Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 127/4720/17

провадження № 51-3202км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Яковлєвої С. В.,

суддів: Мазура М. В., Матієк Т. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Замкового І. А.,

прокурора Парусова А. М.,

захисника ВарчукаА. Б. (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Донецької області від 5 липня 2004 року, ухвалу Верховного Суду України від 12 січня 2006 року, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 4 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 10 липня 2017 року,

встановив:

За вищевказаним вироком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кожного засуджено: за ч. 4 ст. 187 КК - до покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією всього майна; за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна;на підставі ст. 70 КК остаточно визначено кожному покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Верховний Суд України ухвалою від 12 січня 2006 року залишив указаний вирок без змін, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3 та захисника Носовицького А. Г. - без задоволення.

3 березня 2017 року засуджений ОСОБА_2 звернувся до місцевого суду з клопотанням про приведення вищезазначеного вироку у відповідність із чинним законодавством та заміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 4 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 липня 2017 року, в задоволенні вищезгаданого клопотання ОСОБА_2 відмовив на тих підставах, що останнього було засуджено за вчинення закінчених злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187 КК, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, у зв'язку з чим положення ст. 68 КК в редакції Закону України від 7 вересня 2016 року №1492-VIII«Про внесення змін до деяких актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» (далі -Закон № 1492-VIII)до нього не можуть бути застосовані.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення, застосувати до нього положення ст. 68 КК в редакції Закону № 1492-VIII та замінити покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. Вважає, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і апеляційний суд, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про приведення вироку у відповідність зі ст. 68 КК в редакції Закону № 1492-VIII, оскільки ОСОБА_2, як він стверджує, безпосередньої участі у вчиненні умисного вбивства не брав.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_2 та його захисник Варчук А. Б., які взяли участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.

У судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого, просив оскаржені судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правової оцінки обставин.

Як вбачається з матеріалів провадження, Апеляційний суд Донецької області ухвалив вирок від 5 липня 2004 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як суд першої інстанції в порядку КПК 1960 року. Вказане судове рішення було переглянуто в касаційному порядку, зокрема й за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2, і ухвалою Верховного Суду України від 12 січня 2006 року зазначений вирок залишено без зміни. Це рішення вказаного суду є остаточним, його оскарження не передбачено кримінальним процесуальним законодавством.

З огляду на викладене оскаржувані вирок Апеляційного суду Донецької області від 5 липня 2004 року й ухвала Верховного Суду України від 12 січня 2006 року не можуть бути предметом розгляду Верховного Суду, а тому доводи в касаційній скарзі засудженого в цій частині є безпідставними.

Що стосується доводів, наведених у касаційній скарзі ОСОБА_2 про безпідставну відмову місцевим судом у задоволенні його клопотання про приведення вироку апеляційного суду у відповідність із чинним законодавством, а саме зі ст. 68 КК, то Верховний Суд зазначає нижченаведене.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотню дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання і мають судимість.

Законом України від 7 вересня 2016 року № 1492-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених», який набрав чинності 8 жовтня 2016 року, статтю 68 КК було доповнено частиною 4, відповідно до якої довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім як у випадках вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-1, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437-439, ч. 1 ст. 442 та ст. 443 цього Кодексу.

У розумінні ст. 5 КК скасування злочинності діяння можливе шляхом повної або часткової декриміналізації діяння. Пом'якшення кримінальної відповідальності можливе шляхом зміни санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК або шляхом пом'якшення кримінальної відповідальності особи за вчинене без зміни санкції відповідної норми Особливої частини КК, у тому числі шляхом внесення змін до норм Загальної частини КК, що регулюють питання призначення покарання.

Оскільки Закон № 1492-VIII установив обмеження щодо застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, які вчинили незакінчений злочин, то він є таким, що пом'якшує кримінальну відповідальність та має зворотну дію в часі.

Водночас, закон встановлює персональне коло суб'єктів, на яких він поширюється, а саме на осіб, котрі вчинили готування до злочину та замах на злочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 КК готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

З матеріалів провадження встановлено, що Апеляційний суд Донецької області від 5 липня 2004 року вироком визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК і призначив покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Відповідно до положень ст. 401 КПК 1960 року цей вирок набрав законної сили 12 січня 2006 року та був звернутий до виконання.

Тобто, за цим вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні саме закінчених злочинів, а тому ст. 68 КК, яка пом'якшує кримінальну відповідальність осіб в частині призначення покарання за незакінчені злочин, на нього не поширюється.

Таким чином, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано встановив, що підстави для приведення вироку Апеляційного суду Донецької області від 5 липня 2004 року у відповідність із положеннями ч. 4 ст. 68 КК в редакції Закону № 1492-VIII відсутні, через те обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_2

Крім того, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника, які за своїм змістом аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі засудженого, обґрунтовано визнав їх безпідставними, навівши відповідні мотиви на їх спростування, і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. З цим висновком погоджується і Верховний Суд.

Судові рішення відповідають вимогам кримінального процесуального закону.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд не встановив. Тому касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

постановив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Донецької області від 5 липня 2004 року, ухвалу Верховного Суду України від 12 січня 2006 року, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 4 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 10 липня 2017 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Яковлєва М. В. Мазур Т.В. Матієк