Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 219/77/17

провадження № 51-1967км18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор'євої І. В.,

суддів Голубицького С. С., Шевченко Т. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Зінорук В. В.,

засудженого

(в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,

прокурора Чабанюк Т. В.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050150003306, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Оріхово-ВасилівкиАртемівського району Донецької області, жителя АДРЕСА_1),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

За вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2017 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

ОСОБА_1 визнано винуватим у крадіжці, поєднаній з проникненням у житло, вчиненій повторно у 2016 році у м. Бахмуті за обставин, викладених у вироку.

Як установив місцевий суд, у ніч із 5-го на 6 листопада ОСОБА_1 проник до будинку на АДРЕСА_2, звідки викрав належне ОСОБА_2 майно на загальну суму 9 459,82 грн.

Крім того, у ніч із 7-го на 8листопадаОСОБА_1 проник до будинку на АДРЕСА_4, звідки викрав належне ОСОБА_3 майно на загальну суму 7 552,32 грн.; у ніч із 10-го на 11 листопада він проник до будинку на АДРЕСА_3, звідки викрав належне ОСОБА_4 майно на загальну суму 2 274,07 грн.; у ніч із 14-го на 15 листопада проник до будинку на АДРЕСА_6, звідки викрав належне ОСОБА_5 майно на загальну суму 6 349,13 грн.; у ніч із 15-го на 16 листопада проник до будинку на АДРЕСА_5, звідки викрав належне ОСОБА_6 майно на загальну суму 7 800,54 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

Як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджений ОСОБА_1 просить на підставах, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, змінити постановлені щодо нього судові рішення і пом'якшити обраний йому захід примусу, застосувавши положення статей 69, 75 КК. Аргументуючи свою вимогу, скаржник зазначає, що суди всупереч ст. 65 вказаного Кодексу повною мірою не врахували всіх даних про його особу, зокрема, наявності на його утриманні дружини й малолітньої дитини, а також пом'якшуючих покарання обставин: щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину та відшкодування матеріальної шкоди.

На вказану скаргу прокурор подав заперечення, в яких зазначає про необґрунтованість вимог засудженого і просить залишити їх без задоволення.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений підтримав подану касаційну скаргу; прокурор заперечив проти її задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, доведеність цього обвинувачення та юридично-правова оцінка діяння за ч. 3 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Згідно зі статтями 50, 65 вказаного Кодексу особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Наведених норм права у цьому провадженні суд не порушив.

Як убачається з матеріалів справи, призначаючи ОСОБА_1 захід примусу, місцевий суд, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував, що засуджений у короткий проміжок часу вчинив 5 епізодів крадіжок, - указані правопорушення законом віднесено до категорії тяжких. Окрім того, суд узяв до уваги дані про особу винного та обставини, які мають правове значення, зокрема кількість викраденого майна та його вартість, те, що ОСОБА_1 офіційно суспільно корисною діяльністю не займається, характеризується задовільно. З огляду на ці обставини в їх поєднанні з характером та обсягом установлених конкретних протиправних дій засудженого суд умотивовано визнав за неможливе досягти мети попередження злочинів та виправлення ОСОБА_1 без ізоляції його від суспільства.

Разом із тим, суд зважив на те, що ОСОБА_1 вперше притягається до кримінальної відповідальності, на спеціальних обліках не перебуває, а його щире каяття, відсутність шкоди від кримінального правопорушення внаслідок повернення потерпілим викраденого майна суд визнав пом'якшуючими обставинами, а обставин протилежного змісту - не встановив.

Урахувавши зазначені обставини, суд, із додержанням принципу індивідуалізації визначив ОСОБА_1 покарання, наближене до мінімальних меж санкції ч. 3 ст. 185 КК.

Колегія суддів вважає неприйнятними аргументи засудженого про наявність достатніх підстав для застосування ст. 69 КК. Як випливає зі змісту цієї норми матеріального права, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Проте з огляду на встановлений у справі характер дій засудженого наведені стороною захисту дані про особу ОСОБА_1 та пом'якшуючі обставини не можна визнати такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тому відсутні правові підстави для призначення засудженому покарання більш м'якого, ніж передбачено законом.

Обраний ОСОБА_1 захід примусу є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість, про що йдеться в касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Таким чином, касаційні вимоги про пом'якшення покарання є неспроможними.

Крім того, аналогічні за змістом доводи щодо надмірної суворості призначеного ОСОБА_1 покарання були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належно розглянув подану апеляційну скаргу засудженого і відмовив у її задоволенні, навівши докладне обґрунтування прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду не суперечить положенням статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції, не встановлено.

З урахуванням викладеного касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Голубицький І. В. Григорєва Т. В. Шевченко