Постанова

Іменем України

1 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 391/343/15-ц

провадження № 61-2494 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представники відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 24 лютого

2016 року у складі судді Червонописького В. С. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 4 жовтня 2016 року у складі колегії суддів:

Письменного О. А., Дуковського О. Л., Єгорової С. М.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що у травні 2012 року ОСОБА_6 позичила у нього 70 тис. грн, про що 20 травня 2012 року написала відповідну розписку, строк повернення боргу - до 12 жовтня 2012 року. У жовтні 2012 року відповідач позичила у нього 100 тис. грн, про що 19 жовтня 2012 року написала розписку, строк повернення боргу - 30 жовтня 2013 року.

Зазначав, що у вказані у розписках терміни відповідач грошові кошти не повернула.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_6 суму боргу, три відсотки річних та індекс інфляції у таких розмірах: за розпискою

від 20 травня 2012 року: 70 тис. грн суми основного боргу, 5 304 грн 66 коп.

3 % річних, 35 770 грн 41 коп. індексу інфляції; за розпискою від 19 жовтня

2012 року: 100 тис. грн суми основного боргу, 51 257 грн 60 коп. індексу інфляції, а всього - 262 332 грн 67 коп.

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 24 лютого 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 262 332 грн 67 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не повернула позивачу грошові кошти, отримані нею на підставі розписок, у зв'язку із чим були підстави для стягнення їх з неї з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 4 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення районного суду залишено без змін.

Ухвалу суду апеляційної інстанцій мотивовано тим, що розписками підтверджується наявність боргового зобов'язання за договорами позики, укладеними між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Оскільки борг відповідачем не повернутий, тому підлягає стягненню сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвали нове рішення про відмову у позові ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов невірних висновків щодо письмових доказів у справі. Оскаржувана ухвала апеляційного суду є протиправною та необґрунтованою з підстав неповного з'ясування судом обставин справи, що мають істотне значення для справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення коштів передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України і частини другої

статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідач не виконала свої зобов'язання за договором позики, тому стягнули з неї суму боргу, розмір якого визначено згідно з вимогами закону із застосуванням статті 625 ЦК України.

Посилання ОСОБА_6 щодо існування двох оригіналів однієї розписки не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги з посиланням на статтю 601 ЦК України про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог є необґрунтованими, адже така вимога відповідачем не була заявлена до розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 24 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 4 жовтня

2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В.Білоконь

Є. В.Синельников