Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №373/1381/17

Постанова

Іменем України

01 березня 2018 року

м. Київ

справа № 373/1381/17

провадження № 61-955св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Переяслав-Хмельницький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від

12 жовтня 2017 року у складі Реви О. І. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2017 року у складі колегії суддів Мережко М. В.,

Данілова О. М., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області,

ОСОБА_5 про звільнення від сплати аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням апеляційного суду Київської області від 09 жовтня 2013 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти в розмірі 1/3 частини від всіх доходів щомісячно, починаючи з 17 жовтня 2012 року до повноліття дитини.

Після набрання вказаного судового рішення законної сили та видачі виконавчого листа між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було досягнуто домовленості про те, що ОСОБА_4 буде сплачувати кошти на утримання дочки самостійно.

За заявою ОСОБА_5 від 23 вересня 2015 року постановою державного виконавця від 23 вересня 2015 року виконавчий лист повернуто стягувачу.

З жовтня 2015 року ОСОБА_4 добровільно сплачував кошти на утримання дочки, заборгованості по сплаті аліментів не мав.

У квітні 2017 року ОСОБА_5 направила зазначений виконавчий лист до Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби для примусового виконання. Державним виконавцем на підставі заяви ОСОБА_5 відкрито виконавче провадження та нараховано заборгованість по аліментах з 23 вересня 2015 року по 01 липня 2017 року у розмірі 29 095 грн 05 коп.

Вказана заборгованість не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки заборгованості по аліментах ОСОБА_4 не мав, своєчасно сплачував кошти на утримання дочки, навіть у більшому розмірі, ніж передбачено рішенням суду.

Банківські документи щодо сплати аліментів ОСОБА_4 не зберіг. Для ОСОБА_5 не існувало будь-яких причин для пред'явлення виконавчого листа для примусового виконання до квітня 2017 року.

ОСОБА_4 просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментах, що утворилась за період з 23 вересня 2015 року по 01 липня

2017 року у розмірі 29 095 грн 05 коп., згідно з виконавчим листом від

06 листопада 2013 року, виданого Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області у справі № 2/1019/901/12 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання дочки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно до повноліття дочки.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрйонного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області,

ОСОБА_5 про звільнення від сплати аліментів задоволено частково.

Звільнено ОСОБА_4 від сплати заборгованості по аліментах перед ОСОБА_5 на утримання дочки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 3 000 грн, що утворилася за період з

23 вересня 2015 року по 01 липня 2017 року відповідно до довідки-розрахунку головного державного виконавця Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби від 12 липня 2017 року № 8857.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю підстав для звільнення ОСОБА_4 від сплати аліментів в розмірі 3 000 грн.

Суд першої інстанції визнав посилання ОСОБА_4 на норми статті 191 СК України, щодо неможливості присудження аліментів за минулий час, безпідставними, оскільки цей спір стосується не стягнення аліментів з платника аліментів, а стягнення заборгованості по аліментах, розмір яких вже визначений судовим рішенням.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

26 грудня 2017 року ОСОБА_4 подано касаційну скаргу.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли невірного висновку, посилаючись на вимоги статті 195 СК України, яка регулює порядок стягнення заборгованості за аліментами, та не звернули увагу на ту обставину, що на час повернення виконавчого листа стягувачу, за її завою, ОСОБА_4 будь-якої заборгованості по сплаті аліментів перед ОСОБА_5 не мав.

Суди помилково не взяли до уваги посилання на положення статті 191 СК України щодо неможливості присудження аліментів за минулий час до подання виконавчого листа з тих підстав, що спір між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стосується не стягнення аліментів з платника, а стягнення заборгованості по аліментах, розмір яких вже визначений судовим рішенням.

Суд не звернув увагу на ту обставину, що розмір аліментів, який був визначений судовим рішенням, сплачений у повному розмірі до повторного подання ОСОБА_5 виконавчого листа у квітні 2017 року.

У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 09 жовтня 2013 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_9,

ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти в розмірі 1/3 частини від всіх доходів щомісячно, починаючи з 17 жовтня 2012 року до повноліття дитини.

Постановою старшого державного виконавця Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Іораш С. М. від

23 вересня 2015 року на підставі заяви стягувача (ОСОБА_5) було повернуто виконавчий документ, який був виданий 06 листопада 2013 року.

28 березня 2017 року ОСОБА_5 звернулась до Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання вищевказаного виконавчого документу.

Державним виконавцем нараховано заборгованість по аліментах за період з 23 вересня 2015 року по 01 липня 2017 року у розмірі 29 095 грн 05 коп.

(а. с. 6-7).

Звертаючись з цим позовом до суду, ОСОБА_4 на підставі положень статті 191 СК України просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментах у розмірі 29 095 грн 05 коп.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду із позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 195 СК Українизаборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення.

Відповідно до частини четвертої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.

ОСОБА_4 надано суду квитанції про перерахування ОСОБА_5 коштів на загальну суму 3 000 грн.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав звільнення ОСОБА_4 від сплати заборгованості по аліментах в розмірі 3 000 грн.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги інші копії квитанцій про перерахування позивачем ОСОБА_5 грошових коштів, оскільки вказані квитанції сплачені позивачем у період після 01 липня 2017 року, який не охоплений довідкою державного виконавця про нарахування заборгованості по аліментах.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що посилання ОСОБА_4 на норми статті 191 СК України щодо неможливості присудження аліментів за минулий час є безпідставним, оскільки цей спір стосується не стягнення аліментів з платника аліментів, а стягнення заборгованості по аліментах, розмір яких вже визначений судовим рішенням.

Доводи ОСОБА_4 про відсутність заборгованості по аліментах є безпідставними, оскільки не підтверджені належними та пустими доказами, а посилання позивача на те, що банківські документи він не зберіг; судом не можуть бути розцінені як допустимі та належні докази, оскільки обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, а позивач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені ОСОБА_4 у касаційній скарзі, цих висновків не спростовують.

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і підстави для скасування судових рішень немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від

12 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від

11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська