Постанова

іменем України

25 березня 2021 року

м. Київ

справа № 369/11012/14-к

провадження № 51-3874км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О. П.,

суддів Кравченка С. І., Білик Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Глушкової О. О.,

прокурора Матюшевої О. В.,

адвоката Анікіна Д. С. (в інтересах ОСОБА_1),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Київського апеляційного суду від 14 травня 2020 року, якою повернуто ОСОБА_1 апеляційну скаргу на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 листопада 2014 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 1 липня 2013 року залишив без задоволення скаргу ОСОБА_2 та адвоката Фоміна І. Ю. на постанову слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України від 4 січня 2013 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42012000000000266 у зв'язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 374, ч. 2 ст. 375 КК України.

Адвокат Фомін І. Ю. в інтересах ОСОБА_2 подав заяву про перегляд зазначеної ухвали за нововиявленими обставинами.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 5 листопада 2014 року цю заяву задовольнив, скасував ухвалу від 1 липня 2013 року у зв'язку з нововиявленими обставинами та закрив провадження по справі за скаргою ОСОБА_2 і адвоката Фоміна І. Ю. на вищезазначену постанову слідчого від 4 січня 2013 року.

На ухвалу суду від 5 листопада 2014 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Суддя Київського апеляційного суду ухвалою від 14 травня 2020 року на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Так, ОСОБА_1 зазначає, що в постанові слідчого від 4 січня 2013 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42012000000000266, є посилання на його прізвище, а тому ця постанова стосується його прав, свобод та інтересів, що надає йому право на оскарження пов'язаних з нею судових рішень.

Також ОСОБА_1 стверджує, що він у період із 13 червня по 16 липня 2014 року перебував у процесуальному статусі підозрюваного у вказаному кримінальному провадженні, а надалі матеріали щодо нього виділено в окреме провадження. У зв'язку із постановленням ухвали суду від 5 листопада 2014 року, на його думку, створено підґрунтя для відновлення розслідування щодо нього як особи, яку безпосередньо можна ідентифікувати.

З огляду на викладене ОСОБА_1 вважає помилковим висновок судді про те, що він не має права на оскарження ухвали місцевого суду від 5 листопада 2014 року, а тому, на думку ОСОБА_1, суддя, повернувши апеляційну скаргу, порушив його право на доступ до правосуддя та не врахував правові висновки суду касаційної інстанції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім цього, ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає про невідповідність ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 листопада 2014 року вимогам ст. 370 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Адвокат Анікін Д. С., який діє в інтересах ОСОБА_1, просив задовольнити касаційну скаргу останнього на викладених у ній підставах.

Прокурор Матюшева О. В. просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу судді апеляційного суду - без зміни, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК України підставою для скасування судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Однак за наслідками перегляду судом касаційної інстанції ухвали судді апеляційного суду про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу місцевого суду від 5 листопада 2014 року таких порушень не встановлено.

Так, пунктом 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначено одну з основних засад судочинства - забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ця конституційна засада гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, та кореспондується з положеннями ст. 24 КПК України, відповідно до яких кожному гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому ст. 24 КПК України, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Отже, при вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня іншою особою, яка не була учасником судового провадження, ключовим є з'ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.

Статтею 393 КПК України чітко встановлено перелік осіб, які мають право подати апеляційну скаргу. Зокрема, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України, апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України.

За вимогами статей 398, 399 КПК України питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок чи ухвалу суду першої інстанції особою, яка має права її подавати, вирішується суддею-доповідачем суду апеляційної інстанції.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 399 КПК України передбачено, що апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Цих законодавчих вимог суддя суду апеляційної інстанції дотримався.

Як убачається з матеріалів провадження, суддя апеляційного суду, перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_1, дійшов висновку, що останній не має права на оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 листопада 2014 року, якою скасовано ухвалу цього суду від 1 липня 2013 року у зв'язку з нововиявленими обставинами та закрито провадження по справі за скаргою ОСОБА_2 і адвоката Фоміна І. Ю. на постанову слідчого від 4 січня 2013 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42012000000000266, у зв'язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 374, ч. 2 ст. 375 КК України.

В обґрунтування свого рішення суддя зазначив, що ОСОБА_1 не є учасником ні судового, ні вищезгаданого кримінального провадження, а ухвала місцевого суду від 5 листопада 2014 року, як і постанова слідчого від 4 січня 2013 року, не містить жодних висновків чи посилань, які мали би преюдиціальне значення та порушували права, свободи чи інтереси останнього.

Отже, висновок судді апеляційного суду про необхідність повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 як особі, яка не має права подавати скаргу, узгоджується із зазначеними вище вимогами кримінального процесуального закону, а посилання ОСОБА_1 на протилежне є безпідставними.

Так, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що у постанові слідчого від 4 січня 2013 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42012000000000266, вказано про вчинення ним службового підроблення, що зачіпає його права, свободи та інтереси.

Однак ці доводи є неспроможними, адже у вказаному процесуальному документі, який складено слідчим, посилання на прізвище ОСОБА_1 зазначено лише при викладенні змісту заяви ОСОБА_2 про вчинені кримінальні правопорушення. Сама по собі постанова свідчить про те, що слідчий, встановивши відсутність у діях осіб, на яких вказував заявник, складу кримінальних правопорушень, закрив кримінальне провадження. Отже, зазначені у постанові слідчого дані при цитуванні змісту заяви не можуть слугувати підставою для визнання ухвали суду від 5 листопада 2014 року такою, що стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1.

Така позиція узгоджується із правовим висновком, який викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду від 18 травня 2020 року (справа № 639/2837/19, провадження № 51-5394кмо19).

Крім цього, ОСОБА_1, обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження ухвали суду від 5 листопада 2014 року, зазначає, що це судове рішення створило підґрунтя для продовження щодо нього кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42012000000000266, у межах якого він протягом певного періоду перебував у статусі підозрюваного.

Водночас ОСОБА_1 зазначив у касаційній скарзі і про те, що матеріали досудового розслідування щодо нього із вказаного кримінального провадження було виділено 16 липня 2014 року в окреме провадження ( № 42014000000000637) у зв'язку із його розшуком. Надалі, слідчий постановою від 22 серпня 2019 року закрив кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42014000000000637, в частині підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 371, частинами 3 та 4 ст. 27, ч. 2 ст. 375 КК України.

Отже, із наданих Суду матеріалів справи вбачається, що досудове розслідування щодо ОСОБА_1 після виділення матеріалів в окреме провадження проводилося в межах кримінального провадження, внесеного в ЄРДР за № 42014000000000637.

На підставі саме яких обставин та у зв'язку з чим у ОСОБА_1 як особи, яка перебувала у статусі підозрюваного з 13 червня по 16 липня 2014 року у межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42012000000000266, виникає право на оскарження ухвали суду від 5 листопада 2014 року у касаційній скарзі не зазначено.

Отже, на відміну від висновків Верховного Суду України та Верховного Суду у постановах, на які посилається ОСОБА_1, у цьому провадженні він не навів переконливих, об'єктивно прийнятних доводів, що ухвала місцевого суду від 5 листопада 2014 року стосується його прав, свобод та інтересів, а тому права на оскарження цього судового рішення на підставі ч. 2 ст. 24, п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України він не має.

За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується із висновком судді апеляційного суду про те, що скаржник не навів достатніх і переконливих доводів того, що ухвала місцевого суду стосується його інтересів тією мірою, що надає йому право на апеляційне оскарження.

Що стосується аргументів ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість ухвали місцевого суду від 5 листопада 2014 року, то це судове рішення, яке не було переглянуто в апеляційному порядку, не є предметом перевірки в межах касаційного оскарження ухвали про повернення апеляційної скарги.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що немає безумовних підстав для скасування ухвали судді апеляційного суду, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу судді Київського апеляційного суду від 14 травня 2020 року, якою повернуто ОСОБА_1 апеляційну скаргу на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 листопада 2014 року, залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О. П. Ємець С. І. Кравченко Н. В. Білик