботи, нарахувати та виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи;

стягнути з відповідача на її користь сплачений судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

відповідно до пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком №2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті п`ятої Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

згідно наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який набув чинності 08 листопада 2021 року обов`язковій вакцинації проти COVID-19 із змінами та доповненнями від 01 листопада 2021 року за № 2399 підлягають працівники підприємств, установ та організації, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затверджених Постановою КМУ № 83 від 04 березня 2015 року;

у працівника з моменту набрання чинності наказу МОЗ виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку. ОСОБА_1 не пройшовши вакцинації та не надавши документ, що свідчить про протипоказання вакцинації, працівника відповідно до Наказу від 06 грудня 2021 року, було відсторонено від роботи. Позивачу було надано відповідний термін для прийняття рішення про вакцинацію 08 листопада - 06 грудня 2021 року і такий строк слід віднести до розумного;

у законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві;

позивачем не доведено протиправності дій відповідача щодо відсторонення позивача від роботи, то і правових підстав для поновлення його права судом не встановлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 24 травня 2022 року апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2022 року у цій справі залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам;

судом встановлено, що на працівників АТ «Українська залізниця» поширюється дія Переліку № 2153. Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивачки є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення остання суду не надала. Отже, судом встановлено, що позивачка, яка працює у АТ «Українська залізниця», яке входить до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, підлягає обов`язковій вакцинації. З урахуванням того, що позивачка ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкової вакцинації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що роботодавець правомірно відсторонив позивачку від роботи, в зв`язку з чим суд відмовив у задоволенні її позовних вимог;

держава, встановивши правило про те, що працівники, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх працівників АТ «Українська залізниця», а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення. Щодо посилання позивачки на порушення її конституційного права на працю слід зазначити, що відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачкою зберігається її робоче місце, а таке обмеження є тимчасовим.

Аргументи учасників справи

23 червня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, в якій просила: оскаржені судові рішення скасувати; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що

оскаржуваний наказ відповідача, в якого зберігається трудова книжка позивача, про відсторонення позивача від роботи, припинення виплати заробітної плати, є таким,, що прямо обмежує право позивача на працю, позбавляє його заробітної плати, і в цей спосіб, порушує право на достатній життєвий рівень для нього і його сім`ї, та ставить під загрозу життя і здоров`я його і його сім`ї, а тому є незаконним;

при відстороненні від роботи без збереження заробітної плати відповідач обмежує позивача в конституційному праві на працю за дискримінаційною умовою: залежно від наявності в позивача документів про вакцинацію та відповідного медичного статусу, а тому в відповідача не було законного права на таке відсторонення;

відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження.

06 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2022 року: відзив АТ «Українська залізниця», який підписаний Якименком С. І. та ОСОБА_2 , на касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду; зупинено касаційне провадження у справі № 159/22/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2022 року: поновлено касаційне провадження у справі; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 серпня 2022 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 працює черговим по залізничній станції «Вижва» виробничого структурного підрозділу «Рівненська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця».

26 листопада 2021 року позивачка отримала лист-ознайомлення про необхідність надання відділу кадрів документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки встановленої форми про абсолютні протипоказання до проведення щеплень.

Позивачка у своїй заяві від 28 листопада 2021 року на ім`я начальника ВСП «Рівненська дирекція залізничних перевезень» зазначила про те, що вона тимчасово утримується від щеплення від COVID-19 до моменту закінчення клінічних випробувань вакцини або забезпечення їй безкоштовного проходження ПЛР тестування кожні 72 години.

Наказом начальника підрозділу Виробничого структурного підрозділу «Рівненська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» № ДН-3/30 від 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 відсторонили від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

08 грудня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлена з наказом та зазначила про свою незгоду з ним.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено, що:

«суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 … суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн. Проте суд першої інстанції помилково зазначив, що розмір середнього заробітку підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а тому абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції належить викласти у такій редакції: «Стягнути з АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що її відсторонення від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує право на працю;

суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем та працює на посаді чергової по залізничній станції «Вижва»;

відповідно до наказу від 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення без збереження заробітної плати;

суди не врахували, що застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по залізничній станції, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки. Тому судові рішення в частині позовних вимог про визнання незаконним наказ № ДН-3/30 від 06 грудня 2021 року та зобов`язання відповідача допустити позивача до роботи скасувати, та ухвалити нове рішення про їх задоволення;

в частині позовної вимоги про зобов`язання нарахувати і виплатити середню заробітну плату судові рішення належить скасувати, оскільки суди не встановили фактичних обставин необхідних для її задоволення (зокрема, розмір середньої заробітної плати, кількість робочих днів) та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені судові рішення скасувати; задовольнити позовні вимоги про визнання незаконним наказу про відсторонення та зобов`язання допустити позивача до роботи; в частині позовної вимоги про зобов`язання нарахувати і виплатити середню заробітну плату передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розподілу судових витрат

У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 травня 2022 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця»про визнання незаконним наказу про відсторонення та зобов`язання допустити позивача до роботи задовольнити.

Визнати незаконним наказ № ДН-3/30 АТ «Українська залізниця» від 06 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Зобов`язати акціонерне товариство «Українська залізниця» допустити ОСОБА_1 до роботи черговим по залізничній станції «Вижва».

Передати справу в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про зобов`язання нарахувати і виплатити середню заробітну платуза час незаконного відсторонення від роботи та розподілу судових витрат на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішенняКовельського міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2022 року та постанова Волинського апеляційного суду від 24 травня 2022 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук