Історія справи

Постанова ККС ВП від 27.02.2018 року у справі №357/10352/15

Постанова

Іменем України

27 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 357/10352/15-к

провадження № 51- 587км 17

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,

прокурора Парусова А.М,

(в режимі відеоконференції)

засудженого ОСОБА_1,

захисника Батури П.О.,

виправданого ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_1 - Батури П.О. на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року щодо засудженого ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 травня 2017 року щодо виправданого ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015110030002214, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК),

та

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та жителя АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини.

За вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 187 КК на 7 років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є його власністю. ОСОБА_3 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні на підставі пункту 2 частини 1 статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК), оскільки не доведено, що ним було вчинено кримінальне правопорушення.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 30 травня 2015 року приблизно о 01-й годині, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3, діючи умисно з корисливих мотивів, за попередньою змовою з іншою особою, переслідуючи злочинний намір, спрямований на напад з метою заволодіння коштами потерпілого ОСОБА_4, розміщеними на банківському рахунку банку «Райффайзен Банк Аваль», доступ до якого здійснюється за допомогою банківської картки № НОМЕР_1 та пін-коду до неї, застосували насильство, що є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_4, під час якого: інша особа, утримуючи потерпілого на дивані в кімнаті, тримала його за руки, позбавивши останнього можливості чинити опір незаконним діям, а ОСОБА_1 у цей час умисно ударив потерпілого декілька разів кулаком у голову та по тулубу і заволодів зазначеною банківською

карткою, що належить ОСОБА_4 Оскільки потерпілий відмовлявся повідомляти пін-код для доступу до банківської картки, ОСОБА_1 взяв праску, нагрів її, підключивши до електормережі, після чого з метою заподіяння тілесних ушкоджень та отримання вказаної інформації, декілька разів приклав розпечену праску до живота та лівого стегна потерпілого. Так, ОСОБА_4, не витримавши болю, повідомив ОСОБА_1, що пін-код зазначено на папірці в кишені його штанів, після чого останній та інша особа заволоділи папірцем. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 та іншої особи потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Тобто своїми умисними діями, які виразились у нападі з метою заволодіння майном потерпілого ОСОБА_4, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_1 та інша особа відкрито заволоділи банківською карткою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» № НОМЕР_1 та персональним кодом до неї, при цьому знявши з рахунку 450 грн.

Органами досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він 30 травня 2015 року приблизно о 01-й годині, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3, діючи умисно з корисливих мотивів, за попередньою змовою з ОСОБА_1, переслідуючи злочинний намір, спрямований на напад з метою заволодіння коштами потерпілого ОСОБА_4, розміщеними на банківському рахунку банку «Райффайзен Банк Аваль», доступ до якого здійснюється за допомогою банківської картки № НОМЕР_1 та пін-коду до неї, застосували насильство, що є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_4, під час якого: ОСОБА_3, утримуючи потерпілого на дивані в кімнаті, тримаючи потерпілого за руки, позбавив останнього можливості чинити опір незаконним діям, а ОСОБА_1 в цей час умисно завдав потерпілому ОСОБА_4 декількох ударів кулаком в голову та по іншим частинам тулубу та заволодів зазначеною банківською карткою, що належить потерпілому. Оскільки останній відмовлявся повідомляти пін-код для доступу до банківської картки, ОСОБА_1 взяв праску, нагрів її, підключивши до електромережі, після чого умисно з метою заподіяння тілесних ушкоджень та отримання вказаної інформації декілька разів приклав розпечену праску до живота та лівого стегна потерпілого. Так, ОСОБА_4, не витримавши болю, повідомив ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що пін-код зазначено на папірці в кишені його штанів, яким у подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заволоділи. Внаслідок протиправних дій останніх потерпілому заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості. Тобто своїми умисними діями, які виразились у нападі з метою заволодіння майном ОСОБА_4, поєднаному із насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_1

та ОСОБА_3 відкрито заволоділи банківською карткою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» № НОМЕР_1 та персональним кодом до неї, при цьому знявши з рахунку 450 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11 жовтня 2016 року виділено із кримінального провадження № 12015110030002214 в окреме апеляційне провадження всі матеріали, щодо ОСОБА_3, останнього оголошено в розшук, а кримінальне провадження щодо нього зупинено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 травня 2017 року вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2016 року щодо ОСОБА_3 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, вказує що суд першої інстанції в порушення вимог частини 3 статті 374 КПК, не зазначив формулювання обвинувачення його підзахисному, яке визнане судом доведеним. Крім того, незаконно вказав на ряд доказів, які неправомірно визнав неналежними та недопустимими, а в основу вироку навпаки поклав докази, які, на думку захисту, повинні бути визнані недопустимими.

Також вказує, що суд апеляційної інстанції не проаналізував доводів апеляційної скарги захисту та надав формальну оцінку доказам щодо їх достатності та достовірності. Крім того, не навів мотивів із приводу твердження апелянта про неналежну оцінку цих доказів місцевим судом.

У касаційній скарзі прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог статті 419 КПК належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора, не надав їм правильної оцінки та безпідставно залишив без зміни вирок місцевого суду щодо виправданого ОСОБА_3 Крім того, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, вказує на відсутність у матеріалах провадження технічних носіїв інформації, на яких

зафіксовано судові засідання від 7 серпня 2015 року, 10 серпня 2015 року, 12 лютого 2016 року та 14 квітня 2016 року, відсутність журналів судових засідань від 10 серпня 2015 року та 13 квітня 2015 року і неякісне відтворення звукозапису судового засідання від 17 вересня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, захисника і засудженого, які підтримали касаційну скаргу захисника і заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, виправданого, який також заперечував проти касаційної скарги прокурора, зваживши на доводи прокурора, який підтримав свою касаційну скаргу та заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника в інтересах ОСОБА_1, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають із таких підстав.

Мотиви Суду.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі захисник порушує питання, що мотивувальна частина вироку суду першої інстанції не містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, при цьому заперечує про визнання судом недопустимими та неналежними доказів у кримінальному провадженні, а саме: рапорт чергового Білоцерківського МВ від 30 травня 2015 року; показання ОСОБА_1, згідно з якими потерпілий сам чіплявся до останнього, а до викрадення банківської картка ОСОБА_1 не має відношення; показання ОСОБА_6; відповідь з Білоцерківської міської лікарні від 17 березня 2016 року та відповідь ІТТ Білоцерківського відділу поліції про те, що потерпілий завдав ОСОБА_1 удари в голову. Крім того, зазначає, що в основу обвинувального вироку поклав докази, які, на думку захисту, є недопустимими, а саме показання потерпілого ОСОБА_4, який перебуває у стані алкогольного сп'яніння та надавав слідству нелогічні та непослідовні показання; ряд інших доказів, зазначених в апеляційній скарзі.

На обґрунтування істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції захисник зазначає, що суд не надав належної оцінки доводам його апеляційної скарги, а саме дав формальну оцінку доказам, не проаналізувавши їх з точки зору належності та допустимості.

Згідно зі статтею 334 КПК мотивувальна частина обвинувального вироку

має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного

судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу

вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. Так, на виконання вимог статті 334 КПК про обґрунтування обвинувачення конкретними

доказами, суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів,

тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків,

потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах

доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не

обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або

назви проведеної експертизи тощо.

Тобто суд першої інстанції повною мірою дотримався зазначених норм кримінального процесуального закону з огляду на таке.

Що стосується доводів захисника про формулювання обвинувачення ОСОБА_1, яке визнано судом доведеним, та необхідність урахувати окремі докази, визнані судом першої інстанції неналежними та недопустимими, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції дослідив усі обставини кримінального провадження, оцінив кожний наданий доказ із точки зору належності та допустимості і вказав, з яких підстав визнав одні докази недопустимими та неналежними, а інші - достатніми та достовірними.

Так, рапорт інспектора, на який посилається захисник, не містить даних про скоєння злочину( т.1 а.с.136), а показання ОСОБА_1 судом були проаналізовані та спростовані на основі показань потерпілого ОСОБА_4, свідка ОСОБА_8 та дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, які суд визнав належними та допустимими. Крім того, усупереч наведеним доводам касаційної скарги захисника суд першої інстанції послався на показання свідка ОСОБА_6, яка надала характеристику своєму сину ОСОБА_1, що також було враховано судом.

Таким чином, надавши всім зібраним у кримінальному провадженні доказам належну оцінку, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 та кваліфікував його дії за частиною 2 статті 187 КК як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), що вчинено за попередньою змовою групою осіб.

При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги всі доводи апеляційної скарги

захисника, досліджені докази, що зібрані в кримінальному провадженні, а саме: показання потерпілого ОСОБА_4, який вказував, що ОСОБА_1 стягував з нього штани, щоб заволодіти банківською карткою, та, намагаючись дізнатись пін-код, бив його в грудну клітину і прикладав гарячу праску до живота; протоколом допиту свідка ОСОБА_8, (відеозапис його допиту досліджувався в судовому засіданні, оскільки свідок помер), відповідно до якого він зазначив, що ОСОБА_4 бив по голові та у груди ОСОБА_1. У процесі побиття останній заволодів банківською карткою та припалив потерпілого гарячою праскою в живіт, щоб дізнатись пін-код до картки, після чого ОСОБА_4 віддав папірець із пін-кодом. Тобто показання ОСОБА_1 та доводи захисника про непричетність його підзахисного до вчинення злочину спростовуються зазначеними доказами та узгоджуються з іншими належними та допустимими доказами, а саме: заявою ОСОБА_4 про вчинення щодо нього злочину; протоколом огляду місця події (т.1а.с.140); протоколом проведення слідчого експерименту (т.1 а.с.154); висновком експерта №112 від 26.06.2015 щодо ушкоджень на тілі потерпілого (т.1 ас.179), в якому зазначено, що рубці на обличчі та лобній ділянці зліва могли бути заподіяні тупими предметами, виникнення рубців на животі та на лівому стегні могли утворитися від дії термічного фактора, у строк, вказаний в постанові та зазначений обстеженим.

Повною мірою врахувавши та проаналізувавши вказані докази, суд апеляційної інстанції, зазначив, що такі докази не містять суперечностей та узгоджуються між собою, а тому суд першої інстанції правильно зробив висновок про їх прийняття.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в ній доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й достатні мотиви спростування.

Тобто, установивши в порядку статті 91 КПК обставини, які підлягали доказуванню в кримінальному провадженні, з урахуванням доводів сторони захисту та наведених мотивів щодо їх спростування, суд правильно дійшов висновку, що у вироку районного судом оцінено кожний доказ з огляду на його належність та допустимість, а у своїй сукупності повною мірою вказують на підтвердження в діяннях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 187 КК.

Ухвала Апеляційного суду Київської області від 25 травня 2017 року відповідає вимогам статті 419 КПК.

За таких обставин касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

У касаційній скарзі прокурор вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме що судом апеляційної інстанції не спростовано його доводів щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження

технічних носіїв інформації, та зазначає на такі порушення у своїй касаційній скарзі.

Однак, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає такі доводи неспроможними з огляду на наступне.

Так, посилання прокурора про відсутність технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове засідання від 14 квітня 2016 року, не знайшло свого підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження, оскільки відповідно до журналу судового засідання від 29 березня 2016 року (т.2 а.с.92) в судовому засіданні було оголошено перерву до 15 квітня 2016 року, тобто 14 квітня 2016 року не було взагалі судового засідання.

До того ж вказівка прокурора на відсутність технічних носіїв інформації щодо фіксації судових засідань 7 серпня 2015 року та 12 лютого 2016 року не відповідає дійсності, оскільки такі аудіодиски наявні в матеріалах провадження. Що стосується відсутності журналу судового засідання від 13 квітня 2015 року, таке твердження спростовується тим, що кримінальне провадження надійшло до суду лише 22 липня 2015 року, що унеможливлює наявність журналу судового засідання у квітні 2015 року, а 10 серпня 2015 року було проголошено ухвалу про відмову в задоволенні заяви про відвід судді Буцмана Ю.Є., заявленого в судовому засіданні 7 серпня 2015 року (журнал судового засідання т.1а.с.30-31).

Окрім іншого, прокурор скаржиться на якість технічного запису судового засідання від 17 вересня 2015 року, однак таке посилання не може визнаватись істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з огляду на вимоги статті 412 КПК.

Тобто посилання прокурора про відсутність технічних носіїв інформації як на підставу для скасування судового рішення не знайшли свого підтвердження матеріалами кримінального провадження, на що звернув увагу апеляційний суд при залишенні без зміни вироку районного суду.

Окрім зазначеного, прокурор посилається на статтю 419 КПК та вважає, що суд апеляційної інстанції не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою, однак не зазначає таких доводів своєї апеляційної скарги, як і не вказує на мотиви незаконності ухвали апеляційного суду щодо зазначених доводів.

Однак судом ретельно досліджено матеріали кримінального провадження та перевірено доводи апеляційної скарги прокурора, який вказував на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, а також істотні порушення вимог кримінального процесуального закону в частині відсутності технічних носіїв інформації.

При цьому суд апеляційної інстанції перевірив обставини, встановлені судом першої інстанції, а саме показання потерпілого ОСОБА_4, який в судовому засіданні заперечував проти присутності при його побитті ОСОБА_3 та вказав, що показання, які він давав на досудовому розслідуванні, є неточними і до громадянина ОСОБА_3 він претензій не має. Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами районного суду про вмотивованість та правильну оцінку кожного доказу, визнаного судом неналежним та недопустимим.

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду, якою залишено вирок районного суду про виправдування ОСОБА_3 без зміни, не встановлено, як і не встановлено підстав для задоволення касаційної скарги прокурора з наведених у його касаційній скарзі доводів.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника засудженого ОСОБА_1 - Батури П.О., як і касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягають, а судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

ухвалив:

Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року

щодо засудженого ОСОБА_1 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 травня 2017 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника Батури ПавлаОлександровича та прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк В.В. Король В.П. Огурецький